У театрі «Колесо» відбувся вечір пам’яті та відкрилася виставка «Покоління... Друзі — Валентину Реунову».
Звучала музика і поезія, спомини про Валентина Амплієвича. Вірші читали актори Валентина Бойко, Денис Драчевський, Віктор Шестаков, Андрій Мороз, Вадим Лялько, поет Анатолій Лемиш, Валерія Богуславська. Станіслав Бондаренко, перекладач Сергій Борщевський.
Живописець часто бував у театрі «Колесо» і переглянув майже всі вистави, художнім керівником і директором якого є Ірина Кліщевська. Не раз радив колегам познайомитися із репертуаром не з афіш, а зі сцени. В архіві театру зберігся маленький фрагмент відеозйомки, де В.Реунов на одному із капусників виграє абонемент із правом протягом року бувати в його стінах. Тієї миті перепустка в руках митця викликала у присутніх доброзичливі посмішки, бо, мешкаючи по-сусідству, вони, художник і актори, завжди спілкувалися вдосталь. Перегляд стрічки на вечорі пам’яті викликав ностальгічні спогади...
Чи то в галерею (на першому поверсі), чи то в майстерню (на другому поверсі), наповнену дивовижними речами із ХVII — XX століть, ніби магнітом притягував Валентин Реунов своїх творчих побратимів. Коли Валі, так його називали найближчі друзі, не стало, почало закрадатися відчуття сумніву та страху: невже кане в Лету пам’ять про мудрого життєлюба? Таки ні! Протягом місяця у вітальні театру експонуватимуться роботи 23 художників, творча дорога переважної більшості яких починалася з класів Київської художньої школи ім. Т. Шевченка та аудиторій Київського художнього інституту. Вчителями і наставниками в інституті й поза його стінами декотрих були знані живописці, зокрема, Карпо Дем’янович Трохименко, Георгій Степанович Меліхов, Сергій Миколайович Єржиковський, Ніна В’ячеславівна Котек, Володимир Миколайович Костецький, Віктор Григорович Пузирков, Сергій Олексійович Григор’єв, Ілля Ніссонович Штільман.
У різні роки закінчували художні навчальні заклади митці, твори яких представлені в експозиції. Дебют старшої генерації випав на 60—70 ті рр.,а наступної — на 80—90 рр. Майже всім їм притаманне романтичне яскраве горіння, високий ідеалізм, пошуки свого творчого «я», що проявилися в біографіях і на полотнах. Звідси, звісно, й сміливі експерименти у живопису, акварелі, графіці, у монументальному мистецтві, в скульптурі. Підтверджується давня істина — «ars una — species mille» — мистецтво єдине, а виявів його тисячі. Напрацьоване характеризує учасників виставки як майстрів широкого тематичного і сюжетного діапазону, бо є серед них і член-кореспондент АН України Віктор Рижих і кандидат мистецтвознавства, доктор філософії, академік Академії гуманітарних наук Росії (Санкт-Петербург), автор змістовних монографій про українських митців Ольга Петрова, і нагороджена срібною медаллю Академії мистецтв Росії (2005) Валентина Куцевич. Мав відзнаки і Валентин Реунов, зосібна, 1996 р. — Перша премія Фонду культури за натюрморт.
Також варто згадати панно «Історія розвитку науки», яке виконував авторський колектив (М. Зарецька, В. Куцевич, Д. Киянченко, І. Чамата, О. Єржиковський) для Київського політехнічного інституту на початку 90-х р. ХХ ст. Троє з них — учасники нинішньої малярської виставки, а саме: Валентина Куцевич, Олег Єржиковський, Ігор Чамата. Останній разом із В’ячеславом Мамсиковим писав тематичні полотна для експозиції Музею медицини. Сергій Московченко доклав зусиль до художнього проектування Музею Аптеки, виступив художником-постановником вистави «Емма» (театр «Колесо»). До творення інтер’єрів, реставрації старовинних меблів і картин у музеях Києва (Музей російського мистецтва, Будинок-музей М. Булгакова) був найбільше причетний Валентин Реунов. Вишукані речі й предмети знайшли своє відображення в його численних роботах. Вправністю у відновленні зламаного і занедбаного чи то часом, чи то недолугими користувачами він умів дивувати й радувати; міг годинами розповідати історію походження і відродження того, до чого старанно прикладав розум і серце.
