У Національній опері України презентували нову постановку «Флорії Тоски» Джакомо Пуччіні. Цей безпрограшний для будь-якого театру вибір («Тоска» входить у десятку найпопулярніших у всьому світі опер) постановочна група вирішила підсилити залученням знаменитого сопрано Людмили Монастирської до виконання головної партії. У результаті квитки були повністю розкуплені ще за півтора місяця до прем’єри. Режисером постановки виступив Анатолій Солов’яненко, диригент — Микола Дядюра, художник — Марія Левітська.
Розкішні декорації, барвистий оркестр і найкращі солісти забезпечили успіх прем’єрі, але головним чином увага глядачів була прикута, звичайно, до Людмили Монастирської. Її неймовірної глибини, сили й одночасно акробатичної легкості голос неймовірно різне реагував на всі сюжетні злами. Після прем’єри Людмила Монастирська зустрілася з глядачами в рамках програми «Сезон прем’єр», відповівши й на запитання «Дня».
«КОЛІР, ЯК І ЗВУК, — ЗАСІБ ДІЇ НА ГЛЯДАЧА»
— Як ви ставитеся до того, що вас називають одним з найкращих сучасних сопрано?
— Мені не подобаються такі визначення. Не люблю, коли називають «найкращою Аїдою», адже про подібні речі ніколи не можна судити з 100% точністю. Навіть у глядачів однієї конкретної вистави розійдуться думки: комусь подобається більш ліричний тембр, комусь — драматичний. Для когось на перший план виступають акторські якості, а не вокал. Це ж не спортивні змагання, тут не може бути переможців.
— Партію Тоски ви виконували безліч разів і в різних постановках. Зокрема, 17 лютого в Берлінській державній опері. Чим відрізняється ця постановка від київської прем’єри?
— Я обожнюю, коли режисери слідують тому, що написано в партитурі, саме тому нинішня постановка в Національній опері мені така близька. У берлінській виставі було багато всіляких режисерських ходів, які мені складно прийняти. Наприклад, у другій дії Тоска за задумом режисера захоплена Скарпіа, якого грає Ервін Шротт (відомий уругвайський оперний співак-баритон). Вона не втікає від нього, бо він її зачаровує своєю владністю, своїми специфічними чоловічими чарами...
— Тоді чому Тоска вбиває Скарпіа, якщо так ним захоплена?
— Мені це абсолютно не зрозуміло. Після деяких постановок мені здається, що режисер ненавидить співаків. Я прагну не вступати в конфлікти, але вульгарних постановок намагаюся уникати. Режисери останнім часом не завдають собі клопоту зазирнути в клавір, вникнути в типи голосів вокалістів, вважаючи, що це прерогатива диригента. А от у нашому оперному театрі мені дуже комфортно. Анатолій Солов’яненко слідує кожній ремарці, що стоїть у тексті. У нього професійний підхід режисера-музиканта.
Я як співачка просто по-іншому почуваюся, коли вдягаю костюми з шикарними шлейфами, вигадані Марією Левітською. Колір, як і звук, — засіб впливу на глядача, і художниця знайшла чудову відповідність між емоційним наповненням музики й візуальним втіленням опери. Вона опрацювала кожну дрібницю — парики, прикраси, навіть грим продуманий до дрібниць.
— Людмило, з моменту написання «Тоски» змінився глядач — минуло понад сто років. Чим можна привабити сучасну публіку?
— Якістю. У мене дорослі діти: 19 років дочці й 18 — синові. Я б дуже хотіла, щоб це покоління теж ходило в театр, але залучати його методами, характерними для жовтої преси, — це не вихід.
«МОЯ ТОСКА СКРІЗЬ РІЗНА»
— Наскільки технічно складна для вас партія Тоски?
— Не вважаю, що це найскладніша для мене партія в плані вокалу. Інша річ — Абігайль з «Набукко», складна у сопрановому репертуарі. Зараз театри почали давати другий акт слідом за першим, без антракту. У постановці «Метрополітен-опера» у мене між актами швидке переодягання, для чого за лаштунками ставлять маленьку ширму. Я завжди прошу теплу воду у цей момент, щоб хоч якийсь відпочинок зв’язкам дати, але пауза все одно дуже коротка. І коли йдуть вісім вистав поспіль, то складна арія в другій дії не завжди ідеально дається. Один раз усе гладко проходить, а іншим разом може перехопити дух після високої ноти. Або якась стороння думка промайне — і все, виконання вже не те. Словом, це все — дуже тонка матерія.
— Від дії до дії ваш образ Тоски змінюється. По-різному відгукуючись на події, ваш голос набуває тих чи інших відтінків. Як розвивається ваш персонаж протягом опери?
— Звичайно, моя Тоска скрізь різна. Спочатку це світла лірика, оскільки вона ще ні про що не підозрює. Потім голос міняється через ревнощі. Далі вже сповнена самовідданої пристрасті жінка, яка бажає врятувати коханого. І третя дія — кульмінація сюжету.
Думаю, що після 35 років щось таке з’являється всередині, що дозволяє заспівати цю партію по-справжньому. Людина має щось пережити, пропустити крізь себе сильні емоції, прийняти їх близько до серця. Інакше актор просто не зможе створити вражаючий образ. Інша річ, що не кожному глядачеві може сподобатися ця інтерпретація. Кожна людина має право на свою позицію.
Хоч би яким я бачила свій образ, він дуже коригується постановочною групою. Уже від диригентського темпу залежить характер моєї героїні. Важливо, щоб маестро теж відчував стан Тоски, Каварадоссі, Сполетті, Скарпіа. А завдання режисера — правильно вибудувати траєкторію розвитку, переговорити з диригентом про темпи.
Знаєте, раніше моєю найулюбленішою роллю була Аїда. Але так склалося моє особисте життя, що тепер Тоска — це ідеальне влучення в мене сьогоднішню.
