Цього року добір до Літньої школи розпочався ще задовго до оголошення умов: на етапі формування анкет і вимог до кандидатів. «У нас надзвичайно цікавий експеримент. Він пов’язаний з тим, що ми попросили подавати анкети в школу саме тих, хто є нашими читачами й передплатниками. Адже щороку редакція все піднімає й піднімає «ставки». Ми, нарешті, вирішили: чи не ризикнути нам подивитися на те, що можемо вважати своїм середовищем, вирощеним при певному нашому втручанні й сприянні? Гадаю, ми пізнаємо це в більш глибокому спілкуванні впродовж місяця і чесно скажемо одне одному після завершення нашої програми», — розпочала першу зустріч головний редактор Лариса Івшина.
І вже сьогодні, в останній день інтелектуального літа, ми підбиваємо підсумки! 18 найкращих студентів із різних міст України, 21 «особливий» лектор, новий досвід зустрічей поза редакцією — в представництві ПРООН та комітеті Верховної Ради із закордонних справ. А також насичене дозвілля: ексклюзивна екскурсія Києвом, мандрівка кулуарами Верховної Ради, відвідування виставки картин Катерини Білокур та Якова Гніздовського, вражаюча подорож до Самчиківського палацо-паркового ансамблю, катання на конях і колективний похід в кіно... За щоденними результатами та успіхами учасників ЛШЖ-2015 ви мали можливість слідкувати на сторінках газети і на сайті «Дня». А сьогодні враженнями про п’ять тижнів «розумного літа» діляться вже випускники ХІІІ Літньої школи журналістики!
«День» ДАЄ УНІКАЛЬНУ МОЖЛИВІСТЬ СПІЛКУВАТИСЯ З ВЕЛИКИМИ ЛЮДЬМИ»
Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет імені І. Франка:
— Заповнюючи анкету на Літню школу журналістики «Дня», кожен учасник керувався власними мотивами, мав особисту мотивацію. Комусь хотілося відчути атмосферу редакції, іншому — долучитися хоча б якимось чином до тієї фундаментальної справи, якою займається газета... А я чекав від «Дня» суттєвого імпульсу, що важливо не тільки у професійному плані. Йдеться про зміну життєвих пріоритетів. Раніше мені доводилося писати на найрізноманітнішу тематику: від спорту до інформаційних технологій, але за останній рік суттєво переглянув акценти, оскільки бачу, наскільки плачевні наслідки для моєї Батьківщини має програна інформаційна війна країні-агресорові. Тим не менше, того, чим займався, було не достатньо, аби стати повноцінною «журналістською бойовою одиницею» на фронті інформаційної війни. Очевидно, «День» — це вже дещо більш суттєве та значуще. Ця газета формує світогляд і громадянську позицію українців. Тут працюють з високими матеріями і серйозними смислами.
Літня школа журналістики — це аванс, який надає молодим журналістам «День». Чи виправдають вони ці сподівання? Покаже час — і не просто рік-два, а десятиліття. Зараз наша країна по-справжньому виборює незалежність, і великою мірою від молодого покоління залежить, наскільки успішною буде ця справа. Тим паче, коли йдеться про журналістів, які відіграють доленосну роль у становленні нашої держави, виступаючи каталізаторами націєтворчого процесу. Ймовірно, не всі з «літньошколярів» навіть стануть журналістами, проте безперечним успіхом Літньої школи буде те, якщо своїм життєвим шляхом вони доведуть, що є свідомими українцями, справжніми патріотами. На жаль, попри всю мужність нашого народу, у нас дефіцит якісного, успішного націоналізму в хорошому сенсі цього слова.
Головна перевага Літньої школи — це зустрічі, кожна з яких була особливою. Йдеться і про круглі столи з політиками, і про внутрішньоредакційні розмови з журналістами та редакторами «Дня». Останні, зокрема, часто перетворювалися на справжні майстер-класи. Важко виділити найкращу зустріч, адже всі вони були такими — лекторів редакція не випадково називаємо «особливими». Закарбувалися в пам’яті круглі столи з Оленою Стяжкіною та Андрієм Сенченком — голосами Донбасу та Криму. По-своєму особливою була зустріч із Оксаною Пахльовською та її донькою Ярославою-Франческою Барб’єрі — вона стала для мене своєрідним продовженням фундаментальної книги «Ave, Europa!», адже пролунали думки письменниці, актуальні з огляду на сьогодення. За це і вдячний «Дню», адже тут дають унікальні можливості поспілкуватися з великими людьми, задавши їм ті питання, які цікавили вже роками. Зустрічі з колишніми політиками довели, що у вітчизняної політики дуже потужна лава запасних. Питання в тому, чому вони не грають в основному складі? Вони ж значно сильніші за деяких індивідів, які зараз при владі, проте їх рівень — це, максимум, «дворова команда».
