Літо, сонце, море — звичайний набір асоціацій. Проте у значної кількості молодих людей до цієї чарівної тріади додається ще один елемент — регі. Або раста. Що практично одне й те саме.
Гадаю, чимало читачів «Дня» бачили на вулицях або на різних рок-концертах юнаків і дівчат з незвичайними зачісками, що складаються з безлічі кісок, та ще й у плетених трикольорових шапочках. Ось це, власне, і є растамани, або, як вони себе називають, раста. Звісно, можна вважати їх іще однією субкультурою на кшталт панків, хіпі або реперів, і це буде недалеко від істини; але в цьому випадку є ще й дуже багата передісторія, про яку слід розказати детальніше.
Спочатку растою, або растафарі, називали афрохристиянський культ, що зародився на Ямайці. Растаманство цілком закономірно з’явилося в середовищі чорношкірих латиноамериканців. Негроїдну Латинську Америку взагалі можна порівняти з алхімічною ретортою, в якій з кінця XIX ст. народжувалися неймовірні культи й вірування, джерелами яких були рівною мірою місцеві суто язичницькі забобони, радикальне протестантство, специфічно перероблений іудаїзм, католицизм і, звісно, потужний афроамериканський націоналізм.
Власне, растаманство, за всієї його багатоскладовості, було з самого початку переважно націоналістичним рухом. Богообраність чорного народу культивувалася безліччю сект і так званих ефіопських церков (Ефіопія тут — синонім Африки, саме так континент названо в англіканському перекладі Біблії 1611 р.; тут і далі використовується деяка інформація зі статті М. Сосновського в часописі «Забриски Rider», 1/1994 р.) Об’єднуючим для цих общин була суто іудаїстська теза про прихід Месії, який виведе свій народ з рабства в царство справедливості. Згідно з цією концепцією, всі великі мудреці минулого, давньоіудейські царі та пророки, Христос і апостоли були чорношкірими, а білі іудеї, відповідно, — самозванці.
Одним словом, паства була готова, залишилося з’явитися пророку. Ним став Маркус Гарві, який проповідував у США повернення афроамериканців на їхню історичну батьківщину й навіть заснував задля цього пароплавну компанію. Висланий з Америки за фінансову неохайність (справа для пророків нерідкісна), Гарві 1927 р. осів на Ямайці, де його ораторські таланти знайшли вдячну аудиторію. Серед його розповідей про велике призначення чорних було й пророцтво про те, що вірним знаком початку Виходу буде воцаріння чорного імператора в Африці. Гарві на диво пощастило. Його пророцтво збулося. Для історії расти це ключовий момент: 1930 р. в Ефіопії дійсно зійшов на престол рас (у перекладі з давньоефіопської амхара — глава, князь) Тефері (Тафарі) Макконнен. Його коронували як імператора Хайле Селассіє («Влада Трійці») Першого. Зважаючи на те, що ефіопська династія вважала своїм прямим предком царя Соломона, що незабаром спалахнула війна Ефіопії (єдиної тоді незалежної африканської держави) з фашистською Італією, яку вояки Муссоліні програли, неважко зрозуміти, яке враження все це справило на ямайських шукачів iстини. Одразу після коронації вже кілька проповідників понесли в народ ідею про божественність Раса Тафарі, або Джа Растафарі (Джа — спотворене «Ієгова»). До речі, ідея не дуже екстравагантна — ще в придворних ефіопських хроніках XVIII ст. зустрічається славослів’я на честь раса Мікаеля Сехуля і його сім’ї: «Во имя Микаэля, отца-вседержителя, и Феодора-сына, творца небес и земли,
И святого духа жизни Вальда Самуэля ученого,
Троих, единых деяниями,
Ибо исповедую, во что верую» (Эфиопские хроники XVIII века. Пер. с эфиоп. С. Б. Чернецова. — М.: Наука, 1991).
