Кияни мали нагоду насолодитись неперевершеною грою австрійського піаніста-віртуоза Ґоттліба Валліша в Національній філармонії, а дніпряни — у Дніпропетровській філармонії. Під час гастролей віртуоз вражав публіку шедеврами віденських класиків — Йозефа Гайдна та Людвіга ван Бетховена, а також — раннього романтика Франца Шуберта. Про дебют у Золотій залі Віденської філармонії, мистецьку кар’єру та музичні здобутки ми й поспілкувались після концерту в Філармонії у столиці України.
— Чому представили саме таку програму в Києві?
— Цією програмою хотів представити власне музичне коріння, яке міцно вросло в ґрунт музичної традиції Австрії. Я виріс на композиціях Гайдна, Моцарта, Бетховена, Шуберта і зараз відчуваю величезну насолоду, коли повертаюся до них. Відчуття, немов повертаєшся до рідної оселі. У ній знаєш кожен куточок, кожну мелодію, але не всі грані ще відкрив, можна ще шукати й відкривати, насолоджуватися цієї музикою.
— Розкажіть, будь ласка, про початок вашої музичної кар’єри.
— Я виріс у сім’ї музикантів і почав грати на фортепіано з п’яти років. Мої здібності оприявнилися досить швидко, моїм наставником став викладач Віденської музичної академії (Віденський університет музики й виконавського мистецтва. — Авт.). Гадаю, мав досить суворе музичне виховання, але це привело мене до успіхів у юнацьких змаганнях в Австрії й, у кінцевому результаті, допомогло здобути першу премію і Гран-прі Іво Погореліча на Stravinan Awards — Міжнародному конкурсі піаністів в Іллінойсі (США), коли мені було 16 років. У мене з'явилася чудова нагода зіграти під орудою всесвітньовідомих диригентів, а саме: Єгуді Менухіна, Джузеппе Сінополі або сера Невілла Маррінера.
— Що вважаєте найбільшим успіхом у вашій музичній кар’єрі?
— Завдяки моїм виступам я побував в унікальних місцях на цій планеті. Я відвідав Чилі, Перу, Колумбію, Іран, ПАР, Єгипет, Китай, Японію, Мальту й багато інших країн. Я пишаюся цим і дуже вдячний за відкриття великої кількості неймовірних куточків світу. Ще одне визначне досягнення для мене — це запис повного фортепіанного концерту Бетховена на трьох СD-дисках, який побачив світ минулоріч. Мені також випала нагода зіграти на дуже старому фортепіано часів Бетховена спільно з Orchester Wiener Akademie під орудою Мартіна Хасельбука.
— Які музиканти надихають вас? Можливо, це один із митців музичного виконавства, котрі працювали у Відні?
— Намагаюся знайти натхнення від різних музичних партнерів, для мене багато важать зустрічі музикантів, камерна музика. Ще одним джерелом натхнення є дослідження й відкриття забутих композиторів. Це послужило ключовою частиною моєї творчості, щоби представити і записати музику композиторів першої половини XX століття — багатьом із них довелося тікати з Європи. Історія цієї епохи тісно пов'язана з музичним мистецтвом.
— Коли вам було 12 років, дебютували в Золотій залі Віденської філармонії. Які почуття тоді вас охоплювали?
— Пригадую, для підготовки цього спектаклю, практики, репетицій знадобилися титанічні зусилля… Зрештою, все відбулося просто чудово, і мені дуже сподобався цей момент. До сьогодні у мене вдома є світлина, яка прикрашає фортепіано, з бабусею і батьками, знята відразу після концерту в Musikverein...
Фото копірайт (c) Uwe Noelke
