У погребах заводу «Массандра» природою створена унікальна акустична атмосфера, що сприяє чистоті музичних і аудіозаписів. Солістка Національного радіо, популярна естрадна співачка Ірина Шинкарук провела творчий експеримент, записавши в массандрівських підвалах свій перший авторський поетичний диск в оригінальному музичному супроводі. Запис здійснювався на переносній студії звукозапису продюсером співачки Олександром Потьомкіним.
У творчому доробку співачки, яка свою першу вокальну перемогу здобула ще в дитинстві (а в 14 уже посіла перше місце на фестивалі «Червона рута»), є шість вокальних альбомів і кілька кліпів. І ось ще один творчий експеримент, але не пісенний, а поетичний... Назва цього аудіодиску — «Міра» (в значенні «міра» чогось і своєрідна шифровка імені виконавиці, і слово «мир» як усеосяжне, космічне, яке, до речі, й позначає ім’я Іра — та, що несе мир). Одним словом, поняття багатогранне, співзвучне поезії Ірини Шинкарук — образній, духовній, чуттєвій, дуже настроєвій, філософічній, а в чомусь і парадоксальній.
До диску «Міра» увійшли вірші двох авторських збірників Шинкарук — «Народження голосу» (2000 р.) і «Відчуваю» (2004 р.). Саунд-трек до поетичного диску створив діджей Міхал. Звісно, читання віршів у супроводі музики — ідея не нова. Для створення чогось вагомого в такому жанрі насамперед важлива оригінальність виконання, свіжість імпровізації, щирість у тому, з чим виконавець виходить до слухача. Усе це присутнє в диску Ірини Шинкарук. Саунд-продюсер Олександр Потьомкін назвав жанр цього аудіо «музика-стан»
— Ідея створення диску — поетичної аудіокниги, виникла давно. Мені завжди було цікаво, читаючи чиюсь літературу, почути як це робив би сам автор, на чому б акцентував увагу... Захотілося прочитати свої твори. Після того, як ми в підвалах «Массандри» записували мої а капельні пісні, продюсер Олександр Потьомкін запропонував записати тут і поетичний диск. Спочатку були записана вірші, потім діджей Міхал написав музичний супровід, а Потьомкін звів усе в загальну картину.
— Як виникла така назва диску?
— Слово «Міра» має багато значень. Наприклад, якщо закривати по одній чи дві літери з початку та з кінця, то виходять різні цікаві комбінації букв... Одного разу в книгарні побачила книгу Лариси Денисенко «Забавки з плоті і крові». Стала читати: «Ну що, тату, вирішили, як дитину будемо записувати? Батько довго м’яв руки, скручував губи в трубочку, потім нарешті промовив: — М-м-м... Іра! Тітка здивовано зиркнула на нього, щось пробурмотіла собі під картопляний ніс, опустила голову, потім ще кілька разів підводила очі, але все-таки зробила відповідний запис у свідоцтві. Коли мама відкрила свідоцтво і побачила в лапках звичайне радянське ім’я Міра, їй просто забракло повітря»... У мене просто мурашки побігли по шкірі: зрозуміла — це знак, подібних збігів не буває.
— Ірино, поетичне обдарування у вас прокинулося разом з вокальним?
— Якось пам’ятаю виник у мене такий рядок: «Я маю крила, але рідко відпускаю свою душу політати, боюся, щоб вона не розбилась». Показала його батьку, а він порадив записувати все, що в мене пишеться. Поступово назбиралося кілька зошитів. Одного разу батько, потайки від мене, надрукував кілька віршів у «Новій літературній газеті». Читаючи свої вірші надрукованими, я була вражена, а тут телефонує поет Володимир Цибулько: «Ну що, мала, знаєш, це непогано, щось у цьому є». Після цих слів я з полегшенням зітхнула. Так сталося, що різні мої переживання, емоції, що не в силах стримувати, стала «виливати» на папір. Дуже люблю писати в дорозі, щось миготить за вікном, а ти нібито сама із собою і серед безлічі людей...
— Маючи перед очима творчий приклад вашого батька, барда й виконавця Володимира Шинкарука, музикою, піснею та поезією ви повинні були зацікавитися з дитинства.
— Звісно, я і на сцену вийшла з його допомогою. Часто на гастролі ми їздили всією родиною (навіть коли мені було лише три роки). На телебаченні з батьком я вперше з’явилася в сім років. Батько з дитинства займався моїм становленням як співачки і тривалий час був моїм продюсером.
— А його власна творчість не страждала?
— Останніх п’ять років, коли ми перестали з батьком працювати як продюсер та співачка, батько став активніше займатися власною творчістю. Випустив два компакт-диски — «Дім для душі» й зовсім недавно — «Колір тиші». Він досить успішно працює як виконавець і як автор.
— А чому ви припинили спілкування з батьком у творчому плані?
— Це було обопільне рішення. Треба було рухатися далі, і йому, і мені. Мить була непроста, болюча. Не є секретом, що коли розстаються продюсер і співачка, часто виникають конфлікти. Для мене головним стало зберегти наші добрі стосунки — батька та дочки. У нас дружня, чудова родина, тому конфлікту не сталося. Ми один одного підтримуємо й розуміємо. Я відчуваю моральну його підтримку.
— Чим ви займаєтеся зараз?
— З головою занурилися в акапельний проект. Коли його починала, то думала паралельно займатися й поп-музикою, але всидіти, як кажуть, «на двох стільцях» неможливо. Мабуть, зробивши ставку на акапельну творчість, з позицій шоу-бізнесу, я щось утратила, але натомість здобула інше. Я вважаю, що набагато більш цінне у вокалі та подальшій творчості.
— Як ви визначаєте свій нинішній творчий напрямок?
— У мене все йде від внутрішнього стану. З дитинства я виходила на сцену з дуже серйозним репертуаром. З ним я перемагала на конкурсах. Щоправда, деякі члени журі казали, що пісні, які виконуються мною, не зовсім відповідали вікові. Це й «Місячний оберіг», і варіація на язичницькі теми «Плач Ярославни» (щось на кшталт моновистави, з ритуальним танцем, а сама пісня тривала майже сім хвилин). Потім прийшов інший період. Я захопилася естрадою. Коли стала працювати з Олександром Потьомкіним, то вирішила поекспериментувати: трохи епатувати публіку. Ми зняли кліп «Де ти, де я», в якому я з’явилася в синій перуці — загадкова і несподівана. Сьогодні в мене різноплановий репертуар — від серйозних пісень до веселих, бешкетних. Наразі працюю над альбомом народних пісень у сучасних обробках. Це друга частина проекту «Глибокий колодязь», перша — «Мирро» — акапельний спів і друга — «Пливе човен».
— Хто пише для вас?
— Я сама намагаюся щось писати, пише Олександр Потьомкін. Ми співпрацюємо з Олександром Смиком, поетом і композитором. Є ще музикант із Вінниці Олександр Войтко, який написав кілька пісень для мене. А взагалі, коло авторів розширюється в зв’язку з творчими пошуками, новими проектами.
— Ірино, а яке головне завдання ви ставите перед собою?
— Не зупинятися на досягнутому. Хочу бути щасливою, не хочу переступати через принципи, щоб потім не шкодувати. Моя мрія — щоб усе в навколишньому житті й у внутрішньому світі було гармонічним.
