За жанром це буде водевіль. Інсценізацію чеховських оповідань, із фрагментами п’єси «Три сестри», здійснив відомий режисер Козьменко-Делінде. Валентин Микитович також є сценографом, постановником та автором музичного оформлення вистави. Головні ролі виконають прем’єри Театру ім. І. Франка — Богдан Бенюк та Поліна Лазова, а також молоді артисти, які яскраво заявили про себе на прославленій сцені, — Анжеліка Савченко й Дмитро Ступка. Як зізнався режисер, ця вистава не приурочена до жодної дати (ювілей класика ми відзначили два роки тому), а просто зірки так зійшлися і час настав.
— Є три письменники: Шекспір, Гоголь і Чехов, твори яких можна ставити нескінченно! Я вважаю, що немає більш схожих авторів (у плані глибини, оригінальності та приголомшливої поетики), ніж ці класики, — розповів «Дню» режисер Валентин КОЗЬМЕНКО-ДЕЛІНДЕ. — До речі, у рік ювілею Антона Павловича в Театрі ім. І. Франка я поставив гоголівське «Одруження» і паралельно репетирував з випускниками акторського курсу Богдана Ступки Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого чеховську «Чайку».
В основу вистави «Жона є жона» лягли сім ранніх оповідань Антона Чехова, а восьмим стала маленька пікантна замальовка письменника, яка називається «Необхідна передмова» (вона буде епіграфом або інтродукцією до дії). Років 25 тому я читав чеховські оповідання на прохання дирекції Нью-Йоркського університету, поставивши завдання допомогти американським студентам глибше зрозуміти творчість російського класика й об’єднати «Систему Станіславського» з драматургією Антона Павловича. Тоді я це робив жартома. Потім час минув, і коли подумав поставити Чехова сьогодні, то зрозумів, що може вийти свіжий погляд на нетрадиційну для сцени спадщину письменника. Складаючи драматургічну композицію, не чекав, що «вискочать» внутрішні зв’язки між оповіданнями й персонажами, які сплітаються в гармонійний сюжет. У цьому бачу гоголівську фантасмагоричність. Для себе я сформулював реалізм Гоголя, коли працював над його «Вієм», а тепер ці глибини відкриваю в оповіданнях Чехова. Для мене поняття «фантастичний реалізм» — здатність бачити реальний прояв божественного...
Ініціатива вистави «Жона є жона» належить Богданові Бенюку. Пару років тому ми задумали зробити антрепризний проект, не зв’язуючись із театром, тому що репертуарний колектив — це завжди конкретні терміни, а тут робота для душі. Дав Богданові почитати свою інсценізацію чеховських оповідань, яка побудована на діалозі між двома основними персонажами — чоловіком і дружиною, чоловіком та жінкою — в широкому сенсі. Вони, переходячи з оповідання в оповідання, проявляючись у різних характерах і ситуаціях, з’ясовують стосунки (у цій сценічній історії тісно переплелись кохання, віра, надія, правда, брехня — вічні людські проблеми). На двох акторах — Богданові Бенюку і Поліні Лазовій — лежить основний виконавський матеріал. Бенюк прочитав інсценізацію за ніч, а вранці зателефонував: «Дуже цікаво! Давай шукати спонсорів і ставити виставу»... Але анрепризну постановку було відкладено через фінансову кризу, а коли в театрі складали план на новий сезон, Богдан Михайлович запропонував поставити спектакль на рідній сцені. Нашу ідею підтримав художній керівник Театру ім. І. Франка Богдан Сильвестрович Ступка.
Окрім чеховських оповідань, до постановки органічно увійшли сцени з «Трьох сестер». Я хотів би відзначити франківську молодь — Савченко і Ступку. Ці актори активно зайняті в репертуарі. З Анжелікою ми разом працювали в шекспірівському «Ромео і Джульєтті» (Джульєтта), і гоголівському «Одруженні» (тітка Орина Пантелеймонівна). А Діма — наш із Богданом Сильвестровичем випускник. Він уже зіграв на сцені Театру ім. І. Франка такі знакові ролі, як Треплєв у «Чайці», а в «Одруженні» — цілу галерею характерних персонажів (Степана, Дуняшку, компаньйона Старикова, візника й у фіналі навіть вийшов у гримі Гоголя), Ромео в «Ромео і Джульєтті», Беляєва в п’єсі «Місяць у селі» у ТЮГу на Липках тощо. Ступка-молодший переконливо довів, що він гідно продовжує акторську династію. За досвідом роботи над великими ролями і високою драматургією Дмитро й Анжеліка вже переросли категорію «молодий талант» — вони сьогодні переходять у ранг провідних акторів трупи.
— Я радію процесу народження вистави, — зізнався актор Богдан БЕНЮК. — Репетиції проходять цікаво, хоча робота складна, оскільки багато хто з глядачів зіставлятиме своє читацьке і наше прочитання чеховських оповідань, а критики (під мікроскопом) аналізуватимуть різні постановки, створені за творами Антона Павловича, розбираючи «по кісточках», що вдалося, а що — ні. Ми йдемо на вістрі між водевілем і високою драматургією. Переклад оповідань українською мовою виконано Ніною Новоселецькою, а сцени з «Трьох сестер» переклав Андрій Головко. Сюжет вистави нанизаний на один шампур — стосунки чоловіка й жінки. Наші герої борються за своє розуміння кохання, сімейних стосунків. Кожна сім’я припускається помилок, на жаль, не навчаючись на досвіді інших. У виставу введено ще двох персонажів — покоївку і лакея (Савченко—Ступка), які повторять шлях старшої сімейної пари. Сила класики в тому, що змінюються покоління, а важливість загальнолюдських цінностей, утілених у цих творах, залишається актуальною й сьогодні.
