Напередодні гостем «Дня» був директор цього відомого в усьому світі підприємства Микола Бойко. Не одному поколінню, — із сумом каже Микола Костянтинович, — довелося вперше посмакувати вино — яке здавна вважали шляхетним напоєм — десь у брудному підворітті, та ще й прямо «з горла». Та й пили (коли через дефіцит, а більше — через обмежені кошти) переважно те, що за великим рахунком і вином важко назвати. Ось таке «виховання» юнацтва і перетворило колишню УРСР (як рівну серед рівних з іншими суб’єктами Союзу) на територію, що спивається... Антиалкогольна кампанія, що розгорнулася у фіналі радянського гуртожитку, тільки ускладнила ситуацію. Її наслідки відчуваються й донині. Хоча структура «пиття» з того часу істотно змінилася. На перший план в Україні нині вийшли пиво та горілка, тоді як у Європі, куди ми подумки невпинно прагнемо, люди віддають перевагу саме гарному вину. Чи є надія, що смаки українців також зміняться? Схоже, чекати цього вже недовго.
КОЖЕН ВИНОГРАДНИК — ОСОБИСТІСТЬ
— «Массандра» має унікальну, найрідкіснішу колекцію старих вин. І досвід роботи з ними у нас, можливо, найбільший у світі. Ми беремо участь у продажі вин на лондонському аукціоні «Сотбі», продаємо їх на торгах у Токіо, в Німеччині, в Сінгапурі, у Сполучених Штатах. Але ось парадокс: за кордоном нас часом знають краще, ніж тут. І тільки останнім часом ми помічаємо, що у нас, в Україні, з’явилися люди, яким також цікаве вино певних властивостей. Тобто Україна також стала підніматися у питаннях культури винопиття. А ось культура виноробства у нас, скажемо без удаваної скромності, висока. Про це можуть свідчити массандрівські колекційні вина, які знаходяться у центрі нашої роботи і у сфері економіки, і в технології, і в культурі, і у виробництві. Саме тому в нас виникла необхідність мати довідкове видання, яке допомагало б розібратися у колекційних винах. Ми хотіли б розповісти про «Массандру», історію виникнення її колекцій (описано близько тисячі марок вин), допомогти людям у нашій країні та за кордоном — книжку видано також англійською мовою — зорієнтуватися у цьому чудовому морі. За задумом, наша книжка про вина має бути доступною людям у кожному магазині, погребі, дегустаційному залі, з якими ми працюємо. З неї дуже багато можна почерпнути... Приміром, сьогодні багато хто шарахається від слова «портвейн». Не заперечую, під цією маркою випускали та й випускають різні сурогати, підробки, просто неякісну продукцію. Але це жодним чином не може зіпсувати чудовий смак найшляхетнішого гармонійного напою, якщо його зробили на нашому підприємстві. Чимало портвейну різних років випуску включено до нашої колекції, що постійно поповнюється. Вона знаходиться у підвалах приблизно із 1894 року та нараховує 971 тисячу пляшок. 11 тисяч — не доторканний музейний фонд. Навіть якщо ви прийдете через 300 років, то ці пляшки там лежатимуть. Друга частина — навчально-рекламна. Ці вина братимуть участь на презентації нашої книжки як цінний посібник. А третя частина нашої колекції — комерційна. До неї входить вино, що вже піднялося до піку своїх достоїнств (ще з часів Аристотеля люди помітили, що вино з віком змінює свої якості: чим старше — до певного проміжку часу — тим краще). І саме у цій точці воно має зустрітися зі своїм покупцем, в якому ми хотіли б бачити цінителя і знавця, який отримує від вина радість і задоволення. І заради цього працює 3,5 тисячі виноградарів та виноробів. Сьогодні «Массандра» — це дев’ять радгоспів-заводів від Судака до Фороса. Виноград росте на площі менше чотирьох тисяч гектарів. І це 3,5 тисячі дуже дрібних клаптиків — 40, 50 соток, 5 гектарів, є ділянка 16 соток. Кожна ділянка — особистість. Тут окремий ґрунт чи його підвид. Клімат також скрізь особливий, він залежить від кута, під яким ділянку освітлює сонце. Якщо на ньому вдало росте якийсь сорт винограду, наприклад, біля Краснокам’янки — білий мускат, то він був там 90-100 років тому, росте зараз і ростиме завжди.
