Музей, який володіє найвагомішою колекцією текстильних творів цієї видатної української художниці (понад 100 одиниць зберігання), представив нині 15 монументальних гобеленів на вшанування світлої пам’яті мисткині, яка відійшла у вічність рік тому (не дожив місяць до свого 85-річчя).
Впродовж останніх п’ятьох десятиліть Л. Жоголь втілювала свої задуми у квітково-рослинних композиціях гобеленів, сценічних шовкових завіс для інтер’єрів громадських споруд і паралельно працювала — яскраво, образно, самобутньо — над тематичними циклами, які умовно можна назвати так: «Чорнобильська трагедія», «Пори року», «Київ», «Квіти», де домінують романтично-піднесені, мажорні мотиви, хоча іноді зустрічаються і драматичні. Загалом художниці було властиве неабияке композиційне обдарування. Воно проявлялось у творах, де вона балансує між архітектурно-пейзажним, орнаментально-рослинним і натюрмортним жанрами. Власне, у неї і не «чистий» пейзаж, і не «чистий» натюрморт, а складний синтетичний жанр, часто з асоціативним підтекстом, де, хоч і збережені риси кожного жанру, але головними залишаються основні принципи декоративного мистецтва — узагальненість образу, умовність і площинність фігуративного зображення. Вірність Жоголь класичному гобелену на основі гладкого ткання простежувалась наскрізно в її творчому доробку.
Людмила Жоголь була наділена рідкісним даром — знаходити в натурі безмежне розмаїття мотивів, за буденністю яких відчуваємо багатозначне життя природи, мінливість її станів у різні пори року, які викликають часом радість, а іноді смуток.
Художниця завжди глибоко відчувала невловимі тонкощі характеру української природи — її краєвидів і ландшафтів з усіма особливостями їх рослинності. Шукала все нові засоби образного відтворення тонкого внутрішнього зв’язку між людиною і природою, виявляючи свій особливий погляд на природу, свою індивідуальну поетику.
Так, стражденна тема Чорнобиля, проходить лейтмотивом крізь творчість Людмили Жоголь: від фатальних подій аж до самого початку 1990-х. Циклу гобеленів, присвячених чорнобильській трагедії (30 річницю якої ми відзначили в цьому році), притаманна досить виразна лірико-філософська направленість. В «Чорнобильському циклі» мисткиня продовжує «квіткову сюїту», яка звучала ще в кінці 1970-х — на початку 1980-х. Але після 1986 року бачимо інше сприйняття квіткових мотивів. Гобелени цього циклу вражають гострим, як ніколи, відчуттям драматичних станів природи у сутичці сил, що знаходяться у протиборстві. Ці гобелени, хоча і мають виразне ліричне забарвлення, та це не просто відтворення улюблених куточків чи мотивів рідної природи — це стан людини, чиє серце проймає біль, що викликаний жахливою трагедією. В кожному творі цього циклу є своя філософська драма: перехідний стан природи «від смутку до радості» в триптиху «І буде день, і буде життя» (1987), контрастне зіткнення «темряви і світла» в гобелені «Перша чи остання трава» (1989).
«БЕРЕЖІТЬ ПРИРОДУ»
В гобеленах з циклу «Пори року», який створювався впродовж 1980—2000 рр., українська природа постає в усьому розмаїтті. В них особливо рельєфно проявилась майстерність Л.Жоголь перетворювати натурні спостереження і враження в гобелени, де віддзеркалюються її шукання фактур, колірних поєднань, різних формотворень («Травневі луки», «Літо»). В її «весняно-літніх» гобеленах з циклу «Пори року», як в кінці ХХ століття, так і на початку ХХІ, важливою для неї залишалась тема саме «українського краєвиду», що підтверджує елегійно-спокійна горизонтальна композиція «Стельмахові роси», де Жоголь прагнула створити гармонійний світ вдумливого споглядання, в якому можна віднайти душевну рівновагу, розвіяти сумніви й печалі.
«Я народилася в Києві в 1930-му. Моя доля складалась так, що я змалку відчувала труднощі. Війна в одинадцять років зробила мене одразу дорослою....», — згадувала Л.Є. Жоголь. Від 1948 р. корінна киянка Людмила Недопако (дівоче прізвище художниці) навчалась у Київському державному художньому інституті (КДХІ) на факультеті прикладного мистецтва, звідки у 1951 р. студентів-ужитківців було переведено до Львова в новоутворений Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (ЛДІПДМ), зокрема на відділ художнього текстилю, який Людмила закінчила у 1954 р. Далі відбулось її навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР (1954—1957), після завершення якого в кінці 1950-х — на початку 1960-х рр. художниця, успішно захистив кандидатську дисертацію, працювала в системі Академії архітектури, а після її реорганізації — в Академії будівництва та архітектури УРСР.
Людмила Жоголь — була людиною талановитою і діяльною. Вона була прикладом творчого горіння, яке полум’яніло до її останнього подиху. Важливим внеском Л. Жоголь у розвиток українського декоративного мистецтва ХХ століття стали і її теоретичні дослідження, які базувались на широкому практичному досвіді мисткині: це такі друковані праці як «Тканини в інтер’єрі» (1968), «Декоративне мистецтво в інтер’єрі житла» (1973), «Декоративное искусство в современном интерьере» (1986), «Декоративно-прикладное искусство Украинской УССР» (у співавторстві, 1986) тощо.
Всі ці роки вона вклонялась мистецтву — йому і тільки йому — нероздільно, невпинно, відчайдушно. У цьому переконували і масштабні персональні виставки періоду доби Незалежності України, які чарували глядачів своєю неповторною красою в різних країнах — Україні, ОАЕ, Росії, Греції, Македонії, Норвегії, Франції: такою була тріумфальна хода творів Людмили Жоголь на початку нового тисячоліття.
Виставка працюватиме до 12 серпня.
