У ніч із 1-го на 2 липня помер видатний кінорежисер українського походження Едвард Дмитрик. «День» уже повідомляв про цей скорботний факт, сьогодні — наша розповідь про великого режисера.
Серед голлівудських кінематографістів українського походження Едвард Дмитрик — одна з найбільш яскравих постатей. За свою кар'єру в кіно він створив 57 фільмів. Хоча розквіт творчості режисера припадає на 40 — 50-ті роки, два з половиною десятки його стрічок незмінно входять у найважливіші сучасні кінодовідники. Різні автори викладають біографію Дмитрика часом із діаметрально протилежних точок зору. Корінь протиріч у їхніх думках — у 40-х роках, у подіях періоду розслідувань антиамериканської діяльності в Голлівуді.
Едвард Дмитрик народився 4 вересня 1908 року в канадському містечку Гранд Форкс у сім'ї українських емігрантів. Коли йому було два роки, батьки вирішили побувати в Україні. І в 1910 — 1911 роках Дмитрики жили в селі Буряківка на Тернопільщині. В Едварда залишилися невиразні, але дуже теплі спогади про той час. Знову поїхавши в Канаду, сім'я сподівалася повернутися в Україну вже назавжди. Початок Першої світової війни змінив ці плани. Дмитрики оселилися в Америці. Втративши матір іще дитиною, Едвард дуже рано пішов із дому і вже із 14 років почав самостійне життя. Одного разу він зізнався: «Я завжди відчував, що українська кров робить мене невразливим до всіх випробувань».
1923 року Дмитрик улаштувався розсильним на кіностудії «Парамаунт» (досить традиційний початок кінокар'єри в Голлівуді: через 30 років із цього ж заняття почався шлях до слави Джека Ніколсона). «Парамаунт» зіграв дуже важливу роль у біографії Дмитрика, відігравши йому відмінною школою професії. Тут він пройшов усі етапи кіновиробництва: від асистента монтажера до режисера-постановника. У 1935 — 1940 рр. він успішно працював як постановник стрічок групи «Б», з-поміж яких заслуговує на згадку трилер «Накази диявола», оскільки в ролі вченого-електронника, що намагається спілкуватися з потойбічним світом, знявся прославлений монстр американського екрану Борис Карлофф.
Якісно новий етап у творчості Дмитрика почався з його приходом на кіностудію РКО, де він за п'ять років створив десять картин, половина з яких увійшла в класику голлівудського кіно. На РКО він поставив психологічну драму «Діти Гітлера», що досліджує процес формування нацистських цінностей у німецької молоді. Дмитрик уже чітко сформулював свою ідею режисури, яка стала формулою комерційного успіху: «Треба зібрати гарну знімальну групу, гарний акторський склад і дати їм працювати». Крім того, він завжди надавав великого значення міцному сценарію. Дмитрик насамперед працював для глядача, прагнув залучити і втримати його зацікавлення: «Фільми, гарні чи погані, я роблю більше для народу, ніж для еліти (хоч сподіваюся, що я ніколи не образив смаку інтелектуалів)».
Для РКО Дмитрик зняв блискучий детектив, за Реймондом Чандлером, «Убивство, моя мила /Прощавай, дорога» та перший американський фільм, що викриває антисемітизм, «Перехресний вогонь», який висувався на «Оскара» в декількох номінаціях. У його фільмах цього періоду грали зірки першої величини: Роберт Мітчум, Дік Пауелл, Тревор Ховард, Роберт Райан. Хоч би якою плідною була співпраця Дмитрика з РКО, кінокомпанія зрадила його, не вагаючись, тільки-но він підпав під підозру в ході розслідувань антиамериканської діяльності 1947 року. Режисер потрапив у «голлівудський десятку», що стала жертвою першої хвилі «чистки» кінематографічних сил від комуністичних ідей. Едвард Дмитрик, який вступив у комуністичну партію 1945-го, але на час розслідування вже вийшов із неї, відмовився дати свідчення про своїх колег і був засуджений до шестимісячного ув'язнення. Його, як і всю «десятку», звільнили зі студії, не виплативши належних йому грошей. В одному з пунктів обвинувачення було зазначено, що «Перехресний вогонь» був натхнений ворожою ідеологією і підриває основи американської моралі.
З репутацією «неблагонадійного» режисер був приречений животіти без роботи. 1948-го він поїхав у Великобританію. Там Дмитрик поставив три картини. Одна з них, «Даждь нам днесь», була присвячена складній долі італійських іммігрантів у США та вимушеній зраді молодого каменяра, який став штрейкбрехером, щоб вижити.
Сам режисер також понад усе цінував можливість працювати. 1951 року він повернувся в США і дав свідчення Комітету з розслідування, назвавши 26 імен — і знову зміг знімати кіно. Цього йому не могли пробачити всі подальші роки, як і Елії Казану, якому минулого року під час вручення «Оскара» за кінокар'єру багато хто виявив глибоку неприязнь, демонстративно зчепивши руки, коли слід було аплодувати.
Важко сьогодні оцінювати справи 50-річної давності. Можливо, дуже високою була ціна за можливість поставити три десятки фільмів. Однак цінність самих фільмів це анітрохи не зменшує. Вони живуть своїм життям, завойовуючи серця нових поколінь. На відміну від Казана, Дмитрику так і не вручили «Оскара» за його внесок у світове кіно, але один із його фільмів, «Зламаний спис», було відзначено премією Кіноакадемії за сценарій. У подальші роки Дмитрик поставив низку стрічок, що належать класиці голлівудського кіно: «Фокусник», «Кінець справи», «Найманець», «Гора», «Країна дощових дерев» і, звичайно ж, «Молоді леви». Він працював із Керком Дугласом, Хемфрі Богартом, Хосе Феррером, Спенсером Трейсі, Річардом Відмарком, Деборою Керр, Пітером Кашингом, Кларком Гейблом, Родом Тейлором, Монтгомері Кліфтом, Елізабет Тейлор, Джейн Фондою та Марлоном Брандо.
Коли в дирекції Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» народилася ідея показати ретроспективу фільмів Едварда Дмитрика, він поставився до пропозиції із зацікавленням, але без великого довір'я. Режисер завжди мріяв побувати в Україні, але не міг зважитися, оскільки довгий час вважав, що приїзд на батьківщину предків може стати причиною нових труднощів у Голлівуді. Робота над підготовкою ретроспективи почалася 1996 року і тривала два роки. Дмитрик писав: «Іноді 89-літній вік диктує свої умови. Можливо, це найсумніший лист, якого я коли-небудь писав. Після тієї операції на хребті, що відбулася майже два роки тому, я страждаю на серцеві напади, які значно погіршили мій фізичний стан, але я сподівався і намагався себе переконати, що згодом мій стан поліпшиться. На жаль, цього не сталося».
Режисер назвав фільми, які волів би показати в Україні. Його побажання лягли в основу ретроспективи, що включила в себе сім стрічок. 1998 року на «Молодості» було показано «Молоді леви», «Заколот на «Каїні», «Убивство, моя мила», «Перехресний вогонь», «Зламаний спис», «Країна дощових дерев», «Гора». Через посла США в Україні Дмитрикові було передано почесний приз за внесок у розвиток світового кіномистецтва, — прекрасну сучасну українську ікону. Приголомшений режисер писав дирекції фестивалю: «Учора був найсумніший і найщасливіший день для мене. Сумний тому, що мені довелося пропустити те, що могло стати найважливішою подією в моєму житті; щасливий тому, що ви навіть за моєї відсутності вшанували мене — і за це моя найглибша подяка. Моя дружина Джин шле вам свої найщиріші побажання».