Виноградарство вибудовується в угоду виноробству. Винороб каже: «Для портвейну «Червоний Кримський» потрібно, щоб ріс каберне, нурведер, бастард» — бо не з усіх сортів можна зробити потрібну марку вина. Він же командує, що й коли збирати: коли скільки цукру набралося у винограді, яка послідовність збирання. Молоде вино звозять на головний завод, де його витримують 2—5 років. Буває, що рік склався дуже вдалим для якоїсь марки. Частину цього вина ми закладемо на колекцію — для наступних поколінь.
— А пити це вино можна буде? Кажуть, воно згодом перетворюється на оцет...
— Вино — це організм. Воно народжується, в ньому відбуваються живі процеси, які ніколи не зупиняються. Навіть розлите у пляшки воно продовжує жити. І залежно від марки білим сухим винам випадає 20—25 років, червоним — 30—35. Але практика засвідчила: якщо вино із гарних матеріалів, воно може жити значно довше.
17 жовтня 2001 року на лондонському аукціоні «Сотбі» продали наше вино «Херес де ля Фронтера» 1775 року. Йому виповнилося 226 років. У нас було сім таких пляшок. Одну ми, перш ніж продавати, відкрили та посмакували. Це вино виявилося пречудової якості. Фахівці про нього говорили ледь не віршами: вино піднялося, досягло свого порогу і царює, блаженствує, і нема йому ні імпічменту, ні відставки... Звичайно, мине певний час, і воно піде вниз, і рано чи пізно помре. Наше завдання — віддати його людині на піку, щоб ви відкоркували цю пляшку і зустрілися з чимось абсолютно надзвичайним. Покупниця цього вина живе у Південно-Східній Азії. Через деякий час після продажу першої пляшки вона попрохала продати ще одну. В одному із листів на нашу адресу вона писала: «Я відклала 100 тисяч доларів на цю пляшку».
ЗАКОНОДАВЧИЙ АКТ — НЕБЕЗПЕЧНІШИЙ ЗА СОКИРУ
— Як би ви оцінили рівень винної культури суспільства? Чи подолала винна галузь і — у ширшому розумінні — суспільство негативні наслідки антиалкогольної кампанії? Чи можна говорити про те, що галузь вийшла з тієї кризи?
— Культура споживання алкоголю у нас надзвичайно низька. Сподіваюся, це не потрібно нікому доводити. Це ж стосується і вина. Ми намагалися і намагаємося щось зробити для того, щоб цю ситуацію виправити. Із 1981 року у «Массандрі» відкрито дегустаційний зал. У шести залах сідає 330 відвідувачів, кожному наливають 10 зразків вина. А фахівці, які знають про вино буквально усе та вміють не без артистизму передати свої знання, вводять людей у наш світ, де вино не просто поважають, але й боготворять, а у винних підвалах розмовляють не інакше, ніж напівголосу. Людям розповідають, з яких сортів винограду приготовлено ті або інші вина, розкривають секрети технології. Дають поради щодо того, які вина пасують, а які не пасують до певних страв. Усе це пересипано цитатами із класиків світової літератури та поезії. Словом, наші гості дегустують вина в атмосфері своєрідної вистави. І у такий спосіб ми намагаємося ліквідувати «винну» прогалину у вихованні людей.
