У листопаді в столиці Німеччини відбудеться подія, яка матиме непересічне значення не тільки для української, а й загалом європейської культури: концерт «Київ-Берлін. На захист миру».
Аби зрозуміти масштаб імпрези, варто детальніше розповісти про репертуар концерту, місце його проведення та основних учасників.
ЖИВИЙ СПАДОК
У 1841 видатний німецький композитор-романтик Роберт Шуман — на ту мить 31-річний — після тривалої боротьби з суспільними й родинними забобонами одружився з коханою Кларою Вік, майбутньою видатною піаністкою. Особисте щастя спричинило творчий підйом: Шуман за рік написав масу творів, у тому числі понад 140 пісень і дві симфонії: сі бемоль мажор, що спочатку носила назву «Весняна», і ре мінор, оp. 120 (відому також, оскільки була опублікована пізніше, як Четверта). Вперше вони прозвучали у виконанні Лейпцігського оркестру Гевандхауза. Йоганнес Брамс, друг Шумана і сам видатний композитор, так сказав про Симфонію ре мінор: «Я вважаю чудовим, що цей чарівний твір одразу був убраний в найбільш красиве й відповідне йому вбрання».
Згодом саме Четверта з її співучим початком, енергійною третьою частиною, урочистим фіналом і стрімкою кодою стала найпопулярнішою серед симфоній Шумана.
«Фантазія для фортепіано, хору та оркестру до мінор, оp. 80» (так твір називається повністю) стоїть осібно в спадщині Бетховена. Твір написано для передріздвяного концерту-академії у 1808. Зазвичай такими концертами композитори підбивали підсумок цілого року. Але автор вважав Фантазію своїм «opus perfectum et absolutum» — цим терміном, що перекладається як «довершений і цілісний твір», позначався доробок, що має обезсмертити ім’я композитора.
Як зауважували музикознавці, за своїм концептуальним задумом оp. 80 схожий радше на записану імпровізацію, ніж на чітко вибудований витвір. Спочатку — умовний хаос, на зміну якому приходить віртуозна сольна каденція, а в кульмінації лунає хор, що оспівує Мистецтво. З цієї причини Фантазію ще сприймають як грандіозний ескіз вищезгаданої Дев’ятої симфонії.
Власне, обидва опуси, значущі як для німецької, так і для світової музики, прозвучать у листопаді в легендарній великій залі Берлінської філармонії.
МІСЦЕ
Перша філармонія в Берліні була заснована в 1888 у приміщенні колишнього катка для катання на роликах. 29 січня 1944 будівлю зруйнувало пряме влучання авіаційної бомби: наліт авіації союзників тривав з півночі до 6 ранку. У серпні 1956 архітектор Ганс Бернард Шарун виграв «конкурс на будівництво концертного залу з прилеглими приміщеннями для Берлінського філармонічного оркестру». Запропонований Шаруном проєкт викликав жваві дискусії. За допомогою якомога більшої моделі (у масштабі 1:9) фахівці перевірили розподіл звуку в залі і час, що витрачатиметься на звук. Будівництво почалося 16 вересня 1960. Церемонія святкування завершення каркаса будівлі пройшла 1 грудня 1961; незадовго до того, в серпні, СРСР завершив геть інакшу споруду — Берлінський мур, що проходив буквально в кількох сотнях метрів від Філармонії. Відкриття відбулося 15 жовтня 1963: великий німецький диригент Герберт фон Караян диригував Дев’ятою симфонією Бетховена.
Через те, що Філармонія опинилася у прикордонній зоні, вона багато років перебувала в нерозвиненому, занедбаному оточенні, фактично на велетенському пустирі. Все змінилося після падіння Муру: тепер цей район, з новозведеними комплексами Постдамер-плац і Александер-плац, є візитною карткою Берліну.
Будинок ще здалеку привертає увагу асиметричною формою і золотавим кольором. Зовні Філармонія дещо нагадує цирк-шапіто, тож берлінці навіть дали їй прізвисько «Цирк Караяна». Ще більш незвичним є Великий зал — найбільший такого типу в Німеччині. Він розрахований на 2440 місць, його довжина становить 60 м, ширина — 55 м, висота з подіумом — 21 м. Він має п’ятикутну форму, причому сцена перенесена в центр залу, і оркестр сидить як на арені, оточений публікою, що розміщається на різнорівневих ложах-терасах. Для свого часу це стало по-справжньому революційним рішенням, пізніше наслідуваним архітекторами по всьому світу. Потрібна акустика створена за рахунок особливої конструкції стін і м’якої оббивки стелі. І інтер’єр, і будівля випереджали свій час. Тут виступали найвидатніші диригенти, оркестри й солісти світу. Тож важко переоцінити значення факту, що проєкт «Київ-Берлін. На захист миру» здійснюватиметься саме в цих стінах.
