Ще до початку справжнього буму освітніх проектів, рекламу яких нині в нашій столиці можна зустріти на кожному кроці, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва розпочав проект «Музичні класики». Від 2011 р. тут знайомлять маленьких дітлахів та їхніх батьків із музично-театральною «кухнею»: особливостями роботи симфонічного оркестру, балету й опери, розповідають їхньою історію і дозволяють зазирнути за лаштунки вистав. Усі це — в невимушеній, ігровій формі, що супроводжується активним спілкуванням артистів із публікою.
Цьогоріч театр відкрив сезон уже четвертим уроком — «Хоровою абеткою», виставою, яку вигадали та створили режисер Лариса Леванова, лібретист Павло Фондера, головний хормейстер Муніципальної опери Анжела Масленнікова та хористи. Останні, до речі, виступили не лише у звичних для них амплуа «безіменних співаків», а й артистично зіграли кілька «сольних ролей»: Скрипкового ключа (В’ячеслав Барановський), Басового ключа (Віталій Сиволап), Камертона (Олександра Стахурська) та Отаманихи (Олег Максименко). Веселі хорові вправи супроводжувала на фортепіано концертмейстер Ганна Шепеленко, а до фінального хорового попурі з кількох репертуарних вистав театру долучився й симфонічний оркестр під орудою диригента Сергія Голубничого.
Якщо ви досі не знаєте, чим відрізняється звучання альтової групи хору від тенорової, у чому відмінність канону від фуги й чим так приваблював композиторів багатьох століть розкішний антифонний спів — вам прямий шлях до музичного театру, де все це можна не лише почути, а й заспівати самому. Тому ж, хто буде співати найкраще, Анжела Масленнікова дасть просто на сцені найперший урок хорового диригування.
Хтось може подумати, ну навіщо сучасній дитині всі ці «зайві» знання про театральний хор, особливо якщо вона не планує в дорослому житті стати професійним музикантом? Проте якщо маленькі хлопчик чи дівчинка навіть не запам’ятають загадкових слів «фуга» чи «камертон», хорова вистава дасть їм справжній урок людського співіснування, який стане у нагоді будь-коли і будь-де. Хор покаже їм, що буває, коли баси намагаються співати як сопрано, а сопрано — як баси. Що порушення законів природи (тут — спроба Скрипкового й Басового ключів помінятися місцями) призводить до катастрофи, нехай і естетичної. Зрештою, що у багатьох виставах театральному хору доводиться робити те, чому вокалістів не вчать у консерваторіях: не лише співати, а й... танцювати.
Хор — одна з численних мистецьких моделей людського суспільства. Відтак можна з упевненістю стверджувати, що чим раніше маленький глядач засвоїть ази хорового співу, тим простіше йому в майбутньому буде орієнтуватися у складних життєвих партитурах.
