Те, про що всі говорили і на що чекали останні 25 років, стає реальністю? Подробиці спеціально для «Дня» розповіла завідуюча відділом мистецтва ХХ — початку ХХІ стст. Національного художнього музею України, учасниця робочої групи Оксана БАРШИНОВА.
— Йдеться не просто про Музей сучасного мистецтва, а саме про державний музей, ініціатором або, якщо хочете, платформою для створення якого є Національний художній музей України. Маємо й ініціативну групу, до якої належать не тільки наші співробітники, а й поважні фахівці. Справа в тому, що НХМУ давно займається сучасним мистецтвом, як мінімум з часів «Громадської колекції» Дюрича і Подольчака (їхня ініціатива 2004 р. «Час меценатів», коли художники звернули увагу на те, що у головному музеї країни немає колекції сучасного мистецтва і оголосили її «загальний збір»). А вже з кінця 2000-х ми постійно проводимо виставки, поповнюємо колекцію, у нас, напевно, єдиних в Україні, з’явилася окрема категорія зберігання — ММ (mixed media — змішані техніки). Ми почали збирати відео, фотографію, об’єкти — те, що не можна розкласти по поличках, як у традиційному музеї, чия колекція ділиться на живопис, графіку і т.д. Напевно, нині ситуація «визріла». Можна, звісно, скільки завгодно колекціонувати сучасний арт, навіть у окремий фонд. Але все частіше ми стикаємося з проблемами, які лежать суто у сфері компетенції саме музею сучасного мистецтва. Наприклад, зі специфічним ставленням до авторського права, зовсім іншою юридичною базою, з тим, що потрібні особливі умови зберігання. Подібними питаннями має займатися окрема, спеціалізована структура. Нехай вона спочатку і буде розвиватися під дахом нашого музею, а з часом, ми сподіваємося, «відбрунькується».
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
«ВАРІАНТИ МОЖУТЬ БУТИ РІЗНІ»
— Є ще один важливий момент, — продовжує пані Оксана. — Займаючись сучасним мистецтвом, ми зіткнулися з тим, що хоча його події й відбуваються прямо у нас перед очима, сама інформація про них, пам’ять вислизає від нас з неймовірною швидкістю. Наприклад, помер відомий сучасний художник, а ми, за великим рахунком, не маємо нічого про його творчість. До речі, так сталося з Валентином Раєвським. Де його твори? Особливо кепські справи, коли сім’я, спадкоємці не йдуть на контакт із музеєм...
— Здається, з 2005-го всі розраховували, що нова, зведена за сучасними технологіями будівля музею сучасного арту з’явиться на вул. Інститутській. Але нещодавно ділянку, де її планували побудувати, віддали майбутньому музею Майдану...
— Тут дуже важливо, що навіть не музею — а меморіалу Майдану. А це певний тип інституції...
— А де буде розташований ваш Музей сучасного мистецтва?
— Це питання, яке нам теж доведеться вирішувати. Втім, не тільки нам: музей Майдану від нього не звільняється... Коли ще земля передасться їм по-справжньому, і коли ще буде збудовано будівлю... Дай Бог усім колегам удачі! Хоча ми не задоволені ситуацією, що склалася. У нас був меморандум із музеєм Майдану про спільне користування ділянкою, на якій з’являться одразу два музеї. Проект можна розробити будь-який — і такий світовий досвід є. Наприклад, та ж «Фабрика Шиндлера» у Кракові розділена між двома музеями дуже схожого профілю, Музеєм Голокосту і пречудовим Музеєм сучасного мистецтва (МОСАК). І жоден з них не ображається на інший. Загалом ми, звісно, не відступаємося від Інститутської. Але розуміємо, що варіанти можуть бути різні.
— Є ідеї, де ще в столиці може постати подібний музей? Зрозуміло, що у НХМУ навіть для самого вашого музею місця мало.
— Звісно! Та й специфіка зовсім інша. А зміст, як відомо, визначає форму. Ми зараз думаємо, що нам може підійти. З другого боку, вже є запит від нашої, НХМУ, дирекції до Київради. Музей може працювати в будь-якій точці Києва.
