Олексій КРАВЧУК, заслужений діяч мистецтв України, актор, режисер, екс-львів’янин, нині луганчанин:
— Зараз в Україні — велика біда, але припинити її, на мою думку, можна. Дуже важливо навіть у спілкуванні прибрати будь-які негативні слова, тому що нині ситуацію настільки емоційно розхитано, що будь-яке необережне слово (сепаратист — щодо східняків чи бандерівець — щодо західняків) не треба вживати. Варто дослухатися до тих проблем, які є на сході України, і пустити їх у русло діалогу. Причому, наголошую, це мають бути не ультиматуми, а спілкування. На мою думку, насправді в Україні ніхто не хоче війни, але «човен» емоцій надто сильно розхитують, відтак люди знаходяться в агресивному стані й уникають нормальної розмови, яка б стосувалася того, як зупинити агресію. Зрештою, не ми придумали: «Ліпше поганий мир, ніж добра війна!»
І ще скажу про таке. Мої батьки — львів’яни. Я навчався у студії Театру ім. М. Заньковецької (курс Богдана Козака і Лариси Кадирової). Потім закінчив Харківський театральний інститут. Повернувся до Львова, де працював у Театрі ім. Леся Курбаса — актором, режисером, директором. А тепер у Луганську працюю головним режисером Театру ляльок. Роблю постановки і в російському, і в українському театрі... Мене у Луганську ніхто ніколи не ображав, ніколи не карав за українську мову і те, що я — зі Львова. Понад те, друзі з Луганська приїжджають до мене, коли я є у Львові. Так само, як мої львівські друзі їдуть на гостину до Луганська.
Ми на базі Театру ляльок зробили читацький конкурс поезій Тараса Шевченка, участь у якому залюбки взяли актори російського Театру ім. Павла Луспекаєва. Тобто протистояння на Луганщині немає. Хіба що йдеться про затримання податків...
Воювати — простіше за все, складніше сісти за стіл перемовин. Якщо людина не думає так, як ти, це ще не означає, що вона — твій ворог. Ми всі народжуємося від жінки, приходимо у цей світ з любові... Але як проживаємо це життя? Чи завжди у любові?
Звичайно, сьогодні у трагічній ситуації для країни все ж шукаємо позитиву... А що для мене позитив? Спілкування з близькими і рідними, які залишилися у Львові, — з дружиною, трьома дітьми, мамою, друзями.
Хочеться зробити виставу, в якій би можна було уникнути всіх псевдо політичних крайнощів. Ми у Луганську зробили проект «Нелялькові зустрічі у ляльковому театрі». Серед гостей у нас був письменник-харків’янин Сергій Жадан — він презентував свою книжку «Месопотамія». Як для Луганська, зустріч була пізньою — пів на дев’яту вечора. Але прийшло... двісті людей! Вони слухали Сергія, аплодували, а потім почали ставити запитання. І серед тих запитань було: «Чи вас читає антимайдан?» І відразу ж піднялося в аудиторії троє людей, які сказали: «Читали, читаем и будем читать!» Отож, як на мене, Жадан своєю творчістю робить більше, ніж деякі політики...