УКРАЇНА
Серед виконавців творів, що прозвучать у цей вечір — Національний симфонічний оркестр України під керуванням Володимира СІРЕНКА, камерний хор Ave під орудою Оксани НІКІТЮК (солісти — Сусанна ЧАХОЯН, Роман МЕЛІШ, Оксана НІКІТЮК), піаніст Роман ЛОПАТИНСЬКИЙ. Тетяна ШВЕД-БЕЗКОРОВАЙНА й Дар’я СІПІГІНА — відповідно, координаторка і проджект-менеджерка проєкту, здійсненого за підтримки Українського культурного фонду.
Національний симфонічний оркестр — один з найдавніших і найкращих оркестрових колективів України. Він є регулярним і почесним гостем провідних європейських міжнародних фестивалів, у різні часи з оркестром виступали такі провідні світові диригенти, як А. Гаук, К. Іванов, М. Аносов, К. Еліасберг, Є. Мравінський, Є. Свєтланов, К. Кондрашин, Г. Рождественський, Ю. Темірканов, а в концертних програмах брали участь уславлені музиканти XX ст. С. Ріхтер, Е. Гілєльс, Г. Нейгауз, Л. Оборін, А. Рубінштейн, В. Кліберн, В. Крайнєв, М. Плетньов, Д. Ойстрах, І. Стерн, І. Мєнухін, С. Растропович, І. Козловський, Х. Карерас, М. Кабальє, Г. Черні-Стефанська.
Роман Лопатинський (29 червня 1993, Київ) — український піаніст, лауреат десятків національних та міжнародних конкурсів. У 2009, у віці 16 років, був зарахований до Міжнародної піаністичної Академії в місті Імола (Італія). Виступав з концертами у Польщі, Ізраїлі, Італії, Ліхтенштейні, Швейцарії, Німеччині, Франції, Японії. Виступав з філармонічними оркестрами Дніпра, Львова, Києва. Має фондові записи на українському та німецькому радіо.
Програма обох відділень концерту складена авторкою двох творів, які у ньому звучатимуть — українською композиторкою, лауреаткою Національної премії імені Шевченка Вікторією Польовою. Берлінська публіка вперше почує її тричастинну «Оду до радості» (Ode an die Freude) солістів, мішаного хору і великого симфонічного оркестру, складену в 2009 на вірші Фрідріха Шиллера до 20-річччя падіння Муру; також відбудеться світова прем’єра твору, написаного Вікторією спеціально до виступу у Берліні. Драматургічна ідея «Оди до радості», за словами композиторки, є еквівалентом літургічного молитовного ритуалу. Як зазначила авторка: «Я вважаю, що літургічна ідея єднання людства, укладена в тексті «Оди до радості» Шиллера, перевершує ідею будь-якого музичного твору. Метафоричний образ будівництва та руйнування Вавилонської вежі, виражений в перших двох розділах, перетворюється на врочисту оду слову «Радість», проспівану багатьма людськими мовами. Так здійснюється ідея єдності через Слово».
Особливий, незвичний компонент проєкту — декорацію вечора створить відомий україно-данський художник Сергій СВЯТЧЕНКО. Вперше на академічному концерті будуть використані інсталяції — лайтбокси з розміщеними всередині художніми творами Святченка. Планується представлення чотирьох робіт, розміщених уздовж периметру сцени, позаду та по боках від музикантів. Обране розташування лайтбоксів дозволить глядачам мати оптимальний огляд концерту з будь-якої точки залу.
Сергій Святченко (7 жовтня 1952, Харків) працює як медіа-художник, живописець, колажист, відео-артист, інсталятор, фотограф. У 1980-ті роки очолював Центр сучасного мистецтва в Києві. З 1990 живе та працює в Данії, де став одним з чільних представників місцевої арт-сцени, а заснована ним Senko Studio була одним з провідних виставкових майданчиків в Данії, Європі, Америці, Канаді. У своїй творчості Сергій комбінує такі стилі, як конструктивізм і сюрреалізм.
ЧАС І ЄДНІСТЬ
Листопад був обраний як час проведення концерту невипадково. Саме в ніч з 9 на 10 листопада 1989 було прийнято рішення про відкриття пунктів перепуску між Східним та Західним Берліном. Мур, що проіснував 28 років, по живому розрізаючи Німеччину, тоді припинив існування де-юре, а 30 листопада 1990 — де-факто.
Таким чином, висадивши настільки представницький музичний десант у річницю історичних подій у місці, яке знаходиться майже впритул до колишнього кордону, організатори відобразять єдність постраждалих від тоталітарної комуністичної системи українського та німецького народів через втілення мистецького симбіозу їхніх культур. Європейська культурна спільнота якнайкраще зможе побачити миролюбну позицію України саме через таку мистецьку подію, створену нашими найкращими митцями. І слова Шиллера, що прозвучать у Берліні цього вечора, будуть так само актуальними, як і 235 років тому (переклад — Микола Лукаша):
Будь твердим в лиху годину,
Поміч скривдженим давай,
Всюди правду знай єдину,
Зроду клятви не ламай,
Не знижайсь перед потужним,
Коли треба — важ життям!
Шана й слава чесним, мужнім,
Згуба підлим брехунам!
Станьмо дружною сім’єю,
Жити правдою й добром
Присягнімо цим вином
Перед вишнім Судією!
