Справді, Бертольд Брехт, як і багато звичайних смертних, дуже не любив
перебувати на самоті в своїй письменницькій барлозі. Симпатичний ловелас
«зростом як добрячий оселедець, зате з агресивністю ягуара», як висловилася
про нього Елізабет Гауптман, радо насолоджувався товариством юних дам навіть
під час процесу писання. Не дивно, що майже всі його друкарки досить швидко
ставали його коханками. Та чи справді вони були співавторками? Довести
це першим спробував 1994 року американський професор Джон Фуегі. У монографії
«Brecht & Cо» він спробував довести, що фактично справжнім автором
брехтівських шедеврів «Тригрошова опера» та «Свята Йоганна боєнь» (обидві,
до речі, є перелицюваннями вже існуючих п’єс Джона Гея та Бернарда Шоу)
була Елізабет Гауптман. Цього року американський вчений випустив нове,
значно доповнене, видання своєї книги — і ця 1100-сторінкова праця, безперечно,
є найпровокативнішою новинкою з нагоди брехтівського ювілею.
Тему «Брехт і жінки» порушено й у недавно опублікованому дослідженні
Міхеля Ручки та Юргена Теллера «Прихований Брехт — прогулянки Берліном».
Автори, на відміну від нетерпимого американця, ставляться до цієї теми
поблажливо і навіть дещо фривольно. «Врешті, — пишуть вони, — захоплюватися
однією жінкою — це могло бути сприйняте як прагнення мати приватну власність».
Не випадково, здається, згадується у цитованій монографії факт, що німецькі
шістдесятники, бунтуючи проти пуританської соціалістичної моралі часів
НДР, апелювали саме до любовного досвіду Брехта.
Хоч як було, а знаменитий письменник постає в очах нинішніх читачів
як неординарна, не чужа звичним людським почуттям і пристрастям людина,
а не як «бронзовий класик», котрого намагалася витворити з Брехта комуністична
пропаганда.