«ДОСВІД НЕВДАЧ МИ ВИВЧАЄМО»
— У Києві був прецедент будівництва на Троєщині Театру «Вільна сцена» Дмитра Богомазова. Уже й проект був, але чиновники змінилися, і все затихло. Зараз ми спостерігаємо ще й за ситуацією навколо багатостраждального Театру на Подолі, який будували останні 30 років.
— Досвід невдач ми вивчаємо. Так, у нашій ситуації складно бути оптимістом. Тим більше, що чиновники дійсно зовсім не зацікавлені у новому музеї. Але. Ми дуже розраховуємо на цивільний сектор — на те, що до створення музею можна буде залучити приватний капітал. І ще — на закордонні гранти.
— А Міністерство культури вас підтримує?
— Поки дещо насторожено ставляться. Морально готові нас підтримати. Але розуміють, що самим доведеться новий музей фінансувати. Ми розуміємо всю складність ситуації, особливо фінансової. Нам потрібно завоювати довіру. На даному етапі просто працюємо. Ми впевнені, що нас підтримають і колекціонери, меценати, адже проблема музеєфікації сучасного мистецтва об’єднує нас усіх.
«ЗАЙМАТИСЯ ТРЕБА ОДРАЗУ ВСІМ»
— Яким ви бачите майбутній Музей сучасного мистецтва? На яку із відомих музейних має бути схожа будівля? Якою буде експозиція?
— Про будівлю ще зарано говорити. На нашу думку, в майбутньому музей складатиметься з двох частин. Віртуальної платформи і реальної, офлайнової експозиції та фондів. Зараз ми боремося за появу матеріальної частини. І обговорюємо з вами, у першу чергу, цю нашу мрію. В рамках її реалізації ми вже сьогодні займаємося і збором матеріалів, і формуванням архіву, оцифруванням відео. Дуже важливо — знайомитися зі світовим досвідом роботи музеїв сучасного мистецтва. Нині у державі все дуже швидко змінюється. Вже прийнято закон про культурний фонд. Очевидно, незабаром з’являться зовсім інші принципи фінансування культури. І це прекрасно!
Ідея музею актуалізувалася тому, що сучасний арт (до нього ми відносимо і створене у другій половині ХХ ст., і найсучасніші роботи) в Україні ще мало вивчений. Сьогодні це стало особливо очевидним. Як в один голос сказали нам експерти, «займатися треба одразу всім». У колекції НХМУ є по дещиці різних авторів. Але хотілося б зібрати і отримати можливість детальніше досліджувати і різні періоди, і творчість різних художників. Скласти, за можливістю, монографічні колекції.
— За скільки років, ви розраховуєте, з’явиться ваш Музей сучасного мистецтва? Коли відкриється?
— П’ять років — наш термін для закладки фундаменту. За цей час повинна бути сформована нормативна, фінансова база, напрацьовані механізми поповнення колекції — в цілому усі передумови нормальної роботи. А в принципі... Згадаймо історію появи НХМУ. Будувати його почали, а грошей весь час не вистачало. Але ініціативна група киян продовжувала «пробивати» появу музею — і усе склалося! До речі, тоді, у 1899-му, все теж почалося з ділянки. З великими складнощами під майбутній Міський музей старожитностей і мистецтв виділили клаптик землі на узбіччі, болотистий, нікому не потрібний. Освятили музей через 5 років після офіційного відкриття, у 1904-му. Я до чого це згадую? Історія повторюється! Великі справи робляться поступово, не знаскоку.
Протягом п’яти років ми «проб’ємо» ділянку, напрацюємо нормативну базу, продовжимо збирати архів і колекцію. І постійно будемо інформувати публіку про нашу роботу. Плануємо домовитися з різними експозиційними майданчиками і проводити виставки майбутнього музею у них. Щоб усі бачили, чого ми вже досягли. Хочемо також проводити воркшопи, організовувати лекції. Адже сучасне мистецтво — це не в останню чергу ще й гарна освіта. Плюс запросимо зарубіжних фахівців, аби поділилися досвідом з самими музейниками. Планів у нас багато, але вони продумані й реалістичні.