Жоден твір, що представлений в експозиції, не можна обійти увагою, бо кожен вражає авторським індивідуальним письмом. Взяти хоча б наявність біблійних сюжетів, мотивів і алюзій у творах «Тайна вечеря» Віктора Рижих, «Різдвяний вогонь» Галини Нелєдової, «Тут був ангел» Ольги Петрової, «Провидіння», «Освячення» Сергія Московченка, «Арарат» Олега Тистола. Не тільки споглядання, а й прочитання цих робіт переплітається з поетичними цитатами і алюзіями вітчизняних і зарубіжних письменників і митців.
Естетичними різновидами пейзажів є ідеальний, бурхливий і сумний. І в цьому теж проявляється темперамент художника, його життєвий ритм і тонус, вміння слухати всесвіт, «читати слова з уст квітів і листя дерев». До речі, Віктор Іванович Рижих у своєму доробку має неперевершені пейзажі — краєвиди Черкащини і Провансу, роботи-спогади про Італію та Париж. Вернісаж приваблює різними пейзажами, що нагадують про мінливі пори року, настрої природи і людини. Це роботи Ірини Каліберди «Літо», Валентини Куцевич «Осінній мотив», Андрія Марченка «Папуга», «Пейзаж», Анатолія Постоюка «Свято настурцій». До слова, на мій погляд, роботи чоловіків тяжіють до постімпресіонізму. Особливо останнього, садиба якого, як розповідають сучасники, у селі Горбані на Київщині вражає око справжнім квітковим килимом.
Осібних роздумів достойні річкові й морські пейзажі: «Човни» Галини Городничевої та «Кораблі в Балаклаві» Віктора Козика. Вода традиційно асоціюється з повнотою буття і плином життя. Поет Микола Вінграновський писав: «Минає все у плині дорогому...»; «Човни століть пливуть переді мною, / Вантажені народами- дітьми». Справді, художня деталь на полотні здатна підштовхнути до філософських роздумів...
До пейзажів із елементами архітектури зараховуємо «Балкон» Валерії Спиридонової, «Зимовий день» Ігоря Чамати, «Гаражі» В’ячеслава Мамсикова, «Київський госпіталь» Олега Єржиковського, який також автор портрету «Маші Волощук». Бачимо, як проникливо вдається майстрам відтворити світло, повітряне середовище. Всі вони присвятили столиці та її скверам і пагорбам, вулицям і провулкам, площам і подвір’ям чимало полотен. До речi, архітектурні пам’ятки, історичні місця Києва часто зустрічаються також у В.Козика, який свого часу брав участь у розписі Михайлівського золотоверхого собору і соборів на Донеччині та в Севастополі.
Натюрморт є привабливим для художника, і кожен із представлених на виставці має свої цікаві композиційні й колористичні вирішення. Манять роботи Валентина Реунова «Натюрморт із квасником» і «Фарфорова статуетка» (з приватної колекції Олександра Вікторовича Брея), Ірини Каліберди «Натюрморт», Валентини Куцевич «Натюрморт із капелюхом», Марини Скугаревої «Букет», Ігоря Чамати «Маки і ромашки», Івана Волошина «Хризантеми», Юрія Луцкевича «Кошик».
Не менш цікава скульптура Бориса Бистрота — бронзова статуетка «Оголена». Тішить око «Інсталяція» Олексія Орябінського, «Неофольк» Миколи Маценко і акварельні роботи Зої Лерман, як завжди легкі, світлі, прозорі.
Наостанок згадаю ім’я та прізвище Світлани Заікіної, головного художника театру «Колесо». Завдяки її зусиллям кожна з робіт знайшла належне місце в експозиції виставки «Покоління...».
Твори названих майстрів зберігаються у державних музеях та приватних колекціях в Україні й за кордоном. Репродукції їхніх робіт — на сторінках різних журналів, в альбомах та каталогах республіканських і міжнародних виставок. Кожен iз них має неповторне творче обличчя, про що свідчить живопис, добре відомий шанувальникам їхнього мистецтва.