А ось те, що я скажу далі, відповідаючи на ваші запитання, може сподобатися далеко не всім. Але факт є факт. Воювати з алкоголем почали тому, що взагалі ж країна спивалася. Пам’ятаєте статті академіка Федора Углова, який розглядав цю проблему з медичного погляду і робив висновки, що навіть на генному рівні відбулися незворотні зміни? І керівництво країни виходило саме із благих намірів, якими, на жаль, як відомо, вимощено лише один шлях... Утім, навіть при розгляді цього документа на політбюро не було єдності. Глава уряду Микола Рижков був категорично проти, але гору взяла лінія Соломенцева — Лігачова. А Горбачов коливався. Але в цілому у прийнятій постанові було закладено нормальні думки. Проте слід було знати свій народ: він пив, п’є і питиме, тому замість заборонних заходів слід було закладати щось інше. Все одно питимуть — то краще готувати гарне вино, чисту горілку, щоб не заганяти людей у сурогати. Однак у цій постанові й мови не було про те, щоб рубати виноградники. Це місцеві бонзи винайшли масу обмежень. Приміром, нам, виноробам, не можна було перевиконувати план. Дурна, дивна ситуація. Навіть пояснення доводилося писати, якщо його перевиконували хоча б на одну десяту відсотка. Перестали готувати фахівців-виноробів. Всесоюзний науково- дослідний інститут виноградарства і виноробства «Магарач» соромливо змінив свою назву. Став інститутом із переробки продуктів виноградарства. Перебили винну тару — до 80 мільйонів винних пляшок просто розчавили під пресом. Почали рубати виноградники. Варто було одному відрапортувати про це, як почалося змагання: хто більше? А це для грузина, молдаванина, вірменина, азербайджанця, одесита — економічна катастрофа. Немає виноградника — немає економіки. У цьому плані збитків завдано колосальних.
Втім, мій суб’єктивний погляд щодо цього такий: деякими сьогоднішніми законодавчими актами збитків завдано набагато більше, ніж тоді — вирубуванням виноградників. Триває сезон 2003 року, ми збираємо рекордний врожай винограду, який був лише 30 років тому, в 70-х роках. Вино нема куди подіти. А ми змушені зупинити збирання винограду, бо чиновники у Верховній Раді та уряді з подачі Мінекономіки вирішили запровадити акцизний збір на спирт. Тепер він коштує для нас не дві, а 16 гривень. І вже вирощений нами з такими зусиллями виноград нікому не потрібен. Хоча бюджет у Криму завжди на 40% залежав від вина. Ці слова мені можуть ще пригадати. Однак я думаю про це саме так. «Платон мені друг, але істина дорожча». Пробачте, якщо я вас розчарував відповіддю.
ЖОДНОГО КОВТКА БЕЗ СЕРТИФІКАТУ
— Сьогодні в нас нові часи, в Україні з’явилося багато нових виноробних фірм і підприємств. Як позначилася на галузі, на якості вина конкуренція — як сумлінна, так і несумлінна?
— На жаль, сьогодні виноробство в Україні — справжнє виноробство, із традиціями — залишилося острівцями. Я можу на пальцях перерахувати, хто цим займається. Пробачте, я почну з «Массандри». «Массандра» свято шанує ті традиції, які закладав Лев Сергійович Голіцин, Олександр Олександрович Єгоров, та всі ті люди, які до нас працювали. Ми за рік виготовляємо близько 10 мільйонів пляшок вина. Можна б виробляти і 20 мільйонів, але тоді це буде на шкоду якості. Адже ми і фінансовий бік вирішуємо за рахунок якості продукції. Крім нас, залишився ще, на щастя, «Новий світ» — відоме шампанське. Залишився «Інкерман», хоча доля одного і другого під сумнівом. Трошки «Коктебель», трошки є в Закарпатті, в Одеській області, потроху — у Херсоні та Миколаєві. Домінує сьогодні виноробство, котре цим словом і назвати не можна. Шанують ароматизатори, використовують цукор із цукрових буряків, барвники із фломастерів. Найчастіше так звані «нові винороби» не мають жодного куща винограду. Вони не мають витрат на вирощування винограду. На чудово оснащених заводах беруть воду, буряковий цукор, ароматизатори, барвники, усе це розварюють, замішують і продають.
— І що, там винограду немає зовсім? Раніше були якісь ГОСТи, а нині?
— Так. Існують випадки, коли зовсім немає винограду, а виноградної сировини 10— 15% використовується.
— Зараз хочуть установити єдиний акциз для всіх видів споживачів спирту. Ваша думка?
