Художник Павло Ковач (молодший) є уродженцем Ужгорода, йому 25. Два роки тому він закінчив Львівську академію мистецтв. Але за плечима митця вже шість персональних виставок, із десяток перформансів і близько двадцяти спільних вернісажів у містах України та Польщі.
Нині увагу публіки привернула робота художника під назвою «Самомуміфікація». Тут ми бачимо велику площину, — «воскову картину» та дивний золотистий дзвіночок, прикріплений зверху. А також золотавий чан із напіврозплавленим воском, у який занурено довжелезний товкач. Усе це «супроводжується» підігрівом і... авторським написом на стіні галереї.
Віск сам по собі не можна визнати поширеним матеріалом. Широкому загалу він відомий завдяки попсовим музеям воскових фігур. Але частково розплавлений віск, що, до того ж, є лише частиною інсталяції, — елемент, який розроблено і втілено чи не вперше в історії вітчизняного мистецтва. Навіть школяреві зрозуміло, що розплавлений віск певною мірою є «живою» субстанцією, яка не може щомиті зберігати ту саму структуру. Така прихована динаміка робить кожний експонат загадковою «річчю в собі», яка день і ніч продовжує жити своїм життям. До кількох злитків воску у «судинах» підведено спеціальний постійний підігрів. Дивишся на це чудо — і мимоволі розумієш, що побачене тут навряд чи можна порівняти з будь-чим іншим, баченим раніше.
Незвичним є епіграф до експозиції — із «Сіддхартхи» Германа Гессе, а також коментар куратора виставки: «Проект Павла Ковача «Віск» — це шлях від роздумів про час до усвідомлення себе тут і тепер. Це спроба муміфікації часу й інформації в їхній незворотній плинності. Це можливість зупинитися й осягнути мить, що минає, осягнути у цій миті самого себе. Слухати, спостерігати і відчувати ритми, що нас оточують: ритм Неба, ритм Землі, ритм дерев і річок, ритм вдиху і видиху, ритм пульсу...»
Мова, якою звертається Ковач до глядача, витримана в постмодерністському форматі. Себто автор пропонує свої приховані асоціації, іронію, ба й просто примхи. Лише пропонує, уникаючи будь-якої буквальності й ілюстративності. Наша справа — споглядати і мислити. Причому лише саме так, як ми цього хочемо. Така міра довіри з боку художника і є головним ключем для розуміння сутності схожих інсталяцій.
Виставка є виразною й лаконічною і інтригує глядача. Проте зазначимо, що віск — не єдиний матеріал, представлений тут. Більше того, в експозиції є чотири об’єкти, зокрема один витвір відеоарту. Несподіваність, непередбачуваність і щирий подив — ось слова, які безперечно характеризують цю виставку, яку можна подивитися до 20 липня.
