Міфологія — дивне і суперечливе явище. З одного боку, судячи з назви — наука. З іншого — немає нічого більш далекого, більш ворожого раціональним методам, ніж міфологічний погляд на речі. У міфологічній свідомості вибудовується така система цінностей, що активно чинить опір будь-якій спробі її спростувати, або хоч би підкоригувати. Науковий підхід має в своєму розпорядженні найбільш могутній інструментарій для подібного спростування; звідси і ворожнеча між міфологією «раціональною» і міфологією «релігійною».
Але спільна територія, точка зіткнення все ж є. Це — спроба розповісти власне про міфи, що найбільш глибоко вкорінені в традиціях — насамперед традиціях фольклорних. Таку спробу і зробив книжковий дім «Орфей», видрукувавши книжку «100 найвідоміших образів української міфології».
Міфічна образність — тема найбагатша і вдячна. Казки, думи, епос складаються саме цими образами. Конкретний тип образного сприйняття формує те, що прийнято називати ментальністю народу, яка складається у неповторний набір родових ознак національної культури. Зрозуміло, дослідження — в будь- якій формі — національного міфологічного космосу є актуальними завжди, бо багато що дають для розуміння і засвоєння фундаментальних духовних цінностей.
Якщо точно визначати, «100 найвідоміших образів української міфології» — не дослідження в академічно вивіреному форматі, скоріше, це науково-популярна робота, покликана збудити інтерес до простору міфу як такого. Книга розділена на глави, що групують ті або інші образи за ознаками просторової, часової, сакральної або антропоморфної єдності: «Боги», «Демонічні істоти», «Космос», «Календар», «Люди з надприродними здібностями». Цей масив складається, здавалося б, із найбільш звичних, найбільш буденних предметів і явищ — вітер і вогонь, вода і дні тижня, дзеркало і смерть, ворота і відьма. У кожній окремій статті репрезентовано казкову «генеалогію» того або іншого образу, а також, що дуже важливо, паралелі з міфологіями інших народів. Приклади проживання і застосування образу в найрізноманітніших легендах, його, так би мовити, параметри і характеристики доповнюються ілюстративним рядом.
Особливо цікавими з погляду багатоплановості і інформаційної насиченості є такі глави, як «Обереги» (писанка, свічка, перстень, пасок, сліди тощо.) і «Культові тварини і птахи». Про нашу буденну середньоукраїнську флору і фауну можна дізнатися чимало цікавого. Виявляється, що, наприклад, така тиха і, загалом, сумирна тварина, як рак, володіє в казковому світі неймовірною і зловісною могутністю, а дрібний гризун-шкідник, миша є втіленням самого Князя пітьми. Є, звичайно, і деякі недоліки. Так у главі «Люди з надприродними здібностями» явно бракує гнізда «характерник» — вельми цікавого евфемізму, народженого у часи козаччини, а в «Потойбічному світі» немає мавки (нявки) — одного з найвражаючих образів західноукраїнських легенд. Але того, що стосується, так би мовити, загальнонаціональних символів, — достатньо.
А втім, «100 найвідоміших образів української міфології» і не претендують на академічну прискіпливість. Це все-таки книга для масової аудиторії, і цій якості вона цілком відповідає: її легко читати, до неї можна звернутися для термінової довідки. Але, головне — хоча б на дещицю ця праця зменшує чехарду і плутанину у вітчизняних міфологіях.
Лад, як не кажіть, потрібен усюди. Навіть у казках.
