Наймолодший головний режисер в Україні — Євген Лавренчук, незадовго до карантину отримав статусну театральну Премію імені Леся Курбаса за виставу «Травіата» в Одеському академічному театрі опери та балету. Це стало резонансним прецедентом, оскільки саме за постановку опери премію було присуджено вперше. Також вистава пройшла у лонг-лист всеукраїнської театральної фестивалю-премії «ГРА» в номінації «За найкращу музичну виставу».
Нині Є. Лавренчук є автором більше 30 постановок на різних українських і закордонних сценах за творами Юліуша Словацького, Станіслава Пшибишевського, Вітольда Ґомбровича, Славоміра Мрожека, Чеслава Мілоша, Вільяма Шекспіра тощо. Лауреат міжнародних європейських конкурсів і фестивалів, він здійснює постановки, а також веде активну педагогічну діяльність в Україні, Польщі, Німеччині, Литві та Ізраїлі. Автор власної методики викладання акторської майстерності та режисури — різнобічно освічена людина, експресивна творча натура, яка фонтанує нестандартними думками й ідеями. Досить швидко пересуваючись по життю, між Одесою, Львовом, Києвом та іншими європейськими містами, маючи декілька цікавих проєктів у своєму кейсі, Євген, здається, не знає слова stop. Тож, «Дню» стало цікаво дізнатися, як саме карантин вплинув на ритм життя учня Романа Віктюка і головного режисера Одеської опери.
«ПІЗНАТИ СВІЙ ХАРАКТЕР, ЧИ МОЖНА ЙОГО КОРЕГУВАТИ»
— Можливо це буде звучати трішки цинічно і навіть жорстоко, але я дуже вдячний коронавірусу за те, що дав мені нагоду і таку розкіш побути самим собою, — зізнається Є. ЛАВРЕНЧУК, а тому не жаліються... Люди ж по своїй суті, як діти. Коли багато роботи, — «ой, багато роботи, ми втомилися». Тільки не можна, — «ой, ми хочемо на роботу». А я нині знаходжу гармонію... На карантині можна багато всього прочитати і послухати. У мене, наприклад, компакт-дисків від підлоги до стелі і стільки ще навіть не розпакованого. Тож, розпакував Бріттена, Мессіана, Штокхаузена (композитори ХХ століття. — О.С.). Далі — література. Книжки «підповзають» до мене: спочатку вони лежать на полиці, потім спускаються на підлогу, потім на табуретку, потім на парапет. Одну прочитав — переклав на підвіконня, взяв наступну...
— Євгене, крім того, що ви оперний, театральний режисер, ви ж ще й вчителюєте...
— Так, я дуже багато зараз сам вчусь та інших вчу по Zoomу, проводжу онлайн-курси. Ось, наприклад, прочитав курс із Крійя-йоги, яку я пропагую в Україні. Зробив курс по типології особистості, адже це — частина специфіки моєї професії. Я багато читав на цю тему, викладав, навіть видав методички. Отже, піднімали питання, що ж таке характер людини? Всі події, дії героїв — шаблонні. Я подумав, як у Ліни Костенко, — «а як же людина? А що ж людина?». Ми страждаємо або чимось захоплюємось і думаємо, що наші реакції на стреси чи інші подразнення ексклюзивні. Насправді, всі наші реакції — шаблонні. Таких шаблонів не безліч — їх є 12. Цей шаблон і є наш характер. Пізнати свій характер, чи можна його корегувати, змінити, як дізнатись характер оточуючих тебе людей, приклади з драматургії, літератури — це і є база цього курсу. Дуже цікава штука не тільки для митців, акторів, а й для всіх-всіх-всіх, хто має щось спільне з іншою людиною, а це майже всі, хто не працює в зоопарку. Тим не треба... Ці онлайн-курси можна відслідкувати по моїх сторінках на фейсбуці та в інстаграмі, зрештою на сторінці Першої української школи театру і кіно, де я є ректором. Там, до речі, у нас дуже активне життя: я веду онлайн-курс режисерів, а цей курс типології особистості — був відкритим, для всіх.