— Так, розглядають у Верховній Раді це питання. При цьому депутат із Одеської області розкриває ситуацію: сьогодні 90% фальшивого вина. Я, до речі, цього не знав. Отож напівсухі, напівсолодкі вина здебільшого фальсифіковані. Навіть 90% «Массандри» на українському ринку — фальсифікат. Говорити про конкуренцію не доводиться. Наш головний завод, де працює 460 робітників, сплачує за рік 10 млн. 300 тис. — 10 млн. 600 тис. податків. Але ми держпідприємство. А якщо я роблю вино і називаюся приватним сільгоспвиробником, то не плачу нічого, крім податку на землю. Тут немає рівності у конкурентній боротьбі. Сировина їм дістається практично безкоштовно, податків майже немає, етикетку, пробку чіпляють мою — а доходи одержують не нижчi за наші. Про справедливу конкуренцію не може бути й мови. І це при тому, що є всі органи контролю, починаючи з Антимонопольного комітету і до Товариства захисту прав споживача, органів стандартизації... І тепер ми знайшли панацею: встановимо на спирт єдину ставку акцизного збору і для медичних препаратів, і для парфумерії, і для горілки, і для вина. Вирішимо проблему? Аж ніяк. 60% спирту крали, крадуть і крастимуть. Адже усім відомо, хто прикриває цю структуру, а хто — ту. Навіщо ми брешемо самі собі? На мою думку, акциз для горілки і для вина — це різні речі. Вино витримують три роки. Мадеру «Массандра» — п’ять років! Отже , потрібно на 5 років заморозити гроші, витрачені на спиртовий акциз. Горілку сьогодні печуть за 4-8 тижнів. Оборот чотири тижні чи чотири роки — не можна порівнювати.
— А як убезпечитися від фальсифікатів — вам як виробникам і нам як споживачам? Як розпізнати, що ж ми купуємо?
— Відповідаю з погляду генерального директора. У мене своя дзвіниця, і не завжди мій погляд збігається з офіційним. Сьогодні убезпечитися бідному, ошелешеному від достатку пляшок і етикеток покупцю надзвичайно важко. Є тільки одна порада: купуйте вина у фірмових магазинах, там якість гарантується. Якщо ви прийдете до такого магазину, ви купите справжнє. А ще: купуючи, вимагайте сертифікати, хоча продавці пред’являють їх не дуже охоче. Я іноді просто шокований від того, що доводиться пити покупцям. 90% людей сьогодні навіть не знають смаку натурального вина. Рокiв зо два тому до нас приїхала примiтна така інтелігентна жінка. Каже мені: «Як мені подобаються ваші вина! Я для себе нещодавно відкрила аліготе, сухе вино». Це так мене розчулило, що я попросив принести пляшку аліготе, і ми одразу її відкоркували. «Зачекайте, — каже, — а що це я пробую? Я ніколи в житті такого гарного аліготе не пила»... І ще один момент: не купуйте в переході, коли кажуть, що це з заводу. Адже нині існує така практика. Приходить до нас оптовий покупець і каже, що хоче з нами працювати. Купить 100 пляшок одного вина і довго (тисячі й тисячі самопальних пляшок) продаватиме, користуючись нашими документами. Проблема фальсифікації сьогодні підриває не тільки наш і держави престиж, але й здоров’я нації. За 9 місяців понад 10 тисяч людей загинуло від контакту з цим... це навіть вином не можна назвати.
— А якщо ви виявили, що ваш товар фальсифіковано, чи є якісь закони, щоб захистити себе?
— У нас сьогодні кілька судових справ. Не тому, що ми знайшли десь пляшку, а знайшли структуру, яка використовує нашу етикетку. Ми з ними позиваємося й іноді навіть програємо. Бо судові справи сьогодні... Що там пишуть, на якому ми місці за корумпованістю? Це дуже важко, але ми намагаємося це робити. А ще ми намагаємося власними силами захистити себе й нашого споживача. На нашій пробці написано «Массандра», і ми зробили таку форму ковпачка, щоб цей напис було видно.
Осьде стоїть дата розливу, тут — анотації. Але такі хитрування працюють не більше як місяць: «тіньові» хлопці у потилицю дихають — одразу роблять те ж саме на своїй продукції. Тому ми зараз ще випускаємо сувенірні пляшки та маленькі пляшки по 100-200 грамів. Щоправда, таке вино не всі можуть дозволити собі купити.
