Минулого року ініціатор та незмінний артистичний директор фестивалю Роман РЕВАКОВИЧ прийняв рішення проводити форум щорічно і дотримав слова, попри різні виклики, включаючи пандемію, тотальну зміну дедлайнів та своєрідну депресію культурного життя.
Нагадаємо, перший фестиваль відбувся ще 1999 року, а потім його проводили з різними інтервалами. Фестиваль 2020-го змінив цю традицію і відтепер українська музика лунатиме у Варшаві у вересні кожного року. «Ми хочемо подякувати місту Варшаві за трирічний грант — це дуже важливо і це основа наших оптимістичних планів. Ми дякуємо всім нашим благодійникам та спонсорам, які поділяють нашу віру в те, що вимір української високої культури дуже необхідний у польському громадському просторі», — наголошує Роман Ревакович.
Звісно, програму, через пандемію, прийшлося суттєво міняти й скорегувати частину сольних виконавців та колективів — виступали польські віолончелісти Магдалена Боянович та Бартош Козяк, сопрано Івона Госса та автентичний ансамбль «МОРЕ». В фіналі фестивалю Роман Ревакович диригував Національним філармонічним оркестром на базовому концертному майданчику колективу. Отже, цього разу саме поляки виконували українську музику, що є дуже символічним у контексті ідеології самого фестивалю, яка передбачає зміну ставлення польських музичних установ до української музики і включення їх у свій репертуар. Фестиваль, власне і має на меті надихнути, стимулювати, познайомити, «побачити» українську музику.
Традиційно програма фестивалю була складена концептуально: розпочали з українських обрядових пісень, через концерт у знаменитому Костьолі Святого Хреста з музикою Валентина Сильвестрова — прийшли на фінал концертом із творів молодого покоління українських композиторів — стипендіатів програми Gaude Polonia в престижній концертній залі Національної філармонії.
Розпочалися шості «Дні» зустріччю з українською народною музикою, а саме — з виконання календарно-обрядових, ліричних та історичних українських пісень Полісся та Центральної України. Фольклорний ансамбль «МОРЕ» з потужним українським корінням, адже його засновник і керівник Юрко Пастушенко — уродженець Миколаєва, випускник кафедри фольклору та етнографії Київського університету культури, етномузиколог і також стипендіат програми Gaude Polonia. Під його орудою «МОРЕ» — досліджує, документує та продовжує українські вокальні традиції, виконує пісні з обережністю та відповідністю місцевим вокальним традиціям. Загальновідомо, що музичний фольклор України належить до найбагатших серед європейських держав, мав і має великий вплив на розвиток професійної музики в Україні. Адже, саме музичний фольклор використовували найвідоміші українські композитори: Микола Лисенко, Борис Лятошинський, Левко Ревуцький, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський та навіть наш сучасник — Валентин Сильвестров. Цим концертом, фестиваль націлений на популяризацію високого мистецтва, — вперше представив польському слухачеві зразки народної пісенної творчості українців у автентичному виконанні. Слід згадати, що на третьому фестивалі 2004 року на сцені Варшавської філармонії виступав із великим успіхом Гуцульський ансамбль пісні і танцю з Івано-Франківська.
Другий концерт був присвячений музиці Валентина Сильвестрова — однієї з провідних фігур у постмодерній музиці. Він складався з написаних композитором у різні роки (від 1999 по 2011) творів як для дуету віолончелей, так і для віолончелі соло. Одна з найважливіших особливостей творів Сильвестрова останніх десятиліть, — посилання і натяки на музику минулого, про що сам автор каже, що це «відповідь і відгомін того, що вже існує». Це особливо відчувалося якраз у «Присвятах» Петру Чайковському, Йоганну Себастьяну Баху, Роберту Шуману, які пролунали в концерті. Серенада, сарабанда, вальс, менует, колискова, елегія, ноктюрн, постлюдія, баркарола — жанри, які багато говорять про природу цієї музики, а в заголовках ми також читаємо: «моменти», «відгомони», скорботна Лакримоз... Після великих симфонічних та вокально-інструментальних творів, написаних Сильвестровим у ХХ столітті, він усе частіше звертається до сольних та камерних жанрів, що дає можливість підкреслити медитативний, споглядальний характер його композицій. Тут варто згадати слова композитора: «Насправді я лірик і що мене найбільше хвилює — це поезія в музиці».
У програму заключного концерту «Днів української музики у Варшаві» — увійшли твори українських композиторів середнього покоління, учасників стипендіальної програми міністра культури та національної спадщини Республіки Польща «Гауде Полонія». Вони були створені в 2007 — 2008 рр. на замовлення Польського інституту в Києві для проєкту «Між словом і звуком» й представлені під час серії концертів у польських та українських містах 2009-го року за участі польських співачок Агати Зубель і Марти Боберської та Польського оркестру Sinfonia Iuventus під диригуванням Романа Реваковича. Назва «слово» — це польська поезія: вірші Чеслава Мілоша, Марти Подґурнік, Галини Посвятовської, Віслави Шимборської, Кароля Войтили та Богдана Задури. Вони стали натхненням для «звуку» — для сопрано Івони Госса (вона, до речі, брала участь у виконанні «Кредо» Пендерецького в Києві 2018 року) і оркестру або для самого оркестру. В концерті пролунали шість із восьми композицій, створених у межах проєкту: Любави Сидоренко, Михайла Шведа, Світлани Азарової, Богдана Сегіна, Золтана Алмаші та Олександра Шимка. «Що спільного між цими шістьма творами, крім натхнення польською поезією?», — питає музикознавець Павел Маркушевський. «Насамперед, можливо те, що взагалі характерно для нової української музики: важливу роль відіграють звукові та експресивні цінності. Як у творах, що використовують більш авангардні композиційні прийоми, так і в тих, що мають більш традиційні способи формування. Красі звучання підпорядковуються інші музичні виміри. Експресія музики тісно пов’язана з експресією вірша, слова... Це різноманіття стилів та посилань, безсумнівно, є репрезентативним для нової української музики, яка все ще недостатньо присутня на сценах Польщі та світу».
Напевно, варто зауважити, що цим концертом Симфонічний оркестр Варшавської Національної філармонії вперше, за, мабуть, усю свою історію, поставив на пульт українську музику! Недарма, диригент цього концерту та натхненник фестивалю «Дні української музики у Варшаві» — Роман Ревакович так формулює своє «кредо»: «У повній відсутності української високої культури в польських культурних установах намагаюся донести польській культурній авдиторії інформацію, що в Україні існує висока музична культура, при чому — дуже висока! Запрошую Україну підтримати це діло».
