У День Незалежності вхід до державних київських музеїв був безкоштовним. Хоча, як говорить директор Київського музею західного і східного мистецтв ім. Б. і В. Ханенків Віра Виноградова, подібними рішеннями прищепити любов до музеїв навряд чи можливо. За її словами, першої середи кожного місяця вхід у їхньому музеї завжди безкоштовний. Однак якихось аншлагів спостерігати не доводилося. Адже кому цікаво, — каже Виноградова, — той не чекає одного чи двох обраних днів на рік.
«День» уже чимало писав про проблеми музеїв. Навіть рятував картини та скульптури відомого живописця Миколи Ге в селі Івангород Ічнянського району, що на Чернігівщині (див. № 115). Нещодавно журналісти «Дня» намагалися з’ясувати, як, маючи експонати світового значення, навчити українські музеї заробляти (Див. № 150). Сьогодні «День» продовжує «музейну» тему. Нещодавно кореспонденти «Дня» відвідали кілька київських музеїв, щоб з’ясувати, хто, коли і чому туди ходить, скільки це коштує і чого бракує музеям, щоб «жити», а «не виживати».
Директори київських музеїв запевняють, що сьогодні у них не існує проблеми з відвідувачами. Мовляв, Київ є туристичною Меккою України, та й самі музеї вже не потребують реклами. «У нашому музеї завжди багато відвідувачів. Особливо — на свята», — каже Дмитро Шльонський, директор київського приватного Музею однієї вулиці, що розташований на Андріївському узвозі. Але, по-перше, розташований на такому вигідному туристичному маршруті музей, звісно ж, не може залишитися поза увагою. По- друге, визнаний у 2002 році Європейським музейним форумом одним із кращих європейських музеїв, музей «викроїв» собі місце у путівниках європейського музейного простору. Ці два фактори гарантують йому офіційну рекламу на Заході та поширення інформації «з уст в уста» від тих іноземних туристів, які відвідали Україну. Адже покладатися на туристичні фірми сьогодні ще не варто. Співробітники музеїв говорять, що відносини як iз іноземними, так і з державними турфірмами у них майже не налагоджені.
Як повідомила «День» Олена Бутакова, науковий співробітник Національного музею історії України, за 2005 рік їхній музей відвідало 400 тисяч чоловік. Причому було проведено чотири з половиною тисячі екскурсій. За словами ж наукового співробітника Київського музею російського мистецтва Олени Марініної, план — 62 тисячі відвідувачів за рік — вони виконують. Київський музей західного і східного мистецтв ім. Б. і В. Ханенків, за повідомленням його директора Віри Виноградової, теж прийняв у себе минулого року понад 60 тисяч відвідувачів. Зрозуміло, цінова політика музеїв, у порівнянні з європейськими, досить-таки помірна. Скажімо, у тому ж Національному музеї історії України вхід для дорослих коштує 6 гривень, для дітей та студентів — 3 гривні (екскурсії тривалістю 45 хвилин — відповідно 36 і 18 гривень); у Київському музеї західного і східного мистецтв ім. Б. і В. Ханенків квитки для дорослих коштують 5 гривень, для дітей та студентів — відповідно гривня і дві. Та як запевняє директор музею Віра Виноградова, коли приходять і просять пустити без квитка, бо немає грошей, то пускають і так. Щоб замовити екскурсовода, у цьому музеї група дорослих від 15 до 25 осіб має заплатити 50 гривень, студентів та школярів — відповідно 30 та 20 гривень. Якщо ж забажаєш екскурсію іноземною мовою, то для дорослих, студентів та школярів це коштуватиме відповідно 120 та 60 гривень. Вхідні квитки у Київському музеї російського мистецтва для дорослих відвідувачів коштують 6 гривень, для школярів та пенсіонерів — одну гривню двадцять копійок, а для студентів 3 гривні. Якщо бажаєш скористатися послугами екскурсовода, слід заплатити відповідно 36, 12 і 24 гривні. Щоправда, екскурсії треба замовляти заздалегідь. У музеїв поки що немає ні волонтерів, ні власних екскурсбюро і екскурсії доводиться проводити науковим співробітникам, яких не вистачає на всіх бажаючих відвідати музей.
