Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Від сакрального до музики сьогодення

Національна капела «Думка» з аншлагом виступила у Варшавській філармонії
3 листопада, 2016 - 10:00
ЗА ДИРИГЕНТСЬКИМ ПУЛЬТОМ ВИСТУПАЄ ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ КАПЕЛИ «ДУМКА» ЄВГЕН САВЧУК / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА

Безкоштовних вхідних квитків на концерт, присвячений 25-й річниці незалежності України, у Варшавській філармонії за кілька днів до події вже не було! Зібралися передовсім українці й усі ті, хто так чи інакше дотичний до збереження ідентичності української меншини в Польщі. Почесна місія виступу на святі випала Національній хоровій капелі України «Думка» під орудою Євгена Савчука. Втім, попри амбітні уявлення українців, що їхнє мистецтво знане за кордоном, не «Думка» зібрала аншлаг — виявилося, що дехто з присутніх цей знаменитий хор відкрив для себе вперше.

Програма концерту складалася з двох відділень, які «поділили» між собою польський і український диригенти — у першому диригував Роман Ревакович, у другому — Євген Савчук. Участь пана Реваковича невипадкова. Саме він напередодні української незалежності відбув історичне турне Україною з очолюваним ним чоловічим хором «Журавлі» — той випадок, коли українці з Польщі пропагували націоналістичні настрої у тоді ще радянській Україні, й це дало колосальний патріотичний ефект. Поза тим, без згадки про цілеспрямовану багаторічну діяльність маестро Реваковича було б неможливо говорити про музичний польсько-український діалог.

У першій частині вечора слухачам представили сакральну музику від ХVІІІ ст.. до сучасності. Крім творів українських композиторів (Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя, Михайла Вербицького, Кирила Стеценка і нашого сучасника Валентина Сильвестрова) прозвучало також два твори польських класиків: «Іже херувими» Кшиштофа Пендерецького і «Будь здорова, Маріє» Генрика Міколая Ґурецького. Роман Ревакович продумав драматургію — твори чергувалися за принципом контрасту, а в основі була ідея кола: перше відділення починала і завершувала естетика класицизму.

Друге відділення базувалося дещо на інших засадах. Головним було показати українську «душу», а також продемонструвати технічний потенціал хору. Одне й друге вдалося, оскільки на початку і в кінці прозвучали обробки народних пісень, а центром стали три твори Володимира Зубицького — сучасного українського композитора і баяніста, який, схоже, й у музиці для хору використовує ті ж прийоми «баянного трюкацтва».

Чи не найбільше уваги привернула солістка Оксана Нікітюк (сопрано). Не лише тому, що єдина з усіх хористів майже всю двогодинну концертну програму проспівала напам’ять. Її унікальний за тембром і красою голос (соло в піснях «Глибокий колодязю» з фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті» та «Гори мої» в обробці Володимира Зубицького) — із тих, що запам’ятовується надовго.

На завершення прозвучав неофіційний український гімн «Реве та стогне Дніпр широкий», який зал слухав стоячи. А на біс капела «Думка» несподівано заколядувала — польською мовою. Що ж, українська непередбачуваність — наше друге «я».

Олеся НАЙДЮК, музикознавець, Варшава
Газета: 
Рубрика: