У новому сезоні філармонія запропонує шанувальникам безліч цікавих музичних подій. Серед них — виступи таких знаменитостей, як Віктор Третьяков, Гідон Кремер, Геннадій Рождєствєнський, Олександр Князєв, Вадим Руденко, Андрій Пушкарьов. Очікуються цикли концертів «Музична культура Європи», присвячених музиці Фінляндії, Чехії та Норвегії. Можна буде почути всі чотири євангельські «Пристрасті» Йоганна Себастьяна Баха. Уже 21 вересня стартує авторський проект диригента Романа Кофмана «Великі імена», в якому прозвучать трактування музики Баха, Ѓайдна, Мендельсона, Ѓенделя, Моцарта, Вівальді та грузинського композитора Ѓії Канчелі. Свої ювілеї на сцені філармонії відзначать оперна прима Марія Стеф’юк, гітарист Володимир Шаруєв, композитори Мирослав Скорик, Володимир Губа та Євген Станкович. Традиційно пройдуть Міжнародний конкурс піаністів пам’яті Володимира Горовиця, фестиваль гітарної музики «Київ-2008», конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі та хор-фест «Золотоверхий Київ».
Розпочався сезон 16 вересня жваво — з оптимістичної «Урочистої увертюри» Євгена Станковича. Продовжився приємними для артистів нагородами. На відкриття 145-го сезону Національної філармонії 16 вересня письмово відгукнувся Президент України Віктор Ющенко, підготувавши указ про вручення звань народних і заслужених артистів. Подібні знаки уваги, з одного боку, тішили, а з іншого — змушували замислитися про прикру девальвацію цих звань у нашій країні. Адже шановані музиканти нині опинилися в одній когорті з відзначеними високими нагородами Михайлом Поплавським, Андрієм Данилком та Іриною Білик. Чотирнадцятирічній публіці — все одно, а зрілим поціновувачам мистецтва — смішно.
Продовжився концерт «Героїчною» симфонією Людвіга ван Бетховена. Оркестранти були настільки раді присвоєнню звання «народного» своєму головному диригенту Миколі Дядюрі, що від хвилювання у віолончелістів тремтіла рука вже на перших тактах бетховенського дітища. А шкода, адже саме в цієї групи звучить основна тема симфонії. Радісні переживання створили проблеми з диханням і у виконавців на дерев’яних духових. Вочевидь, саме ця обставина частенько заважала їм протягом класичного опусу вступати вчасно і грати в ансамблі зі струнними. Це дало зайвий привід для констатації, що протиборство духовиків із диригентом та іншим населенням оркестру притаманне більшості подібних українських колективів. Утім, багато що було здійснено доволі вдало. Особливо вдався диригенту траурний марш — друга частина симфонії. Публіка нарешті змогла забути про мирську суєту й зануритися у світ істинної трагедії та глибокого смутку. Дядюра не керував оркестром, а, здавалося, сам був ним, питав у себе і світу: «За що? Навіщо?», і не знаходив відповіді.
Ті самі питання звучали й у другому відділенні концерту. Російські музиканти, віолончелістка Наталя Гутман і скрипаль Святослав Мороз, виконуючи Кончерто-гроссо №2 Альфреда Шнітке, з німим докором на обличчях намагалися вийти зі скрутних ситуацій, на створення яких не скупився симфонічний оркестр. Через вищеназвані обставини публіка того вечора почула відразу дві версії знаменитого авангардного твору: зрілу і продуману Гутман із Морозом і дещо тьмяну, злегка панічну — в оркестру. Обидві текли паралельно, більше чи менше стикаючись, заважаючи і суперечачи одна одній. Між двома невіртуальними реальностями метався диригент і робив усе, що було в його силах.
Спільні старання були з лишком винагороджені оваціями добросердої публіки.
