В американського кінокоміксового концерну «Марвел» є дві головні біди. Перша — екранізуючи свої знамениті комікси, вони їх максимально драматизують, що не завжди йде на користь (як, наприклад, у недавніх «Месниках: Війні нескінченності»). Друга — всі ці супергеройські сюжети мають бути пов’язані між собою, тож у кінематографічному Всесвіті «Марвел», який наразі нараховує вже 20 фільмів, надто людно.
Так ось, «Людина-мураха» та «Людина-мураха й Оса» — це історії, автори яких з легкістю розв’язали обидва питання.
По-перше, це — найсмішніша частина марвелівського доробку. Режисер Пейтон Рід і команда сценаристів завжди тримають у голові, що слово «комікс» — однокорінне з комедією, але при тому не впадають у спрощення чи у вульгарність, як в іншому «Марвел»-коміксі з претензією на гумор — «Дедпул».
По-друге, протагоністів тут небагато, бо історія — більш-менш лірична, не про порятунок усіх і вся. Колишній крадій Скотт Ленг (Пол Радд) у костюмі Людини-мурашки, що дозволяє йому багаторазово збільшуватись або зменшуватись. Хенк Пім (Майкл Дуглас) — учений, що цей костюм винайшов, і до Скотта ставиться з пересторогою. Дочка Хенка — Хоуп (Еванджелін Ліллі) — вона ж Оса — бійчиня не менш вправна, аніж Скотт, і, на відміну від останнього, набагато менш схильна потрапляти в ідіотські ситуації.
Перша «Людина-мураха» вийшла 2015-го і чотирикратно окупила бюджет. А «Людина-мураха й Оса», про яку йдеться, повернула витрати на своє виробництво бюджет вже в перші вихідні прокату.
Рецепт той самий: дотепні й скорострільні діалоги, комічна — але без підліткового перебору — акторська гра, гострий сюжет, купа висококласних трюків, побудованих на різкому зменшенні-збільшенні людей і предметів. В «Осу» щедро додали ще й доволі безумні спецефекти.
Цього разу конфлікт розгортається одразу по трьох лініях: Хенк хоче витягти свою дружину Джанет з квантового простору, де вона зникла багато років тому. У справу, втім, втручаються розлючена дівчина-привид Ейва Старр (Ханна Джон-Кеймен), чиє тіло перебуває в стані атомної нестабільності — тож вона може проходити крізь стіни й майже невразлива в бою, але приречена на страшний біль, — і торговець краденими технологіями Сонні Берч (Уолтон Гоггінс), який переслідує власну вигоду. Ленг вляпується у всі пригоди по черзі, а йому ж іще треба лишатися зразковим батьком і не порушити умови домашнього арешту — ФБР пильнує. Смішні в підсумку всі — й лиходії, й лицарі, і навіть ФБР.
Можна сумніватися в тому, що люди й речі витримали б настількі радикальні перепади в розмірах. Скептично ставитись до фантазій авторів про «квантовий простір». Але це сучасна казка, це атракціон, тож закони тут відповідні: якщо видовище достатньо захопливе і яскраве, то фізикою можна зневажити.
Воно й вийшло — веселе, легке, яскраве.
Але тінь загальної катастрофи з «Війни нескіченності» у фіналі таки лягає й на світ Мурах.
Звісно, вони виплутаються.
І попутно насмішать усіх до мокрих штанів.
