Сьогодні у житті Київського академічного Молодого театру відбуваються значні зміни. На посаду художнього керівника прийшов відомий за своїми роботами у різних театрах (не лише Києва, але й інших міст України) режисер Андрій Білоус. Він вивчав своє нове театральне господарство, тримав паузу і не давав інтерв’ю, але для «Дня» зробив виключення. Наша бесіда про театр, людину, творчість і, врешті, саме життя...
— Ви відчуваєте зміни у взаєминах із колективом Молодого театру і, можливо, у самому собі у статусі керівника?
— Мабуть, ще замало часу пройшло, аби робити якісь висновки. Помічаю, що люди, які ставилися до мене з обережністю або ж думали, що все ще може змінитися зворотно, зрозуміли, що відтепер ситуація на певний час з’ясована. Тобто для колективу (головним чином) ця подія заспокійлива, адже до цього часу люди не знали напевне, як себе поводити. Я чекав на майбутні зміни. За своєю природою я фаталіст, бо знаю, що поїзд, який вже іде на повному ходу, не спинити. Тому я як працював, так і працюю. Звісно, певні психологічні зміни є: виконуючи обов’язки художнього керівника, я був обережнішим, намагався не робити різких рухів. Зараз у мене (по суті) розв’язані руки, та водночас значно збільшується відповідальність.
— Ви досить активно працюєте у театрі понад 10 років. Що за цей час змінилося у ставленні до театру, у відносинах ізним?
— Ще до моєї роботи у театрі, коли я навчався на режисерському факультеті, я визначив для себе, що постановка вистав для мене — не ціль, не основна мета. «Театр — це засіб, за допомогою якого ти можеш стати розумнішим, духовно багатшим» — із цим гаслом я прийшов працювати у Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, і це перше, що я сказав акторам на репетиції (тоді я ставив дипломну виставу «Веселіться! Все гаразд?!») Тому людський фактор у роботі з акторами для мене дуже важливий: краще я втрачу художньо, ставлячи виставу, аніж якось некоректно поведу себе з колегами. І що далі працюючи, був певний рух у інший бік: починав думати, можливо, я помиляюся, адже ми робимо вистави для глядачів, які хочуть побачити результат. Проте з досвідом я повернувся до того, з чого починав... Адже в іншому випадку те, що ти робиш, втрачає сенс, і ти перетворюєшся в якусь машину, що виробляє вистави. Все-таки театр — це шлях до самого себе, це формування самого себе, це дорога...
— Але тепер вам доведеться виконувати ще й управлінські, організаційні завдання, а не лише творити як режисер... Чине конфліктуватимуть два ваші «я» — адміністративне і творче?
— Керування театром — це вміння поставити мету, сформулювати завдання, а потім стежити, як ці завдання виконуються. Насправді це не настільки складно. Це щось подібне до режисури, в якій першим аспектом є уява, фантазія, творчість, а другою — технологія. Тобто в професії режисера поєднуються творчість і ремесло. У керуванні театром творчою складовою є бачення театру, розуміння, куди він має іти, а от вже розуміння, за допомогою яких засобів це робиться, — це вже ремесло. У мене така аналогія: є автомобіль, котрий має двигун. Він може працювати і на холостому ходу — це люди, які нічого не роблять. Педаль газу тиснуть, та автомобіль не рухається. Але потім ми можемо вмикати і перемикати передачі. Тож якщо навчитися перемикати ці передачі, відбуватиметься зміна діяльності. Ось, наприклад, я три години репетирую виставу, а потім на цій самій енергії, перемикаючи передачу, починаю вирішувати певні адміністративно-організаційні питання. Енергія та сама, але машина їде, лише на іншій передачі.
— Як плануєте формувати взаємини з режисерами і акторами?
— За час роботи у театрі у мене вже сформувалися мої власні принципи спілкування з людьми. Працюючи з акторами, завжди намагався вибудовувати дружні стосунки у межах тієї чи іншої роботи. Під час репетиції — ми друзі, родичі, однодумці, словом, найближчі люди. Тільки в такій атмосфері може щось народитися. І аж ніяк не доводиться говорити про творчість, яка народжується крізь лють, сварки, нешанобливе ставлення один до одного. Стосунки поза репетицією — це інше, але в роботі потрібно вміти прощати, іти на компроміси, вгамовувати свої амбіції, аби створити родину. Тому мені дуже хочеться, щоб родина, яка існує у Молодому театрі, прийняла мене, щоб я став частиною цієї сім’ї, щоб усі разом ми змогли щось проростити. Тому, набираючи нових людей, для мене є дуже важливим, щоб ці люди, окрім професійних якостей, могли принести в цю родину позитив.
— Чи не боїтеся, що ваш стиль роботи і творчості, напрацьований роками, не впишеться в уже існуючий стиль Молодого театру?
— Звичайно, є. Люди до мене тут розмовляли певною мовою. У деяких моментах ця мова для мене, як іноземна. Інколи я цю мову знаю. Якісь слова мені подобаються, якісь я не сприймаю зовсім. Тому нам потрібно буде шукати спільну мову. Чітко розумію, що це тривалий і непростий процес, в якому головним є спільна мета. Мені б дуже хотілося, аби ми розвивали художній театр. І все, що не буде вписуватися у цю концепцію, ми будемо корегувати, і я із задоволенням прислухатимусь до думки колективу.
— Могли б лаконічно сформулювати шкалу пріоритетів на посаді керівника Молодого театру?
— На першому місці — робота: я можу пробачити людині все, якщо вона працює. Мені дуже хочеться, аби усі працівники театру розуміли, що вони не просто люди, які сидять на посадах, а є частинками одного великого механізму. І якщо одна з частинок виходить з ладу, то не працює весь механізм! Друга необхідна річ — атмосфера. Дуже важливо, щоб клімат у колективі був нормальний. Я не сприймаю ніяких інтриг, адже виріс у театрі, в якому цього немає. І, нарешті, мені б дуже хотілося, щоб енергія в театрі була молодою і люди приходили до нашого театру за емоціями і почуттями.
— Андрію, привідкрийте завісу щодо майбутніх ваших постановок як режисера.
— Мені треба завершити дві постановки, над якими я почав працювати: це вистава за творами Аристофана в Театрі на лівому березі Дніпра, яка називатиметься «Чого хочуть жінки?», та виставу в театральній майстерні «А.Бетка» «Поховайте мене за плінтусом» за повістю Павла Санаєва. У зв’язку з такими важливими подіями у моєму житті випуск цих вистав дещо відкладається, але він обов’язково відбудеться. Щодо Молодого театру, у мене багато задумів: по-перше, це вистава за Ф. Шиллером «Підступність і кохання», по-друге, вистава за п’єсою Е.-Е. Шмітта «Загадкові варіації». Далі — побачимо: портфель великий, проте на все потрібні умови. Загалом я вже спланував за три роки (контракт поки що підписано на три роки) поставити на сцені Молодого театру шість вистав, виходячи з можливості працювати в режимі по дві постановки на рік.
