Як повідомляє «Телекритика» з посиланням на «Volynnews.Com», 20 липня у місті Нововолинськ був здійснений напад на кореспондентку газети «Наше місто» та сайту «Проновік», громадську активістку Наталю Камишникову. Цього дня приватне підприємство «МП Сантехмонтаж» під керівництвом Анатолія Коптюка спробувало вдруге розпочати реконструкцію площі біля пам’ятного знаку «Воїну–прикордоннику». Перша спроба зазнала невдачі через протести громадськості Нововолинська і депутатів міськради, на думку яких, значні кошти, виділені на ремонт площі з міського бюджету, варто було б спрямувати на інші цілі. Наталя Камишникова, яка прибула на місце для того, щоб висвітлити подію, згодом вирішила втрутитись у процес. Спершу вона проінформувала про початок робіт нововолинського міського голову Віктора Сапожникова, а згодом спробувала завадити демонтажу плит. Далі, за свідченням пані Камишникової, до неї підскочив Анатолій Коптюк. Він кілька разів ударив її в обличчя, затуляв рота рукою й, брутально вилаявшись, наказав робітникам опустити на ногу жінці 120–кілограмову плиту. За інформацією служби зв’язків з громадськістю УМВС України у Волинській області, за даним фактом розпочате досудове розслідування, відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 (Умисне легке тілесне ушкодження) та ч. 1 ст. 171 (Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста) Кримінального кодексу України.
Водночас, за повідомленням інтернет–ресурсу «Дорожній контроль», 21 липня у Донецькe відбувся напад на журналіста видання Олега Богданова. Двоє невідомих чекали на нього біля під’їзду. Коли пан Богданов заходив до власного будинку, вони напали на нього й на очах у дружини і дитини почали жорстоко бити. Наразі журналіст знаходиться у лікарні, у нього зламані щелепа, ніс, а також наявні численні забої по всьому тілу. Олег Богданов з 2011 року був активним учасником громадського проекту «Дорожній контроль», який був створений з метою захисту українських водіїв від незаконних дій співробітників міліції. З 1 вересня 2012 року пан Богданов почав працювати журналістом однойменної газети. 1 листопада 2012 року невідомі спалили автомобіль активіста. До сьогоднішнього дня злочин залишається нерозкритим. Водночас, як повідомляє прес-служба Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області, за фактом вчорашніх подій відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 296 КК України (хуліганство, вчинене групою осіб). Розслідування взяте під контроль керівництвом Донецького міську правління міліції.
Про те, чи має право журналіст втручатись у перебіг подій, які він висвітлює, чи не заважає громадська активність журналістській роботі і як знайти баланс між цими сферами, «День» вирішив запитати у медіа-експерта Вікторії Сюмар.
«Шукати баланс потрібно, – зазначає пані СЮМАР, –це справедливо. Але, з іншого боку, коли журналісти бачать, що реакція на їхнє розслідування, яке демонструє певні негативні явища, не супроводжується вирішенням цих явищ, то, в принципі, зрозуміло, що вони можуть в інший спосіб, не прив’язуючись до своєї професійної діяльності, сприяти подоланню цих негативних явищ. Не можна заборонити громадську активність для журналістів, бо це – громадянська позиція кожної людини. Це вибір кожного – наскільки ти почуваєш потрібним для себе мати ту чи іншу громадянську позицію. Наприклад, у моєї громадянської позиції є дуже багато іпостасей. Це і участь в опікунській раді ОХМАТДИТу, і підтримка деяких екологічних і суспільно-політичних ініціатив. Я це роблю поза своєю основною роботою. Тобто цього точно не можна забороняти. Інша справа, що, коли ти постраждав все-таки як активіст, то це треба визнавати. Але, коли журналіст виконує свої обов’язки, наприклад збирає інформацію для висвітлення, і його б’ють для того, щоб завадити це зробити, то тут може йти мова про перешкоджання журналістській діяльності».
Українська телеведуча і політик Ольга ГЕРАСИМ’ЮК під час зустрічі з учасниками Літної школи журналістики зазначила, що журналістика у чистому вигляді і громадська діяльність є непоєднуваними. «Наша професія – це все ж таки добування і аналіз інформації, намагання бути неупередженим, не належати до партій і рухів, – стверджує пані Герасим’юк, – але ситуація у нашій країні зараз на такій стадії розвитку, що журналісти, як люди активні, переймаються долею суспільства, бо вони часто більше знають про справжній стан речей. І вони починають також виходити на мітинги і вже виступати не як журналісти, а як учасники процесу. Це, звичайно, трошки інше, але я в жодному разі не кажу про це негативно. Я просто розумію обставини, які змушують журналіста це робити. Але про це, звичайно, треба чесно заявляти».