З погляду ортодоксального християнства — разюча єресь, бо Мікаель уподібнюється Богу- Отцю, його син Феодор — Богу- Сину, його брат Вальда — Духу Святому. Але християнство в ефіопському варіанті — особлива тема; його специфіка була успадкована ямайцями, яким звістка про Джа не здалася блюзнірською, навпаки. Найбільш успішним поміж інших був Леонарда Хоуелл. 1930 р. побачила світ його книжка «Обітований ключ», де ідеї обраності чорних були викладені з категоричністю догми, підкріпленої цитатами з Біблії. Навіть саме Святе письмо проголошувалося написаним на амхара й потім спотвореним під час перекладу. Хоуелл заснував общину («братію») кількістю від декількох сотень до півтори тисячі адептів. Незважаючи на репресії з боку поліції, на подальшу психічну хворобу Хоуелла, рух братії-растаманів набирав обертів. У общинах вивчали амхара, історію Африки, молилися, дотримувалися спеціальних постів, тлумачили Біблію, зокрема використовуючи для цього марихуану — «траву мудрості». Керували такими групами, як правило, красномовні пророки з народу, на кшталт Гарві або Хоуелла. Всіляких груп і сект узагалі існувало безліч, з пишними іменами — Місія Царя Царів, Ефіопське товариство Порятунку, Ефіопська космічна віра, Африканський центр рекрутування руху Растафарі, Торжествуюча церква Джа Растафарі, Божественний теократичний храм Растафарі, Растафаріанський африканський національний конгрес і т. д. Майже у кожної з них була своя ідеологія, але в декількох пунктах панувала повна згода:
— Хайле Селассіє I — живий бог, чергове й останнє втілення бога чорношкірих Джа Растафарі (попередні — Мойсей і Христос);
— за гріхи Джа покарав свій народ 400-річним вавилонським полоном, який незабаром має закінчитися, й тоді чорні іудеї повернуться з Вавилона на пагорб Сіонський (в Аддіс-Абебу);
— у потрібний момент Джа Растафарі пришле кораблі, а поведе їх Маркус Гарві — нове втілення Іоанна Хрестителя;
— треба бути готовим до Виходу, зберігаючи навіть у побутових дрібницях свою культуру й традиційну мораль, що зневажаються Вавилоном.
Звичайно, в расти були всі шанси загубитися серед безлічі інших афрохристиянських культів, однак дві особливості уславили її всесвітньо: марихуана та регі. В останньому растаманство знайшло найпотужніший музичний канал трансляції своїх ідей. По суті, раста, регі та коноплі зв’язалися в масовій свідомості воєдино, чому самі растамани неабияк сприяли, обгрунтовуючи куріння «трави» як езотеричний акт: «За допомогою священної «трави», яку творець дав людині для їжі (духовної), Й.О.Г.О. слуга відділяє себе від Вавилона, навіть перебуваючи посеред нього. Людина очищає храм свій, коли кадить у ньому цей божественний фіміам. Ця трава є причащанням... до Джа, до Псалмів, щоб вигнати хибні поняття з Живої Церкви людини та перегородити Вавилону дорогу назад. І хоча Система бореться з травою, вона не може завадити расті користуватися цим божественним засобом очищення, щоб підносити хвалу Джа Растафарі» (часопис британської расти «Jahug», 2/92). Схожих поглядів дотримувався й геній регі Боб Марлі: «Коли ти куриш траву, це відкриває тобі твою власну суть. Усі твої негідні вчинки відкриваються тобі травичкою — це твоя совість, і вона дає тобі чесну картину самого себе. Травичка примушує тебе вдатися до споглядального роздуму...»
Варто ще раз наголосити, що для ортодоксального растамана марихуана — засіб не насолоди, а самопізнання. Здоровий спосіб життя, заборона на тютюн і алкоголь, часто навіть вегетаріанство — складові частини «братського» побуту. Важливий бік — заняття мистецтвом. Обов’язком «братів» є проводити свого роду постійну арт-терапію задля розкріпачення свідомості; а найбільш органічним для ямайця мистецтвом є спів і танець. Спочатку було те, що називалося ризонінгс — обряди расти, і бура — споконвічний ямайський стиль ритмічного речитативу, успадкований ще від Африки. Музично обдарований «брат» Іов адаптував бура для ризонінгс, новий стиль отримав назву «вібрація коріння». 1949 року з’явилася «вібро»- група Каунта Оссі «Містичне Прозріння Растафарі», що акомпанувала раста-співам і проповідям. Незабаром «Прозріння» розрослося до «Общини та культурного центру Каунта Оссі». Братія відгукнулася створенням легіону ансамблів, завдяки чому раста із захоплення ізгоїв став стилем ямайської богеми.
