«Зоряного хлопчика» можна назвати виставою дебютів. Постановка відбулася в рамках проекту «Молода надія» і за участю Київської дитячої академії мистецтв (КДАМ). Автори проекту — Ірина Кліщевська та Михайло Чембержі — залучили талановитих дітей і молодь столиці.
Майже для всіх учасників вистава — дебют на театральній сцені. Так, композитором вистави виступив студент НМАУ ім. П. Чайковського Сергій Поргін, хореографом — студентка КДАМ Тетяна Сидорова. Та й режисера Анатолія Суханова ми раніше знали як популярного актора. У виставі зайняті актори театру «Колесо» Ольга Лопатіна-Армасар, Олена Іванова, Денис Драчевський і Андрій Мороз.
Казка «Зоряний хлопчик» популярного англійського письменника-класика Оскара Уайльда — твір ліричний, піднесений за стилем і змістом. Уайльд заклав у цю казку філософську мудрість: людина має сама пройти свій шлях до істини. Режисер постарався не модернізувати класику, а зберегти романтичний присмак казки. Історія про хлопчика з жорстоким холодним серцем, який проходить шлях від ненависті до любові, розігрується на сцені легко і зворушливо — без напучування і повчань. Злий чаклун тут ні до чого — ми всі зачаровані, й кожен сам має здійснити добрий вчинок, аби стати милосердним...
Враховуючи технічні можливості театру «Колесо» (маленькі зала та сцена, актори грають буквально на колінах у глядачів, що сидять у першому ряду), складно було вигадати і втілити щось суто «казкове», ефектне, видовищне. Проте режисерові вдалося створити атмосферу таємничої інтриги й чаклунства, які так необхідні дітям для сприйняття казки. Маленькі глядачі чекають на диво. Його створювали на сцені смішні дерева з клаптиків, зірки, місяць, цікаве світлове рішення вистави. Навіть перестановки та зміна нехитрих трансформуючих декорацій самими акторами були не громіздкими і не вибивалися з загальної канви «Зоряного хлопчика».
Успіх вистави полягав у тому, що головних героїв грали діти. У маленьких глядачів це викликало захоплення, а в деяких і заздрість, яка, можливо, у майбутньому послугує комусь стимулом до творчості — самому торкнутися до театрального мистецтва. Юні артисти були безпосередні та щирі. З мінусів — підводив вокал (якість фонограм лишає бажати кращого).
Трохи збивало з пантелику те, що майже кожний актор грав кілька ролей. Батьки- глядачі розуміли ситуацію на сцені, а ось малюкам-глядачам було важко розібратися, хто кому і ким доводиться. А до цікавих знахідок постановки можна зарахувати введені елементи лялькового театру (актори розігрували птахів у лісі, одягаючи ляльок на руку і перевтілюючись у пернатих).
Зі сцени до глядацької зали йшла енергетика радості, болю, співчуття, подиву і — як логічне завершення — торжества доброти.