Під його «Весільний марш» мільйони пар у багатьох країнах світу впродовж кількох поколінь одружуються. Разом із тим, сам автор цього шлягеру ніколи не був одружений, повідомляє pravda.ru. Мендельсон-Бартольді — німецький композитор шуманівського покоління, диригент, педагог, піаніст, музичний просвітник. Його різноманітна діяльність підпорядковувалася найблагороднішим і найсерйознішим цілям — вона сприяла підйому музичного життя Німеччини, зміцненню її національних традицій, вихованню проінформованої публіки та освічених професіоналів.
Мендельсон народився в сім’ї з давніми культурними традиціями. Дід майбутнього композитора — відомий філософ; батько — голова банкірського дому, чоловік проінформований, тонкий цінитель мистецтв — дав своєму синові прекрасну освіту. 1811 року сім’я переїхала до Берліна, де Мендельсон бере уроки в найавторитетніших педагогів — Л. Бергера (фортепіано), К. Цельтера (композиція).
Вундеркінд Фелікс писав своїм батькам із Веймара, що «всю другу половину дня» грає для Гете. 71-річний Гете був у захваті. Він міг розмовляти з 12-річним Феліксом Мендельсоном, як із дорослим: «Те, чого твій учень досягнув уже зараз, — зізнавався Гете своєму другові та вчителю Фелікса Карлу Фрідріху Цельтеру, — в порівнянні з тим, чого досягнув у його віці Моцарт, співвідноситься, як мова освіченої дорослої до лепету дитини».
Так, Фелікс Мендельсон спантеличив Гете і весь музичний світ вже до 12 років. У 17 він склав увертюру «Сон літньої ночі». До 20 років врятував від забуття Баха, виконавши його «Страсті за Матфеєм». Віртуозно граючи на скрипці та альті, він був прекрасним піаністом і органістом. Його мистецтво імпровізації, що полягало у винятковій здатності грати музику з пам’яті, увійшло в легенди. 1840 року Мендельсон із дивною легкістю наслідував віртуозним варіаціям Ференца Ліста.
Через кілька років, почувши першу версію з «Тангейзера» Вагнера, він без зусиль відтворив її на піаніно. Ймовірно, він був першим капельмейстером, який використав диригентську паличку. Завдяки його майстерності Лейпцизький оркестр Гевандхауз став одним із провідних ансамблів свого часу. За життя в Мендельсона майже не було конкурентів, а весь музичний світ шанував його як видатного композитора.
Мендельсон був не лише геніальним музикантом, а й ученим, який вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, міг читати латинню і грецькою мовою. Він залишив дюжину досконалих малюнків і акварелей, які робив за підсумками своїх численних поїздок Європою, уславившись як оригінальний художник.
Мендельсона приваблювали різні жанри та форми, виконавські засоби. З рівною майстерністю писав він для симфонічного оркестру та фортепіано, хору й органу, камерного ансамблю та голосу, виявляючи справжню універсальність обдарування, найвищий професіоналізм. На самому початку творчого шляху, у віці 17 років, Мендельсон створює увертюру «Сон літньої ночі» — твір, що вразив сучасників органічністю задуму та втілення, зрілістю композиторської техніки і свіжістю, багатством фантазії. «Розквіт юності відчувається тут, як, можливо, ні в якому іншому творі композитора, — справжній майстер у щасливу хвилину здійснив свій перший зліт». У одночастинній програмній увертюрі, що виникла під враженням комедії Шекспіра, визначилися грані музично-поетичного світу композитора. Це світла фантастика з відтінком скерцозності, польоту, химерної гри (фантастичні танці ельфів); ліричні образи, що поєднують романтичну захопленість, схвильованість і ясність, благородство вираження; образи народно-жанрові й картинні, епічні. Створений Мендельсоном жанр концертної програмної увертюри отримав розвиток у симфонічній музиці XIX століття (Г. Берліоз, Ф. Ліст, М. Глинка, П. Чайковський). На початку 40-х років Мендельсон повернувся до шекспірівської комедії й написав музику до вистави. Кращі номери склали оркестрову сюїту, що міцно затвердилася в концертному репертуарі (Увертюра, Скерцо, Інтермецо, Ноктюрн, Весільний марш).
Листи композитора хвалили за їхній літературний стиль і елегантність. Список друзів і кореспондентів Мендельсона читається як довідник Who’s who: там не лише представники європейських дворянських домів, монархи Пруссії та Саксонії, королева Вікторія та принц Альберт, а й Олександр фон Гумбольдт, Гегель, сер Вальтер Скотт, Генріх Гейне, Діккенс і Теккерей. Композитор листувався зі своїми колегами: Беллині, Берліозом, Керубіні, Шопеном, Доніцетті, Глинкою, Гуно, Лістом, Мейєрбером, Росині та Вагнером.
1843 року з ініціативи Мендельсона в Лейпцигу відкрилася перша в Німеччині консерваторія, за зразком якої були створені консерваторії в інших німецьких містах. У лейпцизький період творчість Мендельсона досягла найвищого розквіту (були написані: Скрипковий концерт, «Шотландська» симфонія, музика до «Сну літньої ночі» В. Шекспіра, останні записи «Пісень без слів», ораторія «Ілія» тощо). Однак інтенсивність творчої, виконавської та педагогічної діяльності підточували сили композитора. Важка перевтома, втрата близьких людей (раптова смерть сестри Фанні) наблизили кончину маестро. Мендельсон помер у віці 38 років...