— А як же вистави провідних театрів світу онлайн?
— Я не дивлюсь вистави онлайн, оскільки терпіти цього не можу. Це не моє абсолютно. Я іноді медитую і думаю, що насправді природа нам дала таку можливість побути в тиші, самим з собою. До сих пір це була маячня, суєта, ілюзія життя, ілюзія якоїсь активності. А насправді, скільки тої активності в тому житті було? Дуже мало, бо це була суцільна маячня. А зараз ми отримали самих себе такими, як є, отримали наші відносини з близькими — такими, якими вони насправді є. Без жодних ілюзій, декорацій у вигляді маячні. У чистому вигляді. І виходить, що це не зараз карантин, навпаки — ми прийшли до самих себе. До цього ж всього часу — то був карантин. Ми вийдемо з нього зовсім іншими людьми і це буде класно. Природа нас змусила наблизитись до самих себе.
«ДАЛІ — БУДЕМО РОБИТИ ВСЕ НА ТАКОМУ МАКСИМАЛЬНО ЯКІСНОМУ РІВНІ, ЯК МИ ЦЕ ВМІЄМО»
— А як же ж купа проєктів, планів, терміни?
— Якщо ти говориш про хороші, розумні, правильні речі, то вони спокійнісенько розповсюджуються й на інші галузі, інші види діяльності. Я щойно говорив про типологію характеру, і про те, що нам здається, що наша проблема особиста і вона локальна. Вона ж є шаблонною і всіх стосується. Цікава штука: ми зараз страждаємо про проєкти. Насправді, це стосується всіх і ніхто нікого не буде звинувачувати. Всі все хотіли зробити, була купа планів, а зараз всі «попустилися». Ти думаєш: «А що ж сказати людям? А коли це буде?». Проте, на це питання всі відповідають однаково: «Ми нічого зараз сказати не можемо, почекаємо, коли щось буде відомо». Ми дійсно зараз абсолютно нічого не знаємо. І я говорю це іронічно і свідомо, тому що не я один опинився в такій ситуації. В цій ситуації треба розслабитись і нічого не планувати.
— І все ж таки..?
— Запустилися мої проєкти в Одеській Опері — «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського, «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. У Львові — «Cosi fan tutte» / «Так чинять усі» В.А. Моцарта з Coloratura Opera Lab за підтримки Львівської національної опери. Це одна із провідних опер в репертуарі світових та європейських театрів, якої немає в репертуарі жодного оперного театру нашої країни, — звучатиме у нас open air. Вперше ця опера була теж поставлена у Львові ще у 1927 році, силами оперної студії Польської консерваторії. Ми здійснюємо цю постановку у співпраці з молодими музикантами з усієї України.
В планах також один драматичний проєкт.
Ми здобули на наші проєкти гранти в Українському культурному Фонді. Може щось зсунеться по термінах, але ж нічого не забувається і нікуди не дівається — воно є у портфелі і точно колись реалізується.
— Один з грантів, який ви виграли в лоті «Розбудова міжнародних зв’язків» — це «Opera UA 2020». Що саме відбуватиметься в рамках цього проєкту?
— Це грант на проведення міжнародної оперної конференції, яка вперше також відбулася минулого року в Одесі. Спочатку це має бути поїздка української оперної делегації у Фінляндію на конференцію Opera Europe в Гельсінкі, а потім європейська делегація приїде вже до Одеси. Наразі поки це не переноситься. Проте, ми перемогли, здобули гроші і це не може не тішити наше его. Далі — будемо дивитись і робити все на такому максимально якісному рівні, як ми це вміємо.
— І декілька слів про Першу українську школу театру і кіно, де ви є ректором та її плани?
— Ми розгортаємось по всій Україні і відкриваємо філію у Львові, згодом у Києві. До вересня мали це зробити. Тож, буде пізніше, не страшно. Тобто, у мене позитивний настрій — ніякого «пораженчєства» і я, навіть, не рвуся в бій. Все якось буде. Буде класно.