Моє спілкування з «Днем» було плідним і до Літньої школи журналістики — завдяки газеті, її бібліотеці та іншим проектам цього холдингу інтелектуальних ініціатив. Тепер у мене в активі вже є місяць повноцінної співпраці з «Днем», і, сподіваюся, ба більше того, знаю, що цим все не обмежиться. Літній школі, звісно ж, вдячний, проте не прощаюся. Навчання продовжуватиметься, і його нові плоди будуть уже незабаром. Обіцяю.
«НЕМАЄ ЧАСУ БОЯТИСЯ»
Марія ГЕНИК, Одеський національний університет імені І. Мечникова:
— Наприкінці Літньої школи «Дня» найцікавіше — це гортати блокнот. Тут цитати політичних діячів оселилися поряд із планами на день і телефонами експертів, яким треба було терміново подзвонити. Ось нерівні рядки, написані українсько-англійським суржиком — це я намагалася встигнути за думкою австралійського посла. На сусідній сторінці можна знайти рецепт повернення Криму від Андрія Сенченка. Далі цитата Олени Стяжкіної про запах вугілля, полину і ромашки — так для неї пахне дім. Тут видно, що моя рука трусилася, адже зустріч з донецьким істориком була найвідвертішою і найемоційнішою у Літній школі. Збоку на іншому аркуші розкидана коротка хронологія новітньої української історії — це я готувалася до зустрічі з Олександром Єльяшкевичем. А наприкінці блокноту записана зовсім сенсаційна інформація із уст Оксани Пахльовської — скоро Ліна Костенко представить нову книгу! Наступного дня ця новина з’явиться на сайті «Дня», а там вже її підхоплять інші ЗМІ. У такі моменти розумієш, як робляться справжні новини.
Думаю, не лише інші студенти, але й викладачі могли позаздрити тій кількості відомих і видатних людей, з якими ми зустрілися за час Літньої школи. Мені часто не вистачало часу для роздумів після спілкування з нашими гостями, адже наступного дня на нас чекали нові зустрічі й нові враження. Але гадаю, що у мене ще буде можливість заново пережити найцікавіші моменти спілкування, а дорогоцінні записи в блокноті стануть приводом для нових роздумів і нових матеріалів.
Проте Літня школа — це не лише зустрічі з яскравими особистостями, але й можливість розвинути свої професійні навички. Шалений ритм щоденної газети змушує діяти швидко і вчитися виконувати декілька завдань одночасно. Раніше я і уявити собі не могла, що зможу зробити анонс і розшифровку найцікавіших цитат лектора ще під час зустрічі з ним! Але номер треба здавати, тому немає часу боятися.
Одне із найяскравіших вражень від Літньої школи — святкування мого Дня Народження. Не кожен може похвалитися іменинами у компанії канадського посла! Та й рік тому я би ні за що не повірила, що Лариса Івашина особисто вітатиме мене зі святом. Але дива трапляються. А у подарунок я отримала фірмову футболку «Дня», про яку потайки мріяла ще з того часу, як її вручили першому лектору.
Зараз, коли Літня школа добігла кінця, я можу сміливо стверджувати — липень пройшов недарма. Це був дуже насичений, часом складний, але надзвичайно корисний і цікавий місяць. Девіз «Дня» — «Твоє розумне літо». І саме таким воно стало для мене, завдяки Літній школі. Сподіваюся, розумне літо перейде в розумну осінь, а «День» згодом отримуватиме матеріали з Одеси.
