В інтерв’ю газеті «Чикаго Триб’юн» Баришников заявив, що поки не збирається кидати танцювати на сцені, незважаючи на те, що раніше неодноразово заявляв, що, можливо, піде.
«Я ніколи не думав: «О, більше я не можу танцювати», — сказав він. За його словами, ніщо не може порівнятися з виступом перед публікою: «Це змушує твоє серце битися швидше, це жене кров по жилах. Це і є найголовніше в театрі».
Нещодавно в Нью-йоркській театральній майстерні завершився показ чотирьох коротких п’єс Семюеля Беккета за участю Баришникова. Це не перший досвід роботи танцюриста на сцені драматичного театру: у виставі Еліота Фелда «Mr. XYZ» він виконував роль старезного дідугана з ціпком, який згадує про свою молодість, а в «Забороненому різдві» за сценарієм Резо Габріадзе — роль божевільного, який вірив, що він — автомобіль.
Баришников знімався й у кіно, зокрема: в дев’яти епізодах серіалу «Секс у великому місті», у фільмі «Білі ночі» та у фільмі «Поворотний момент», за який був номінований на «Оскара».
За словами артиста, розмовний жанр давався йому нелегко, пише РІА «Новости». У одній зі сцен п’єси Rough for Theater I герой Баришникова, сліпий вуличний музикант, веде діалог з людиною в інвалідному візку (цю роль виконує Білл Кемп). Баришников зауважив, що під час цього діалогу він не почувався цілком розкутим. «А хто б почувався? Адже англійська — не рідна мені мова. Мої діти досі глузують з моєї вимови та граматичних помилок», — зізнався артист.
СТРИБОК-ПОЛІТ
Чи збирається Михайло змінити танець на кар’єру драматичного актора? «Ні, — відповів Баришников, — Моє тіло все ще в чудовій формі. Було б неправильно не танцювати».
Підтвердженням його слів про підтягнуту фігуру може слугувати недавно опублікована робота знаменитого фотографа Енн Лейбовіц із серії, присвяченій мультфільмам Волта Діснея — на фотографії Баришников з’являється в образі Пітера Пена. Його партнерками на зйомці були знаменита супермодель Жизель Бундхен, яка виконала роль дівчинки Венді, й актриса Тіна Фей, яка втілила маленьку фею Дінь-Дінь.
Того року Баришников планував виступити на сцені з декількома балетними номерами, які він уже показував за межами США, включаючи постановку, здійснену знаменитим шведським хореографом Матсом Еком.
Михайло Баришников ще раз підтвердив свою репутацію вічно молодої, «по-хлопчачому чарівної», як пишуть про нього американські ЗМІ, людини. Його називають одним iз найзнаменитіших представників чоловічого танцю.
Талант Баришникова визнали одразу, щойно він вступив до Ленінградського хореографічного училища. У віці 19 років він поїхав з рідної Риги (мати навчила його любити музику й віддала у балет, але покінчила життя самогубством, а з батьком і його новою дружиною він спільної мови не знаходив). Від дня закінчення училища й аж до свого від’їзду на Захід Михайло Баришников був солістом Театру опери і балету ім. Кірова в Ленінграді (Маріїнського театру). Його унікальне артистичне обдарування, музикальність, бездоганна форма виконання завойовували глядацькі серця, його стрибок-політ сприймався як символ вільного духу. Вершиною кар’єри Баришникова в СРСР було звання заслуженого артиста РСФСР і творчий вечір, для якого йому дозволили самостiйно підібрати репертуар. Але танцівникові, який завжди прагнув танцювати не краще за інших, а краще за себе самого, цього було замало. 1974 року під час гастролей у Канаді Баришников вирішив не повертатися до СРСР. Канада надала йому політичний притулок.
Після вистави за два квартали від театру на нього чекала машина, але Баришникова оточували шанувальники, які просили автографи. Артист згодом розповідав: «Утекти від них було не найважче. Набагато важче було під час вистави. Я прийшов до театру й танцював увесь вечір, чудово знаючи, що рішення безповоротне. А коли побіг, просто не чув під собою ніг, був лише страх і пустота в шлунку. Я вже майже спасував, коли стрибнув до машини. Але треба згортати з твердої, рівної дороги в драговину. Я зрозумів, що не хочу жити в Росії, не хочу танцювати в Кіровському. Мені не подобалося весь час зображувати того, ким насправді не був».
А вдома Михайла Баришникова оголосили «ворогом народу», позбавили радянського громадянства та конфіскували майно...
ХВАЦЬКИЙ КОВБОЙ МИШКО
Зате в США, завдяки Баришникову почався балетний бум. Пуританськи налаштовані батьки сімейств почали масово здавати своїх нащадків до балетних шкіл. Чотиритисячний зал нью-йоркської Метрополітен перестав вміщати колись нечисленний клан балетоманів.
Михайло Баришников дуже хотів стати американцем. Для цього слід було стати хвацьким ковбоєм — і він став ним, вигадавши для себе знамениту франтівську варіацію «з кубками» в російському «Дон Кіхоті». Треба було освоїти американський стиль танцю — і Баришников вступив до трупи Джорджа Баланчина New York Сity Ballet. Треба було навчитися бродвейському степу — і він з’явився в шоу Лайзи Міннеллі. Для того, аби стати американцем, треба було довести, що ти справжній бізнесмен, і Баришников заробив пристойний капітал на одягу й парфумах «Міша», одеколоні для чоловіків під назвою «Баришников». Він одружився з голівудською кінозіркою Джессікою Ланж, став зразковим сім’янином — у Баришникова четверо дітей, довів, що може мінятися, — пішов iз класичного балету в modern dance.
1990 року Баришников і хореограф Марк Морріс заснували власний колектив, який згодом перетворився на велику пересувну трупу із сучасним репертуаром.
2003 року американці назвали Михайла Баришникова найвпливовішим вихідцем iз колишнього СРСР. 2004 р. трупу Баришникова й Морріса було розпущено, але хореограф створив свій Центр мистецтв (Baryshnikov Arts Center). Це було місце, де молоді митці можуть представити експериментальні роботи й скористатися порадами метрів. Створення Центру мистецтв Баришников називав «останнім розділом свого життя». Два роки тому танцюрист сформував балетну трупу Hell’s Kitchen Dance. Один iз номерів програми — соло Баришникова, що супроводжується відеозаписом його виступу в молодості. «Мені було близько 17 років, — говорить він. — Через сорок зайвих років це вельми забавно. Не знаю навіть, сумно чи забавно це, бачити самого себе в такій перспективі»...