Так, тема фальсифікату приносить нам багато головного болю. Причому контрольні органи, які нею займаються, знають майже все і могли б дати лад справі. Але часто буває так, що ми починаємо з кимось «буцатися», а потім нам стає гірше. Ось один приклад. У нас є своя позавідомча охорона, і одного разу мені кажуть: біля ринку в Ялті продають явно фальшиву «Массандру» з підлоги. Я посилаю туди прапорщика. Через 5 днів знову телефонують: там само продають, куди ви дивитеся? Ми знову посилаємо, а там у кущах стоїть капітан карного розшуку і каже: ти чого сюди прийшов? Це моя єпархія. Я навіть не знаю, як підійти до цієї теми, така вона страшна і складна. Страшна тим, що вона пронизала, як метастазами, наше суспільство, і люди без цього не можуть свою економіку вибудувати — той самий капітан або чиновник якийсь. На жаль, усе це має місце в державі.
— А як ви вважаєте, акцизні марки з голографічним зображенням зможуть нас і вас якось убезпечити?
— Ні. Оскільки живі люди працюють на кожному етапі їхнього виготовлення. Ще нова марка до нас не дійшла — а нам її вже пропонували. Нова марка з елементами голографії трохи складніша у виготовленні. Але це тільки елемент, тільки одна складова частина.
ЯКІСТЬ КОНКУРЕНЦІЇ
— Ви казали про те, що ваше вино гарно продається, і вас знають у світі. Але одна річ — гарно представити себе на якійсь виставці або аукціоні, а інша — конкурувати на світовому ринку вина. Приміром, винороби Угорщини зараз стурбовані цією проблемою. Яка в нас отут ситуація? Тим більше, що попереду вступ до СОТ... Як ви оцінюєте рівень захисту, як у нас полюбляють говорити, вітчизняного виробника?
— Цього захисту немає. За 9 місяців 64% нашої продукції пішло на експорт. Продаємо до Росії, Білорусі, Прибалтики, до Франції, в Ізраїль, Америку, Німеччину. Але головним чином, звичайно, до Росії. До цього ми більш-менш готові. Але якщо Україна вступить до СОТ, для нас будуть певні складнощі. Адже ціни спирту в тих, хто входить до єврозони вільної торгівлі, і в нас різні. Ми в нерівних умовах, у нас вихідна собівартість набагато вища, ніж у них. Оподатковування в Португалії або в Угорщині зовсім іншого типу, ніж у нас. У нас податки просто найважчим тягарем лягають. Сьогодні у світі трирічний запас вина, яке потрібно продати. І кожна держава пускається на всі заставки, аби підтримати свого виробника. А наша держава веде у цьому плані зовсім не ту політику. Приміром, якщо нам потрібно на експорт щось відправити, митник — тут, санітарна служба — тут, пожежний — тут також. Ми заробляємо валюту, половину її одразу ж продаємо державі. То ви штовхайте мене в спину, щоб заробляв більше валюти.
— А «Массандра» на західному ринку йде під своєю етикеткою?
— Так, але тільки таким чином: ми поважаємо законодавство кожної країни. Перш ніж вийти на німецький ринок, ми проконсультувалися з партнером про те, як правильно написати етикетку, щоб у нас не було конфліктів. Нещодавно продали вино в Францію, вперше, напевно, за все існування виноробства країни. Це дуже складно, оскільки французи взагалі є законодавцями винних мод. Їхнє завдання — продати, але не купити. Тому коли ми продали туди вино, це було для нас великим досягненням. Це був кагор. У Франції це сухе вино, а наш кагор, як відомо, кріплений. Могли бути проблеми юридичного плану. Але ми це передбачили. Наш кагор пишеться через «К», а в них на етикетці — «С». Тож проблем із законом не було. Входячи в кожну країну, ми вивчаємо її законодавство, в тому числі й те, що регламентує етикетку: що на ній має бути.