В основному ж послугами екскурсоводів користуються школярі та студенти. Адже музеї — це ще й культурно-освітні центри. Наприклад, сім’я Поліщуків привела до Національного музею історії України свого племінника з Житомирщини саме як до освітнього центру. «Першого вересня наш племінник піде у п’ятий клас, — розповідає Ніна Поліщук. — Ми багато читали про новий підручник з історії України, тому вирішили все показати йому до того, як вчителі почнуть розказувати тільки про те, що є в книжці. Думаю, з цих відвідин музею користь буде. Дитині цікаво, вона ставить запитання, щось аналізує».
Також, говорять наукові співробітники музеїв, значно зросла і кількість сімейних екскурсій. Особливо — у вихідні. Наприклад, завідуюча науковим відділом експозиційно-виставкової роботи Музею російського мистецтва Олена Боримська каже, що у суботу та неділю, коли приходить час, через велику кількість людей закрити музей надзвичайно складно. Приходять кияни, мешканці України та туристи з країн пострадянського простору. Іноземців небагато. «Звичайно, менше ніж в 70—80-ті роки минулого століття, — говорить Віра Виноградова, — але теж увагою не обділяють. Наприклад, нещодавно був дзвінок з Англії — хочуть спеціально привезти до нас групу людей, щоб подивитися на ранньохристиянські ікони, які мають світове значення». Зниження кількості іноземних відвідувачів Олена Боримська пояснює тим, що сьогодні не функціонує єдина система «Інтуристу», яка існувала за СРСР, а екскурсійна робота з турфірмами поки що не налагоджена.
Навіть влітку, яке у музеях називають періодом затишшя, відвідувачів не бракує. Однак проблему надходження коштів до музеїв це так і не вирішує. На думку Дмитра Шльонського, сьогодні слід перебудовувати не лише музейну галузь, а все музейне життя. «Крім того, в Україні — безліч цікавих експозицій, які можна повезти у Європу, — каже пан Шленський, — але ніхто не знає, як це зробити. А все через те, що ніхто не займається ані менеджментом, ані бізнесом». Сьогодні у музеях не створено інфраструктури, практично не фінансується реставрація експонатів, видавнича, виставкова та експозиційна робота. Наприклад, Київський музей західного і східного мистецтв ім. Б. і В. Ханенків на ремонті вже двадцять років. «Поки ми назбирали грошей, щоб поремонтувати підвал, треба вже ремонтувати дах», — говорить Віра Виноградова. — До того ж музей не має фондосховищ. І речі, які не входять у експозицію, ми тягаємо або по кутках, або займаємо для них частину експозиційних приміщень і втрачаємо шанс відкрити для відвідувача якомога більше». А експонати в київських музеях мають світове значення і належать до хрестоматійних. Наприклад, Олена Боримська говорить, що без експонатів їхнього музею не має сенсу говорити про класичне російське мистецтво. «Одна з наших виставок «Російський пейзаж», — каже Боримська, — що нещодавно проходила в Голландії та Англії, взагалі б не була можливою без відомих творів Шишкіна з нашої колекції».
Таким чином, маючи у своєму розпорядженні безцінні експонати, музеї мають лише навчитися заробляти для себе гроші. Прикладом може слугувати той же приватний київський Музей однієї вулиці, який за всі роки свого існування не отримав від держави жодної копійки. Плата за вхід — 5 гривень. А музей живе повноцінним життям та ще й купує нові експонати. Як говорить пан Шльонський, рецепт не дуже складний — треба не просто приходити на роботу, а вкладати в музей свою енергію, знання і труд. А ще — не чекати державних дотацій, а самому подбати про заробіток, а, отже, й про відвідувачів. От тоді все обов’язково вийде.