«ЗАРАЗ НЕ МОЖНА ВІДСИДЖУВАТИСЯ, СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО ХТОСЬ ПОДАРУЄ НАМ ІДЕАЛЬНУ ДЕРЖАВУ»
Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, Київський національний університет ім. Т. Шевченка:
— Озираюся назад, на два роки знайомства з газетою «День» та місяць у Літній школі. Ще зовсім недавно мені здавалося, що переступити поріг редакції, а тим паче пропрацювати в ній стільки часу — це все одно, що зірвати джекпот і виграти скарб. В принципі, я не помилялася, тільки на відміну від лотереї, газета «День» не роздає скарби просто так. Значить, якщо ми опинилися тут, то можемо з впевненістю сказати, що заслужили 31 день інтелектуального літа.
Основний елемент нашого інтенсиву — нон-стоп зустрічей з експертами. Без сумніву, кожен із тих людей, якому редакція вручала диплом «особливого лектора» — неймовірна людина, яка багато чого могла нам розповісти, доповнивши цим наші картини світу. Кожен із них запам’ятався влучними цитатами, думками, які співпадають з твоїми власними, висловлюваннями, які змушують замислитися. Але найбільший резонанс у моїй душі викликала землячка — історик, викладачка Донецького національного університету Олена Стяжкіна. Я дуже рада, що мої колеги-школярі змогли почути саме такий голос Донбасу, який, як біблійні зерна пшениці-істини, часто заглушають плевели неякісних інформаційних хвиль. «Не дайте ненависті стати внутрішньою сутністю», — сказала пані Олена. Цей заклик має бути почутий, цієї заповіді має дотримуватися кожен з нас.
За липень ми отримали настільки величезний масив інформації, що на його переосмислення доведеться витратити не один тиждень, і це добре, бо є істина у фразі «Я мислю, отже я існую». Поки що точно ясно одне: зараз не можна відсиджуватися в стороні і сподіватися, що хтось прийде і подарує нам скарб — ідеальну державу. Правила лотереї не поширюються на державотворення, це тяжка і не завжди вдячна праця. Тому кожен має засукати рукава і цеглину за цеглиною вибудовувати ту Україну, яка розквітає в серці при звуках гімну і погляді на прапор, що майорить. Особисто нам, літньошколярам, за неповних 5 тижнів «День» дав для цього більш ніж достатньо натхнення для ефективної діяльності, бажання щось змінювати і віри в те, що колись наші зусилля будуть винагороджені.
«Я Б ХОТІЛА, ЩОБ ЦЕ ДОБРО ПОВЕРТАЛОСЯ ГАЗЕТІ У ВИГЛЯДІ СВІДОМИХ, РОЗУМНИХ, ОСВІЧЕНИХ ЧИТАЧІВ»
Мар’яна ЧОРНІЄВИЧ, Національний університет «Львівська політехніка»:
— Для мене «літній інтенсив «Дня» став не те що, що школою, а вишколом, перевіркою, перш за все, для себе, чи готова я бути журналістом. Коли я їхала в столицю, в моїй голові був абсолютний буревій з думок як там буде, чи зможу я прожити місяць у цьому величезному мурашнику, де мільйони людей щодня бачаться і розходяться, можливо, вперше і востаннє. Сподівання, надії, очікування — все це переповнювало мене, а запитання залишалось одним «чи зможу я, чи готова, чи витримаю». Тепер я знаю: можу, готова, витримала. І головне, зрозуміла, що не помилилась, коли таки обрала для себе професію. У своєму відеозверненні я згадувала слова улюбленого Симоненка «Я українець! Оце і вся моя біографія» і розповідала, що хочу допомагати своїй Україні не лише ділом, а й словом. Небанальним, мудрим, надихаючим словом. Життя лише одне і не хочеться прожити його абияк. Тому, підбиваючи підсумок, кажу так: недолік лише один — занадто швидко наше навчання добігло до кінця. За цей місяць у мене утворився цілий список, який я називаю «моє вперше». Прогулянка Києвом з екскурсоводом, Музей художнього мистецтва, Мистецький арсенал, Самчики, Верховна Рада, катання на конях, редакційне відрядження і це ж лишень по вихідних! А додати до цього списку ще 21 зустріч з нашими особливими лекторами і висновок один — в наших добах точно було по 24 години? Я не феміністка, не кидаюся на амбразуру за відстоювання прав жінок, але, так сталось, що мій Топ-3 це — Римма Зюбіна, Олена Стяжкіна, Оксана Пахльовська. Акторка, історик, літературознавець. Кращі представниці