Побоюємося ми відкриття кордонів й ось iз якої причини. Вином вважається продукт, виготовлений із винограду. Навіть якщо потрібно кріпити вино, це має бути винний спирт. Ми ж кріпимо вина хлібним чи буряковим спиртом. То через цю казуїстику нашу продукцію начебто не можна вважати вином. Але коли наші вина пробують, коли направляють їх на експертизи, то виявляється, що наше вино краще. Проте, якщо є така зачіпка, то на ринку використовують будь-який шанс, щоб нас із ринку вивести. З огляду на все це ми радимо нашим законодавцям: не здавайте позицій, захищайте нас, виробників, у процесі вступу до СОТ. В Україні є дуже добротна технологія вина, її відпрацьовано протягом сотні років, на це слід зважати і це треба відстоювати. І це можна зробити, якщо грамотно і професійно цим займатися.
ПРЕМІЯ ВІД КОЛЕКЦІОНЕРА
— А що можна сказати про розходження в культурі пиття у нас та на Заході? Чи позначиться це при подальшому входженні нашої країни до СОТ? Чи позначиться це на стані галузі, на стані вашого підприємства?
— На стані галузі — боюся, що негативно. Бо ми намагаємося дружити з усіма. А ось, приміром, молдавани відстоюватимуть свої інтереси і захищатимуть свого виробника. І вони все зроблять для того, щоб їхнє вино прийшло в Україну. Розвалиться наш виновиробник — плювати на це молдовському керівництву, вони будуть задоволені, що це станеться. Таких моментів я очікую з тривогою.
А що ж до відмінності звичок та звичаїв, то вони дуже істотні. 1937 року у Феодосію прийшли кораблі з дітьми з Іспанії, в якій тоді тривала громадянська війна. Їх дуже тепло прийняли і посадили за стіл. А діти чомусь не їдять. Виявилося, на столі не було звичного їм сухого вина, з яким вони звикли їсти, починаючи з 5-6 років. Не одне покоління зміниться, перш ніж з’явиться культура винопиття там, де зараз справжнє засилля горілки. Чи то нам холодніше, чи то, знищивши аристократію, разом із нею поховали й повагу до гарного вина. Факт той, що сьогодні в нас люди п’ють міцніші спиртні напої. А у світі на першому місці сухі вина, зокрема червоні. Медики сьогодні кажуть, що червоне сухе вино — це дуже корисно. Слід щодня випивати по три келихи. У цьому випадку ризик занедужати на серцево-судинні захворювання на 27% знижується. Вино — лікувальний фактор. Перечитайте «Трьох мушкетерів» — замовляли не просто вино, а анжуйське чи бордоське. Тобто вже тоді був культ вина і його культура. Де ця культура сьогодні в нас?
— Але люди, які замовляють ось таке вино ось такого року, все ж таки з’являються.
— Хотів би намалювати райдужні перспективи, але не можу цього зробити. І все ж таки поступово у нас інтерес до вина з’являється. 17 жовтня ми будемо презентувати нашу книгу в школі сомельє в Києві. У ній люди навчаються вже третій рік, а потім вони працюватимуть в ресторанах, барах, і їм буде під силу розбиратися у будь-яких винах, пропагувати гарні, впливати на смаки людей, на винний асортимент, навчати цієї культури. Тим більше, що в нас, в Україні, вже з’являються люди, які до вина ставляться з певним розумінням і повагою. Чи мода це, чи життєва необхідність, позиція — це друге питання. Нещодавно, через податкові хитрування уряду, у нас виникли певні труднощі — не вистачило грошей на виплату премії. І тут з’являється український промисловець, ювелір, і замовляє колекційне вино на 370 тисяч гривень. Причому він замовив вино по роках народження, дуже свідомо, цілеспрямовано. І ми видали премії. А я зробив для себе висновок: ще одна людина з’явилася в Україні, яка любить, цінує і розуміє вино. Ми продаємо колекційні вина й у Києві — на Подолі, і ми бачимо, що вони вже затребувані. Але це, звичайно, крапля. Пророкувати, що вже завтра всі ці питання будуть вирішені, ще не можна, але те, що вони почали вирішуватися, — це факт.
— А що має невідкладно зробити держава, на вашу думку, щоб вітчизняна винна галузь вижила, розвивалася і могла конкурувати на міжнародній арені?