Узагалі, щоб зрозуміти, чому саме Ямайка стала центром такого впливового руху, слід сказати хоча б декілька слів про місцеву специфіку. Близькість США з їхньою поп-культурою, страшенні злидні, соціальне розшарування, контраст між багатими туристичними ділянками на узбережжі та кварталами нетрів у глибині острова, політичні партії, які у боротьбі за владу не цураються нічого — аж до застосування зброї і вбивств, і при всьому тому — музика й пісні як єдина відрада, безліч природжених співаків і музикантів. Єдиним місцем для розваг незаможної молодi були вуличні дискотеки, що влаштовуються прямо в нетрях власниками акустичних систем — тобто підсилювача, програвача й декількох досить потужних динаміків. З другого боку, господарі танцювальних клубів при туристичних готелях замовляли місцевим ямайським ансамблям виконання рок-н-рольних і ритм- енд-блюзових американських хітів; місцеві все старанно робили, але при цьому міняли ритмічну основу знайомих пісень — так і з’явився перший суто ямайський стиль ска — веселий, швидкий і ритмічний. Незабаром він зазвучав і в нетрях. Дуже швидко з’явилося й перше покоління, для якого ця музика стала своєю — напівкримінальний прошарок «руді бойз», тобто «крутих діточок». Вони охоче сприймали філософію расти, заразом з величезним задоволенням танцюючи на вуличних дискотеках під ска. 1969 року музика «крутих» змішується ще і з «вібрацією», і народжується регі. Що було далі, відомо: в 1972— 1973 рр. виходять перші, феноменально успішні альбоми Боба Марлі. Паралельно в раста приходить генерація добре освічених молодих ямайців, озброєних модними лівацькими ідеями. Постать Хайле Селассіє для цієї нової хвилі вже остаточно втратила свій божественний статус, а в злиденну, голодну, захоплену комуністами Ефіопію ніхто й не думав повертатися. «Вихід» перетворився на символ повернення до своєї істинної духовної суті. Усе це, звісно, засмучувало «стару школу», виховану на проповідях Гарві і Хоуелла. Зате раста стала поп-феноменом, що остаточно переступив вузькоетнічні рамки й прославив Ямайку на весь світ.
Ця ідеологія ідеально підійшла до поствудстокських 1970 х рр. З одного боку, любов і мир, марихуана і духовне звільнення від цивілізаційного Вавилона імпонували тоді ще дуже поширеним хіпі. З другого — бунтарство, яскрава музика й та ж таки марихуана — непоганий рецепт для панків (регі — єдине, що вони могли слухати, крім свого реву). Але зрештою раста пережила своїх тимчасових союзників.
У СРСР перші відгомони цього карнавалу стало чути ще на початку 1980-х, коли Борис Гребенщиков написав свої перші регі-пісні «Вавилон» і «Все, що я хочу». Чим більше звільнялося суспільство від власного комуністичного Вавилона — тим більше ставало регі: навіть така похмура група, як сибірська «Гражданская Оборона», записала цілий «Красный альбом» у відповідному стилі; однак найбільш відомими растаманами в музиці кінця 1980-х стали спочатку калінінградська група «Комитет Охраны Тепла», а потім — «Джа Дивижн» (Москва). На території України все почалося з іще більшим запізненням, однак зі своїми, оригінальними варіаціями; дуже цікава регі-сцена є в Криму, ну а справжньою зіркою в масштабах усього СНД став харківський дует «П’ятниця». На різноманітних «тусовках» і акціях на кшталт щорічного «Маршу» за легалізацію марихуани почали пістрявіти червоно-жовто-зелені шапочки, натягнуті на вищезгадані кіски, які, між іншим, називаються дреди, або дредлокс, у перекладі з ямайскої англійської — «жахливі патли». Історія повторюється.
Причина довговічності расти проста — принциповий інфантилізм програмних установок руху. Не треба працювати на Вавилон, лише на себе, марихуана, спів і музика — богоугодна справа, головна праця — духовне звільнення — що ще треба допитливому розуму? Світ расти — це сонячне дитяче сновидіння, або, точніше, сновидіння про дитинство, в якому навіть найменший з малих може, якщо схоче, погратися з самим господом Богом у хованки серед хащів величезних п’ятилисників.
