Якщо Господові час від часу хочеться спати на цвяхах, то кращого міста ніж Нью- Йорк для цього не знайдеш. Дивишся на місто знизу — відчуваєш себе мурашкою в траві, вигляд збоку: бамбукові джунглі, які застигли на вдиху, і от- от почнуть гойдатися. Зверху — ложе утикане ваблячими цвяхами. Бродвей видається віссю — не вертикальною і не горизонтальною. Може бути просто віссю інтересу, амбіцій, контрастів.
А може бути життєносним хребтом міста. Десь гордо випрямленим, десь нікчемно зігнутим, але таким, що скрізь виявляє багатоманітний і єдиний кровоток Нью-Йорка.
Останній раз Бродвей здався мені шкалою. У різних його частинах можна помітити різницю температур суспільного хвилювання, різну міру вологості чи сухості діалогу з дійсністю, і навіть видимість дуже різна в різних його частинах. Це треба пам’ятати. В Україні хтось ходить з паспортом, правами або без нічого. У Нью-Йорку ви зобов’язані мати при собі ідентифікуючий особистість документ. В одній частині Бродвею це здається безглуздим — так там ясно і багатолюдно майже цілодобово. У іншій частині замислюєшся, а чи в усіх перехожих такі документи є. Настільки вони нагадують підпільників і партизанiв із радянських фільмів. Тут магазини iз китайськими товарами, які тримають вихідці з арабських країн, оптові склади виключно для чорношкірих, які монополізували вуличну торгівлю сумками, годинниками, парфумерією з лейблами найпрестижніших виробників. Усі ці копійчані коштовності розкладаються продавцями на ряднинках або розкладачках на якнайжвавіших вулицях і перехрестях. Перший продавець, що побачив полісмена подає якийсь знак. І за мить яскраві розкладачки згортаються в сірі пакунки буденних поклаж. Відбувається це так часто, що згодом розумієш — це гра в законослухняність. Масштаби її нескiнченні. В Америці всі весь час судяться за мотивами нікчемними й значним, за гроші й за статки. Це дає ілюзію захищеності. Хоча підсумок такий самий як у нас від початку без ілюзій. Багато років тому, на Бродвеї, після антракту ніхто не перевіряв білет повторно. Усі «совєтські» цією помилкою вправно користувалися. І може не повне, але цілком кваліфіковане враження про непристойно дорогі прем’єрні покази мали престижно рано. Тепер і цей радянський досвід вивчений бродвейськими контролерами білетів. Забавно, але саме формулу радянської організації театральної справи покладено за основу всіх досягнень Бродвею.
У 20-х роках американський уряд відправив своїх фахівців до Москви — вивчати досвід на ті часи всесвітньо вiдомого МХАТу К.С. Станіславського. Старанно скопіювали схему. Впровадили в себе і за рік зрозуміли, що ніяких грошей на такі дива не вистачить. І на всьому благополучненько економили. Замість одного театру з 10 назвами в афіші, відкрили 10 театрів з однією назвою кожний. Декорації поставили і міняти не треба поки на виставу ходять глядачі. Актори без діла не тиняються, оскільки зайняті в одній виставі, роль свою можуть грати по 20 років iз дня у день, у той же час маючи і боячись дублера. Гардероби скасували — не такий вже важкий одяг, а дорогими шубами можна й похизуватися. Буфети в залі прямо за спиною у глядачів. Проте море сувенірної продукції: майки, парасольки, палиці, надувні клавіатури, що рекламуються як емблеми спектаклів, які купуються, носяться, зберігаються як доказ долученості до обродвеїної еліти.
Дорога до престижного мистецтва проста й прикрашена грою з цінами на квитки.
Заявивши про бажання подивитися виставу за місяць, можна отримати п’ятивiдсоткову знижку або в будь-який момент купити квиток в iнтернеті. Ваш принтер видасть знижкову картку, а після переказу грошей на рахунок театру роздрукує повнокольоровий квиток. У день вистави — в спеціальній точці Бродвею — можна купити квитки за зниженою ціною, це навіть дешевше, ніж в самому театрі. Наразі це трюк для приїжджих, що радіють будь-яким розпродажам, бо місця хоч і в партері, але не найкращі. Ні здати, ні обміняти квиток вже не вдасться, а продавати біля театру взагалі заборонено. Завдяки цьому, мене, коли я пильно роздивлявся афішу, одного разу запросили, а вірніше обдарували квитком на мюзикл «Лев-король».