— Поставити всіх у рівні умови з погляду законодавства, податків, виконання вимог, про які ми сьогодні говорили. Податки повинні сплачувати всі. Технології повинні дотримуватися всі. Тоді можна про щось говорити. Треба дуже строго контролювати, якісне це вино чи ж бормотуха. І вже якщо буде справжня конкуренція — а це велика справа, можна змагатися один з одним, але у визначених правових рамках — тоді підуть ті, хто в підворітті робить так зване вино, а насправді просто небезпечне для здоров’я людей пійло, і залишаться ті, хто грамотно працює з виноградною сировиною.
— Чи ви знайомі з проблемою так званих «третіх змін», де виробляють «тіньову» продукцію?
— Я чув про це. Кажуть, що горілчана промисловість десь на 60% спеціалізується на «третіх змінах». Мені важко це коментувати. У нас таких явищ немає і бути не може. Ми в цьому плані «недалекі люди». Ми цілком зберегли соціальну сферу і чесно на ній заробляємо. Це сьогодні необов’язково, мені можуть сказати: хто змушує тримати це, це, це?.. Забери дитячий садок, житловий фонд тощо. Але я цього не зроблю, бо люди, які там працюють, цього не зрозуміють... Виникають претензії з цього приводу і тоді, коли ми говоримо про конкуренцію... Усі ці витрати потрібно пляшкою вина покрити. Втім, ми справляємося. Хотілося б змагальності в інших справах. Закон для всіх однаковий, податки для всіх однакові, стандарти для всіх однакові.
РIК НАРОДЖЕННЯ
— Повернімося до хорошого. До вашої винної енциклопедії...
— Той, хто прочитає цю книгу, зрозуміє, чому люди колекціонують вина, йому стане ясно, що відбувається з вином, коли його витримують. А ще ми описали свою колекцію, занесену до Книги рекордів Гіннесса, оскільки їй немає рівних ані за кількістю, ані за якістю вин. У «Массандрі» накопичилося дуже багато інформації. І ми вирішили це все видати. Це своєрідна енциклопедія класичних старих вин. Такої я ніде не зустрічав. А ще у ній чудові фотографії. Амеріко Маорін, власник фірми, яка готує для нас пробку, людина дуже цікава, багата, знаюча, ознайомившись із нашою книгою, написав мені: «Це — шедевр!». Ми брали участь у трьох аукціонах «Сотбі», ми успішно й багато там продавали, у нас були гості дуже високого рангу, які пробували наші вина. І ми вирішили, що настав час просто поділитися, розповісти людям, що є колекційне вино, чим воно відрізняється, за яких умов воно розцвітає новими барвами. Ми вирішили, що людям — навіть не цінителям — це буде цікаво. Ще в «Одіссеї» Гомера вино ллється на кожній сторінці, і він красномовно це описує: «Куфи із глини з вином багаторічним і солодким стояли». А ось Нестор, один із учасників Троянської війни «ставить тоді для гостей кубок, наповнивши до краю світлим вином, через одинадцять років із амфори налитим». 11 років — уперше конкретно і чітко згадувався вік вина. Пушкін про мадеру казав так: «Погреб мой гостеприимный рад мадере золотой». Ось і ми в Києві обладнали старий підвал, оформили його у старому стилі, і тепер він співвідноситься зі старим вином, яке тут дегустують...
Але в нас уже є матеріал і для сучасного продовження цієї книги. Коли прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі відвідував Крим минулого тижня, то його аперитив складався із хересу сухого, із мадери 36-го року — його року народження, і портвейну по- білому, зробленого із каберне 36-го року. А десерт закінчився тим, що подали мускат рожевий 38-го року — року народження нашого Президента. А коли на саміт збираються президенти, слід віддати належне Леоніду Даниловичу, він наш затятий шанувальник і пропагандист, він кожному президенту дарує вино «рік народження». Цього не може дозволити собі будь-яка інша країна.
— І будь-який інший президент. Путин теж дегустував ваші вина?
— Звичайно. Пам’ятаю, він приїхав 2 травня — це ми вдруге з ним зустрічалися. Спочатку тримався насторожено, а потім відтанув, зав’язалася розмова. Коли перейшли до дегустації, він спробував «Алушту» 90-го року і сказав: «Зачекайте, я повернувся із Франції, де мене частували, як вони казали, найкращим вином. Але хіба його можна порівняти з вашим?» А закінчили ми «Массандрою» 1891 року.
