...Але життя майстра вимірюється його творами, а Губаренко написав майже 60 творів (!) і це не рахуючи музики до кінофільмів та театральних вистав: десять опер, опера-ораторія, опера-балет, чотири балети, симфонічні твори, концерти для виконання соло інструментів із оркестром...
Віталій Губаренко увійшов в українську музику в 27 років і відразу майстром. Його Перша симфонія, написана всього через рік після закінчення консерваторії, зробила Віталія відомим (він переміг на Всесоюзному конкурсі-огляді творчості молодих композиторів у Москві), і з того часу кожний його новий твір із нетерпінням чекали виконавці, критики та шанувальники.
Віталій Губаренко не соромився бути романтичним. Він стверджував, що «в мистецтві знаходять відображення ідеальні вияви всіх високих почуттів», а кульмінацією їх вважав Кохання. Всупереч тогочасній радянській ідеології та західним модерністам, він шукав свій ідеал у творчості Гоголя, Шевченка, Лесі Українки, Шекспіра, Меріме, у фольклорі. І не лише знайшов, але й по-своєму прочитав.
Кохання стало головною мелодією людської долі героїв театру Віталія Губаренка. Воно пронизує кожну партитуру майстра (моноопери «Ніжність» і «Самотність», двооперу «Монологи Джульєтти», оперу-балет «Вій», балети «Кам’яний володар», «І обов’язок, і віра, і любов», «Травнева ніч», симфонії-балети «Ассоль» і «Libestod» та інші твори)... У листі другові композитор написав: «Нехай нас береже наш спільний Бог — Музика»!
У 1990-ті роки Віталія Сергійовича попросили відповісти на декілька запитань анкети, ознайомитися з якою ми пропонуємо читачам «Дня».
— Коли ви вперше відчули себе композитором?
— У мене не було сумнівів при виборі свого музичного шляху. Сімнадцятирічним я склав іспит до Харківського музичного училища. Тоді там було композиторське відділення. Не уявляю, чим іншим я хотів би займатися. Можливо, цей вибір зробила за мене доля.
— Чи вважаєте ви, що добробут держави дає стимул для творчості або навпаки — лише страждаючі, голодні художники створюють шедеври?
— Із поганого хороше ніколи не виходило. Якщо художнику диктує шлунок або побутові незручності, це завжди негативно відбиватиметься на його творчості. Шедеври з’являються незважаючи на ці труднощі, а не завдяки їм. І лише найсильніші таланти витримують тиск несприятливих обставин.
— У вас прямий, чесний характер. Як із ним живеться?
— Я завжди прагну бути самим собою і ненавиджу брехливість та пристосовництво. Але, можливо, мої взаємовідносини з людьми складалися б інакше, якби в певних ситуаціях я б виявляв більшу стриманість. Ніколи не прагнув бути дипломатом, але свій характер зовсім не вважаю зразковим.
— Хто ваші музичні кумири?
— Час кумирів для мене, вочевидь, минув. Раніше улюбленим композитором був Шостакович. А взагалі мене цікавить різна музика, у кожній знаходжу для себе неповторні деталі, кожна викликає співчуття, якщо йдеться про класику. Музичні смаки — це не стале й не непорушне поняття.
— Ваша дружина музикознавець, професор (Марина Черкашина-Губаренко). Чи допомагає вона вам у творчості? Чим саме?
— Ще зі студентських років вона була першою, кому я показував свою музику в процесі її народження. Під час таких прослуховувань ми завжди сперечаємося і навіть лаємося, оскільки наші смаки та бачення часто не збігаються. Іноді я погоджуюся з її критичними зауваженнями, іноді ні. Також сперечаємося, коли дружина пише для мене лібрето.
— Ви розробляли радянську тематику у своїй творчості, маєте урядові нагороди. Це було конформізмом чи ви дійсно вірите в комуністичні ідеали?
— Поштовхом до того, щоб розробляти ту чи іншу тему було бажання знайти для своєї музики замовників та слухачів. Я належу до тих авторів, які пишуть не для себе, а для певної аудиторії, до якої звертаються. Крім того, становище композитора, який своєю творчістю заробляє на життя, вимагало задовольняти попит тих, хто керував нашим мистецтвом та репертуарною політикою театрів. Звичайно, сьогодні в нашому мистецтві все так швидко змінюється, що потрібен час для об’єктивної оцінки не лише деяких моїх, але й великої кількості творів радянських авторів, пов’язаних із офіційною ідеологією. Але я впевнений, що згодом кращі з цих творів сприйматимуться як сторінка історії, частина нашого минулого, яку також не можна відкинути.
— Що переважає в балансі раціонального та емоційного у вашій творчості?
— Коли пишу, здається, переважають емоції. Але без залізної логіки, без технічних навичок, що складаються роками, готовий твір не може існувати. Коли твір народжується, все раціональне в ньому лише спосіб реалізації чистих емоцій.
— Ви вважаєте свою долю щасливою?
— Сьогодні важко на це відповісти, бо живемо взагалі-то в нещасливий для нашого музичного мистецтва час. Коли наша музика не має попиту, причини цього не в окремих долях, щасливих чи ні, а в тих обставинах, що впливають на всіх музикантів.
Із книги І. Драч «Композитор Віталій Губаренко: Формула індивідуальності»