саме тих родів занять, які мені особливо до душі і всі вони спілкувалися з нами і розповідали свої історії. На усіх трьох цих зустрічах у нас були сльози і від радості, і від печалі. Об’єднало для мене цих жінок одне — кожна з них щиро любить свою Україну, кожна по-своєму, але кожна щиро. В анкеті на участь в ЛШЖ був пункт про те, кого ми вважаємо своїм взірцем. Тоді я конкретно не відповіла, бо таких взірців у мене й не було. Тепер я зрозуміла, що взірцем для мене стали ті люди, які віддано, щиро, відверто, по-справжньому люблять те, чим займаються. Які не приховують за душею камінь, у яких немає підводних течій. З ними було легко, чесно і щиро, це для мене головне. А ще взірцем для мене стала уся редакція газети, в цілому. Я зустрічала концентрацію такої кількості відданих своїй справі людей лише двічі — під час Революції Гідності і тут, в редакції. Це велике щастя, коли маєш змогу настільки шанувати свою роботу. Нещодавно мені сказали, що «журналіст як хірург, повинен вчитися ставити блок і не брати все аж надто близько до серця, бо якби хірург свої помилки так близько до серця брав, його б апарат довго не витримав». Мені дуже запам’ятались ці слова. Але для себе я внесла одну ремарку — щоб серце витримало, треба займатися спортом і вишколювати його фізичними навантаженнями, тоді можна буде дозволити собі інколи навантаження і моральні. Взагалі, усе наше перебування в школі це чистої води волонтерство, якого раніше я не зустрічала. Це теж «моє вперше». Кажуть, роби добро і воно повернеться сторицею. Я б хотіла, щоб це добре поверталось газеті у вигляді свідомих, розумних, освічених людей. Щоб кожен з нас, повернувшись до своїх домівок підбив підсумки і вибирав для себе дорогу, якою рухатиметься далі. І нехай би цей рух вперед був саме таким, як нас вчили в «Дні» — впевненим, чесним, критичним, інтелектуальним, а головне справжнім. Бо, здається, чим би ти не займався, де б і з ким не працював, чесним потрібно бути завжди, принаймні з собою.
«ЗАВДЯКИ «Дню» ПОЧАЛА СЕБЕ ПОЧУВАТИ ВАЖЛИВОЮ ЧАСТИНОЮ СУСПІЛЬСТВА»
Наталя БЕЗВОЗЮК, Одеський національний університет імені І. Мечникова:
— Моя співпраця з газетою «День» почалася минулої осені, коли в Одесі проходила фотовиставка. Тоді мені вперше запропонували написати матеріал до газети, про яку я знала ще з лекцій Світлани Бондар як якісний взірець журналістської праці.
Літня школа журналістики дала можливість працювати в шаленому темпі редакції — підготовка до зустрічей, розшифровка записів, дедлайни. Водночас почала себе почувати важливою частиною суспільства. Не «псевдоелітою», яку виховують в університетах — як говорить Лариса Олексіївна. А дійсно частиною молоді, нового покоління, яке може стати рушійною силою на шляху перетворень нашої країни. На цьому наполягав не один лектор, але найбільше запам’яталися слова Ігоря Кабаненка, який наголошував, що «енергія молоді повинна створити центр гравітації в суспільстві» та Олександра Єльяшкевича, який вже 15 років бореться за вирішення резонансної справи «Гонгадзе-Подольського». Він впевнений, що журналісти не повинні забувати про цю справу, підтримувати її в інформаційному просторі, бо вона — ключ до зламу старої системи. Без непокараності старих злочинців, не покараємо і нових. Про силу молодих журналістів говорила і Дарина Каленюк — центр протидії корупції веде свою діяльність, спираючись саме на розслідуваннях журналістів, на їх доказовій базі виникають судові справи. Програма Літньої школи була такою цікавою, що не можу виділити для себе її пік. Для мене найкращими лекторами стали політичні діячі, які бачать ситуацію в країні системно — і Олександр Єльяшкевич, і Андрій Сенченко, Олександр Солонтай, Євген Марчук, Валентин Наливайченко та інші. Після школи збираюся продовжувати співпрацювати з газетою в якості позаштатного кореспондента, буду підтримувати проекти «Дня», зокрема, збираюсь прочитати нові книги з Бібліотеки, видання яких планується на вересень. Також з нетерпінням буду чекати нову фотовиставку в Одесі.