Навесні Бродвей спокушає прем’єрами. У цей час спостерігається всесвітній спад глядацької уваги, та й час підбивати підсумки роботи в сезоні. До рекомендацій прем’єр відносяться не тільки захоплені фрази з рецензій знаменитих критиків чи авторитетних видань, якими прикрашені фронтони театрів, але й послужні списки постановників, композиторів, сценаристів і продюсерів нових мюзиклів.
Останні завоювали авторитет професії і впевнено рухаються до завоювання головної ролі в театральному процесі. В Україні цій професії навчають, але фахівців, які б гарантували якість сценічного продукту і робили збори, поки немає. Бродвейський мюзикл «Продюсери» відкриває секрети, демонструючи ризики, приниження, страждання, сходження обранців цієї справи. У 40-х роках, втікши з фашистської Німеччини, вони вигадують гострий сценічний памфлет на фюрера, задля більшої карикатурності запрошують на його роль зірку трансвестит-шоу. Геївські кривляння диктатора, садо-мазо-ексгібіційна поведінка геїв-гестапо-есесівців, переможний фрейлакс антифашистів, стилістика кабаре початку минулого століття і прийом гри «театр в театрі» нарівні з добором творчої групи зробили «Продюсерів» хед- лайнером останніх п’яти років. Цей мюзикл про те, як робиться викривальний мюзикл на фашизм у період його розквіту, сьогодні нагадує всьому Бродвею про соціально-суспільну роль театру, яка часто упускається. Тонкощі професії продюсера починаєш розуміти коли дізнаєшся, що не дивлячись на хороші збори і міцний авторитет, оголошено прощальні вистави з прем’єрними цінами на квитки. У цьому сезоні «Дісней груп» до своїх знаменитих мюзиклів-казок — «Прекрасне чудовисько», «Лев-король» — додала відразу двi прем’єри: «Тарзан» і «Мері Поппінс». Наставниця Мері відразу підкорює серця підопічних набором чудес. Зі скромної дорожньої сумки вона дістає вішалку, книжкові полиці і навіть своє ліжко, які розкладаються до звичайних кімнатних розмірів. Несміливий переліт за допомогою парасольки в фіналі розвивається до польоту над усіма глядачами під купол театру. Радість дитинства, значущість особистого прикладу, віра в диво, виховання потреби служити ідеалам і є смисловою наповненістю вистави.
Мюзикл емоційний, з прекрасною партитурою ритмів, купою доречно й уміло використаних загальновідомих трюків, прекрасно підібраною з акторських типажів трупою. Словом, класика жанру й грошей не жаль. У «Тарзані», ясне діло, теж усі літають: мавпи, птахи, люди. Такий спосіб пересування в джунглях. Багато пластики, часом просто фізкультури. Можливо, звідси і втрати в емоційній картині. І вже за місяць мюзикл переорієнтувався на наймолодшу групу глядачів, реакція яких набагато більше цікавить батьків, ніж усе те, що відбувається на сцені.
Вибуховим вийшов мюзикл «Весняне пробудження». Тут звичний для бродвейских постановок оркестровий супровід замінено рок- ансамблем. На сцені місця для 30— 40 глядачів серед яких розміщуються актори та музиканти. Постановник таким чином заявляє: всі історії з життя і відбуваються з такими ж звичайними людьми, як і глядачі. Хлопчики і дівчатка, що спільно гризуть граніт науки, пізнають велике почуття. Любов, наче алергія по весні життя людського, розбурхує всіх. Когось осяє, пестить, а до когось нещадна. Заборонені побачення ночами з серенадами й зітханнями, бардівські турніри під вікнами дівочих спалень. Перша пристрасть, запаморочення від злиття тіл, очікування негайного відчуття материнства й батьківства, відчай непорозумінь та самогубство від розриву стосунків iз коханою людиною. Романтика, пафос, сила почуттів для героїв мюзиклу — бажані вершини емоційних підйомів, які сьогодні так часто висміюються саме в молодіжному середовищі.
Словом, рідкісна для жанру емоційна глибина, знаходить гарячий відгук у глядацькій залі. Але вищою точкою захоплень на театральній шкалі Бродвею виявився зовсім нехитрий, у жанрі «читання в ролях», спектакль «Соломія» за О. Уальдом з Аль-Пачіно. І схоже, естетський клімат, згідно з показниками шкали Бродвею, сьогодні змінюється — від розважалівки і прикрашання, до глибоких роздумів і висоти почуттів.
Р.S. Тиждень тому підведені підсумки нью-йоркського театрального сезону 2006 — 2007 років. У престижній професійній премії «ТОМІ» 25 номінацій. У п’яти з них першим виявився мюзикл «Весняне пробудження» і нехай це стане знаком пробудження, забалаканих репом суєти почуттів високих, романтичних і пафосних.
