«Дівчина з татуюванням дракона» (за однойменним бестселером шведа Стіга Ларсона) починається з епізоду, дивовижно подібного до таких само прологів у пізніх фільмах бондіани: пластична комп’ютерна анімація, у якій переплітаються жіночі, чоловічі тіла, спалахи полум’я, контрастні кольори, потоки якихось речовин. Не вистачає хіба що самого Бонда, але незабаром з’являється і він в особі улюбленця масової аудиторії, нинішнього виконавця ролі агента 007 — Деніела Крейга, правда, він грає роль журналіста-розслідувача Мікаеля Блумквіста.
А втім, герой цієї історії — у сенсі героїзму, а не часу перебування на екрані — тут саме дівчина з татуюванням, приватний детектив, бісексуалка і психопатка Лісбет Саландер у точному виконанні Руні Мари.
Молода акторка впоралася із завданням: зробила Лісбет інфернальною, не за роками дорослою і при тому схожою на похмурого підлітка. Шкода, що режисер значно пом’якшив ситуації, у які Лісбет потрапляє в романі, не показавши повною мірою неадекватність цього справді цікавого персонажа, а це було б незайвим для психологічного обѓрунтування її проблем із законом, та й зробило б сам образ об’ємнішим. Що ж до Крейга, то він тут грає того-таки Бонда, щоправда, пасивного — попри мужню і незворушну зовнішність майже у всіх небезпечних ситуаціях останнє слово лишається за Лісбет-Марою. Імовірно, режисер саме і закладав такий дещо комічний контраст: безпорадний мачо під захистом міської амазонки.
Роман Ларсона доволі популярний, його шведську й тепер уже американську кіноверсії бачило чимало людей, так що сенсу переказувати сюжет немає. Девід Фінчер, знаменитий іншою екранізацією — «Бійцівським клубом» Чака Паланіка, уміло нагнітає напруження, прописує несподівані драматургічні повороти, котрі збивають глядача з пантелику, ефектно вибудовує як сцени насильства, так і еротичні епізоди.
Слабкі місця виявляються ближче до фіналу. Надто вже очевидним був головний лиходій через призначення на цю роль відомого актора з характерно негативною принадою. По-друге, наприкінці фільм здається явно затягненим — режисер прагне розв’язати всі вузли, покарати всіх поганих людей, витягти всі основні романні лінії, однак бере через край і переповнює останні півгодини не надто потрібною сюжетною інформацією. Але загальне враження це не псує. «Дівчина з татуюванням дракона» — то безумовна вдача Фінчера, не так художня, як комерційна, але ж це, зрештою, саме мейнстрімне, комерційне кіно.
