Саме тому в музичному середовищі так багато анекдотів про альтистів, котрих часто вважають скрипалями-невдахами. Оркестранти за очі полюбляють називати своїх диригентів музикантами, які не володіють інструментами. А ставлення до істориків і теоретиків музики вбивче характеризує така ущиплива фраза: «Вони музикознавці за потребою чи за переконаннями?». Світлана Шабалтіна з її відданістю галантному попереднику фортепіано — клавесину, можливо, комусь також може здатися дивачкою. Проте вибір цього дивовижного інструмента, для якого писали свої прелюдії та фуги Бах, сонати — Моцарт, Бортнянський і Березовський, Шабалтіна зробила рішуче й свідомо. Саме клавесин допоміг їй гідно й гордо виконати головну мелодію свого життя.
За словами самої солістки, в молодості її не вельми приваблювала перспектива концертуючого музиканта. Та сталася зустріч, яка значною мірою визначила всю її подальшу артистичну кар’єру: у Московській консерваторії вона потрапила в клас фортепіано Бориса Землянського. «Мені неабияк поталанило, — згадує Світлана Марківна. — Я зустріла педагога, котрий навчив мене працювати. Це був видатний піаніст. Його смерть 1977 року Бі-Бі-Сі прокоментувало так: «Радянське виконавство зазнало краху, масштаби якого ще не відомі».
На початку 80-х, закінчивши аспірантуру, Шабалтіна повернулась у Київ. Почала викладати на кафедрі загального фортепіано в консерваторії, а трішки згодом — і концертувати. Її помітили: українські композитори Л.Дичко, В.Губа, Ю.Іщенко, О.Ківа, В.Рунчак, В.Сільвестров давали їй свої твори для виконання. «Для мене це було корисно й цікаво, — розповідає С.Шабалтіна, — бо завжди можна було перевірити, чи йдеш ти вірним шляхом і наскільки правильно розумієш написане».
І все-таки, попри очевидні успіхи та майстерність, навколо Шабалтіної утворився певний «інформаційний вакуум». Про неї практично не писали. Ситуація нагадувала односторонні телефонні переговори, коли той, хто говорить, не може чути свого співрозмовника. Важко сказати, чому так сталося. Навряд чи правомірно звинувачувати журналістів у зловмисному замовчуванні імені Шабалтіної. Людина до педантичності тактовна, вона ніколи не займалася тим, що нині заведено називати «промоушн». І все-таки у виконавиці нагромаджувалося гірке відчуття, що діалог між нею та слухачами штучно порушено. І Світлана Шабалтіна знайшла в собі сили поставитися до цього не просто покірно, а й позитивно. «Я мала щастя сформуватися за своїм розумінням і на свій розсуд. Без моди, без певних тенденцій».
Як знати, можливо, саме це і привело через низку випадковостей Світлану Шабалтіну до клавесина. Усе почалося з декількох уроків, які вона взяла, щоб професійно акомпанувати на клавесині талановитій віолончелістці Ларисі Байрамовій, котра, на жаль, уже емігрувала з України. І сталося відкриття, яке визначило все подальше життя Шабалтіної.
«Я досить професіонально володіла фортепіано, аби збагнути: клавесин — це принципово інакший інструмент, — згадує Світлана Марківна, — але абсолютно не уявляла, у що виллється для мене зустріч із цим інструментом. Переді мною відкрився інший світ, про існування якого я не підозрювала. Я зрозуміла, що через горезвісну «залізну завісу» від нас виявився повністю відрізаним такий важливий аспект сучасної культури, як стародавня автентична музика». У світі читають стародавні трактати, відновлюють старовинні інструменти, реставрують танці. Функціонують цілі академії стародавньої музики. Людство неначе втомилося від романтизму з його бурхливими пристрастями, ідеєю надлюдини, нескінченним прагненням до самоствердження. Той, хто хоча б раз у житті чув виконання барочної музики на клавесині, ніколи не забуде неповторне почуття автентичності, достовірності, ілюзії повернення в інший часовий простір. Недавно завдяки зусиллям Світлани Шабалтіної в Національній музичній академії відкрито перший в Україні клас клавесина. «Слід лише поглянути в ці очі, — каже Світлана Шабалтіна про своїх учениць. — Дівчата входять у світ клавесина абсолютно спокійно. Утім, у двадцять років набагато легше ламаються стереотипи...» Не забуваймо, що Шабалтіна зламала їх перша.
№210 03.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
