Нещодавно сюди знову повернулися археологи. Міжнародна експедиція, до якої увійшли вчені з Києва, Чернігова, Брянська і Тронхейма (Норвегія), спробували визначити роль і місце Шестовицького городища в системі археологічної старовини Європи. Прихильники теорії норманізму трактували його як найбільшу колонію скандинавів на Десні. Ще й через це виникла ідея оцінити проблему не з політичного, а з наукового погляду.
Археологи зосередилися на дослідженні городища, яке, за твердженням завідуючого кафедрою археології й етнології Чернігівського педагогічного університету Володимира Коваленка, історично абсолютно синхронне похованням і було утворене в другій половині IX ст. на місці, де раніше існувало слов’янське поселення, котре було спалене.
— Це був лише один із епізодів «мирного» об’єднання східних слов’ян у державу Київська Русь, яка насправді здійснювалася вогнем і мечами найманих дружинників київських князів, — вважає Володимир Коваленко. — Об’єднуватися добровільно, щоб платити податки, ніхто не хотів, і київські князі вдавалися до послуг найманих дружинників для приборкання непокірних.
Місце дружинного табору вибране не випадково й дозволяло контролювати шлях Десною в Київ і Чернігів, розміщений усього за годину верхової їзди. Ймовірно, найманці були покликані для забезпечення великокняжого контролю над містом і певною мірою протистояли місцевій землевласницькій знаті.
Археологи досліджували не тільки городище, а й посад, що за площею значно перевершує його. 1983 року Володимиру Коваленкові вдалося відкрити тут близько сотні виробничих об’єктів. Під час нинішніх розкопок учені виявили помешкання кінця X — початку XI ст.
— Сьогодні ми можемо говорити, що значна частина посаду не мала постійного населення, а використовувалася для виробничих цілей. Це ставить запитання про соціальний статус пам’ятки. Відповідь на нього однозначна: жодних слідів колонії вікінгів не виявлено, — стверджує Володимир Коваленко. Він також ставить під сумнів методи, що використовуються демографами при реконструкції чисельності населення Давньої Русі епохи розквіту. За існуючого підходу Шестовицьке городище з посадом нараховувало б приблизно 12 тисяч мешканців.
На питання про розмежування виробничої й житлової частини пам’ятки, розміри середньої садиби й кількість населення археологам доведеться відповісти з часом. Їх експедиція розрахована на три роки.
№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
