Відомий київський диригент, композитор і музикант Володимир Рунчак разом з Національним одеським філармонічним оркестром (художній керівник Х. Ерл) виконали «Пасакалія» Веберна, а також прем’єри — «Пустелю» Вареза і «Реквієм» Рунчака, присвятивши концерт пам’яті жертв Голодомору.
«Deserts» (Пустеля) Вареза — етапний твір, який знаменує вихід композитора з двадцятирічної кризи. Цей твір для ансамблю духових, ударних і рояля. Його тривалість близько двадцяти хвилин у виконанні двадцяти музикантів. Слухачі стали свідками образного відтворення порожнечі, яку ніби дістають з вакууму. Відсутні мелодія і ритм у звичному розумінні: слухач занурюється в розмірно змінювані звукові стихії, які напливають одна на одну. Струнні (як інструменти, максимально наближені до голосу людини) повністю виключені. Було виконано неелектронну версію твору. «Пустеля» Вареза — це спроба зазирнути в небуття, проекція на світ без людства. Невипадково цей твір виник у розпал «холодної війни».
«Пасакалія» для оркестру Антона Веберна (op. 1) запам’ятовується своєю емоційністю. Цьому ранньому твору представника «нової віденської школи» ще властиві пізні романтичні риси. У ньому стан нудьги, невизначеності поступово переходить у наростаючий драматизм, що проявився у фіналі. Вгадується спорідненість із музикою Скрябіна.
На завершення програми в авторському виконанні прозвучав «Requiem на латинські канонічні тексти для сопрано, тенора і симфонічного оркестру» (2004 р.). Першу камерну версію «Реквієму» В. Рунчак створив у віці тридцяти років. Твір виник завдяки його співпраці з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» (художній керівник В. Матюхін). Незважаючи на традиційно латинський текст і авангардну за формою музику, в цьому творі відчувається зв’язок з мелосом. До речі, Рунчак — вихованець Волинського училища культури і мистецтв ім. І. Стравінського, Поліського краю, що надихав автора «Весни священної».
«Реквієм» складається з семи майже неподільних частин, які іноді структурно важко визначити. Додайте до цього ще відсутність інтонаційної ясності, і ми зрозуміємо, наскільки твір складний у вокальній частині, мається на увазі вступ солістів у гру оркестру. Голос Людмили Войнаровської звучав то міцно і твердо, то дуже прозоро, адже ця партія ближче до колоратури. Анатолій Погрібний запам’ятався слухачам у лірико-драматичних місцях.
Музика «Реквієму» своєрідна. Це деякі звукові вібрації, коливання, спалахи і сплески, гуркіт і згасання — «відштовхування від безмовності», повного «нуля», в чому є певна спорідненість з твором Вареза. Багато з частин твору побудовані на piano, і часом крізь музичне полотно доносився легкий шум тепловентиляції. У вокально-оркестровому плані найбільш сильне враження справляє четверта частина (Domine Jesu Christe), в оркестровому — третя (Lacrimosa dies illa) і п’ята (Benedictus). До такої музики важко застосувати лінійне визначення часу, вона дає, перш за все, відчуття перманентного звукового простору. На біс одесити почули чудовий інструментальний фрагмент «Реквієму» з провідною партією скрипок (Domine Jesu Christe), вирваний з контексту, він сприймався як повноцінний закінчений твір.
