Роман - дипломант конкурсу романів і кіносценаріїв «Коронація слова» опинився у моїх руках саме через сповнену інтриги назву, яка схиляла більше до інтелектуального детективу або насамкінець філософського роману. Однак прізвища авторок — Світлани Горбань і Наталі Лапіної, неодноразових дипломанток різних літературних конкурсів, — спростували всі фантазії... Їхнє творіння називається «Надія. Сплутані пазли» (видавництво «Країна мрій» 2011 р.).
Насправді історія Надії — це історія всіх жіночих романів — поєднання вогню і льоду, білого і чорного, поєднання, яке мало б створювати наприкінці «лав сторі» гармонійний спокій між чоловіком та жінкою, очікуваний щасливий кінець. Ніби й банальний хід: вона, Надія, — дівчинка дороги, кинута чи викинута долею на автошлях, і він — бізнесмен, забезпечений чоловік із великим життєвим досвідом. Дорога поєднує їх, дорога дає їм шанс опинитися разом.
Початок заледве можна назвати оригінальним, дороге авто, дорогий чоловік, бідна сирітка із вогнем в очах, дальша пристрасть і любов, суперники й перемоги. Але ось далі несподівано авторки роману пішли за межі жіночих романів, за рамки кінцевої фрази» «...і жили вони довго і щасливо». Примхою авторської волі Надія й Кирило одружуються. Але чи часто нам, читачам, дають таку нагоду: зазирнути у задзеркалля, дізнатися, як далі складеться життя двох щасливих героїв. У нашому випадку зламаної життям дівчини-босячки, що тікає від батька-бізнесмена-бандита, що й досі страждає через смерть матері від раку, і дорослого чоловіка, забезпеченого від носа до хвоста, з усталеними життєвими та моральними принципами, який має власну фірму й живе за законами того ж бізнесу, віддаючи йому весь свій час. Тобто що стається після емоційного спалаху між такими різними людьми, як складається їхнє життя, їхні стосунки за кілька років. Цікавий психологічний експеримент авторки передають через враження інших людей, інший героїв, ніби відсторонюючись від життя своїх головних персонажів. Як результат — ми опиняємося на квартирі давнього коханого Надійки, музиканта-алкоголіка, який одного ранку помічає в себе під вікнами дороге авто й змарнілу жінку, у якій упізнає свою колишню кохану. І знову у книжці з’являється страшне слово «рак». Рак — як хвороба безвиході і втрати перспективи, так принаймні пояснюють його появу деякі психологи. Чи подоланий він у героїні?
Очевидно, законів жанру порушувати не можна, але й на блискучий і щасливий фінал читач може не сподіватися. Здається, саме ця примарна надія, надія розплутати життєві пазли, зібрати їх докупи і спробувати прожити далі власне життя, ось саме таку примарну ілюзію вимальовують авторки твору. Роман із кожним новим пазлом переходить із простої любовної історії до складних взаємин жінки й чоловіка, роботи та родини, соціальних питань стану медичної галузі, ракових захворювань. Так пазли будують соціально-психологічну площину, у якій значно більше простору не лише для пошуків цікавих сюжетів, а і для читацьких вражень і думок щодо цього. Саме тому «Пазли» варто наполегливо читати до кінця, адже новий поворот може вигулькнути цілком несподівано.
Текст легкий для читання, насичений різними засобами: і монологами героїв, і діалогами, спогадами та пригодами, невеликими описами, одним словом, якісна міська проза.
