Ця книжкова новинка з’явилася на прилавках без зайвого шуму й ажіотажу. Ні презентацій, ні особливої уваги преси. Тим часом «Альтернативна культура. Енциклопедія» — видання вельми цікаве.
Почати, звичайно, варто з того, що автори переважної більшості статей — українці, кияни, серед яких найбільш відомі мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелінда, кореспондент відділу культури нашої газети, кінознавець Дмитро Десятерик, а також один із фундаторів скандально відомої організації кінця 1980-х «Промені чучхе» Дмитро Полюхович, колишній анархіст, а нині — тележурналіст Володимир Задирака, відомий гостротою свого пера контркультурний журналіст Володимир Нестеренко та початківець-кінематографіст Аксинія Куріна.
Замовником і видавцем книги є російське (Москва — Єкатеринбург) видавництво «Ультра.Культура»: саме вони близько двох років тому вийшли з відповідною пропозицією на Дмитра Десятерика, який у результаті став укладачем, редактором й автором значної частини статей. Сама «Ультра.Культура» має поки що коротку, але бурхливу історію. Керує ним відомий рок-поет (автор текстів до більшості пісень свердловських — єкатеринбурзьких — рок-груп, таких, зокрема, як «Наутілус Помпіліус») Ілля Кормільцев. Спеціалізуються «ультракультурщики» на радикальній літературі всіх мастей і жанрів у всіх галузях — від політики до образотворчого мистецтва, товаришують із відповідними російськими діячами (тим же Лимоновим, наприклад), через що мають регулярні прикрощі з ФСБ. Екстремізм лівий і правий, психоделічна революція, експеримент із ЛСД, вірші та проза літературних експериментаторів — одним словом, поле для діяльності в них більш аніж широке, тим паче що цю нішу на пострадянському видавничому ринку просто ніхто не займає. Словом, «Енциклопедія» виглядає в подібному ряді цілком логічно, однак довідкові видання з такої тематики — новинка навіть для «Ультра.Культури».
Усього в «Енциклопедії» понад 140 статей. Перше, що впадає в око — це еклектичність і строкатість тем. Усе змішалося — анархізм і алкоголь, байкери та віруси (від комп’ютерних до СНІДу), високочола «деконструкція» і жаргонне «гониво», стаття «менти» знаходиться між мінімалізмом і мейнстрімом, «нова щирість» по-сусідству з нудизмом, у химерний ряд шикуються параноя, перверсія та перформенс (який, до речі, пишеться то «перформенс», то «перформанс»), на літеру «ц» є одна- єдина стаття «цензура» (вміщена, напевно, за принципом «ворога треба знати в обличчя»), зате слідом йдуть «чернуха» і «чучхе промені» (вищезазначені), ну а «попкорну» сам бог велів бути поруч із «політкоректністю». Багато та зі знанням справи розказано про традиційні явища, такі як хіпі, панки, рок-музика, митьки, стеб чи графіті але не менше можна дізнатися й про новації останнього десятиріччя, такі як флешмоб, тактичні медіа, рольові ігри, відео та медіа-арт, соціальні центри, альтермондіалізм. Є і порнографія, і провокація, і некрореалізм, і НБП Лимонова (куди ж без нього). Одним словом, усього потроху, і отакий культурно-політико-соціальний вінегрет у результаті. Засвоюваність даної суміші читачем забезпечується за допомогою стилю, на якому яскраво позначилася основна, журналістська професія авторів книги. Тобто — пишуть легко, живенько (є таке слово в нашому оточенні), з деяким навіть азартом і, на щастя, в більшості випадків — зі знанням предмета. Деякі статті вельми цікаві за своїм рішенням — наприклад, «постмодернізм», — сам увесь і складається з цитат різноманітних письменників і культурологів; роль автора (Сидор-Гібелінда) тут і звелася до підбору цього компендіуму — прекрасна характеристика явища, яке, як відомо, є грою стилів і цитат. Деякі тексти дотепні вже внаслідок формулювання запитання, наприклад міні-трактат про «бомбу» (характеризується В. Задиракою як «засіб політичної та духовної боротьби») або відмінне дослідження Володимиром Нестеренком феномена кримінальних «бригад» (однойменний серіал відпочиває). Описані й зовсім екзотичні речі — «міліцанер» (образ «мента», відображений у поезії відомого російського іроніста Д. А. Пригова), «шизоаналіз» (є, виявляється, така інтелектуальна система) або «мамудизм» — це дивовижний, суто український, навіть східноукраїнський рух із багатьма кумедними ритуалами й прагненням до насолоди, зведеним до принципу.
Загалом, незважаючи на згадану еклектичність, зайвий пафос, чи, навпаки, легковагість деяких статей, книга вийшла як мінімум цікава. Підкуповує й те, що київський колектив авторів своє походження не забув і тихою сапою вніс у видання (незважаючи на опір редакторів) багато українських культурних реалій, від творчості Леся Подерв’янського до «південноросійської хвилі» в образотворчому мистецтві. Так що «Енциклопедію» з повним правом можна назвати ще й путівником із вітчизняної альтернативи — простіше кажучи, по всьому тому, що ще залишилося в нас живим та яскравим.
Резонне запитання, — а що заважало таку ж книгу написати й видати тут, у Києві, в Україні? Але адресувати його треба вже не авторському колективу, а нашим дорогим видавцям.
А поки що — є довідник усіляких веселих безумств, тиражем всього 3000 примірників, і на книжкових базарах, кажуть, він іноді трапляється. Тому — поспішайте!
