Першопочатковим приводом для проведення в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка фестивалю «Журналістська весна» (ще сорок років тому), була звичайна зустріч випускників. Але фестиваль уже давно вийшов за ці рамки, тепер він триває протягом тижня, а фінальний завершальний концерт — це лише одна з його частин, якій передує цілий ряд заходів. Усі ці події минають у такому ж веселому релаксовому дусі як і завершальний концерт-крапка, і, на жаль, майже без журналістики як такої. Хороший настрій є, креатив присутній, врешті-решт, весну відчувають усі, а от журналістики — немає...
Цього року святковий концерт був цікавий врученням спеціальної нагороди «Медіа-бджілка 2008» — для «бджіл» української журналістики — тих, хто невтомно і наполегливо «продукує» найпрофесійніший «мед» у нашій галузі. Нагороди отримали, зокрема, ведуча телеканалу «ICTV» Оксана Соколова, головний редактор газети «День» Лариса Івшина, дирекор «жвулику» («журналістського вулику», тобто Інституту журналістики) Володимир Різун та інші.
Фестиваль фестивалем, а «День» тим часом намагався з’ясувати у студентів-випускників ІЖ, якою ж вони бачать свою професію. Ось воно — майбутнє української журналістики.
Володимир ОПАНАСЕНКО:
— На мою думку, журналіст повинен уміти працювати з інформацією. Бо він сам у першу чергу суб’єкт для обробки цієї інформації і подачі її аудиторії, і тільки потім — творча людина. Тобто для більшості журналістських жанрів найпершою необхідністю є вміння працювати з інформацією: знаходити її, обробляти, не перекручувати, правильно подавати. По- друге, журналіст повинен відстоювати національні інтереси, тому що він — найголовніший чинник упливу на суспільство. Якщо він не буде відстоювати національні інтереси, суспільство не буде розвиватися в правильному напрямку, нам не буде чого протиставити в геополітичному плані, скажімо так... І по-третє, журналіст повинен розвивати актуальні теми. На мою думку, це на сьогодні велика проблема для України. Основна частина журналістів зациклилася на дуже обмежених темах, не розуміючи того, що ці теми є неактуальними. Якщо проаналізувати будь-який агрегатор новин в iнтернеті, то предметом більшості новин будуть одні й ті ж самі теми. Вони застійнi й гальмують розвиток інформаційної галузі в цілому. А цей інформаційний застій гальмує розвиток усього суспільства, бо не народжуються свіжі ідеї, свіжі цінності.
Мар’яна ЗАКУСИЛО:
— На мою думку, журналістика повинна чітко відокремлювати факти від оцінок. Змішування цих речей стає приводом до маніпуляцій, і, відповідно, непідготований читач може бути введений в оману. Це, як на мене, найпринциповіша річ — щоб читач, слухач або глядач чітко розумів, де факт констатують без двозначних моментів, а де — пояснюють, і тоді він, відповідно, має змогу або прийняти це пояснення або не прийняти його.
Я б переймала найкращі традиції західної журналістики — як, наприклад, обов’язкова збалансованість, можливість висловитися протилежній стороні. Якщо висвітлюється якась конфліктна ситуація, то без другої сторони матеріал давати не можна. Хто суддя? Хіба журналіст суддя? Він визначає хто правий, хто винний і в залежності від цього надає слово? Треба дати висловитися всім, а читач або глядач сам буде суддею. Хоча журналістика, звичайно ж, за своєю суттю суб’єктивна, вона апріорі не може бути об’єктивною, бо все подається через призму сприйняття конкретної людини, але для того, щоб було менше суб’єктивізму, потрібно відмежовувати факти від оцінок.
Зараз принципово, щоб журналістика повинна бути серйознішою. У нас існує тенденція до жовтіння преси. Наприклад, «плюси»... Їх нові власники — компанія «CMI» взяла курс на пожовтіння «ТСН». У нас, на жаль, майже все зараз просякнуте жовтизною і культурою ширужитку.
Катерина ГРЕБІНЬ:
— Зараз в Україні доволі багато засобів масової інформації і багато з них працюють на одну і ту саму аудиторію. Я вважаю, що найближчими роками кількість ЗМІ все ж буде зменшуватися — сподіваюся, із підвищенням якості — і виживуть найсильніші.
Останнім часом багато журналістів українських ЗМІ їздять за кордон, роблять репортажі. На мою думку, це і надалі розвиватиметься, і світ все більше дізнаватиметься про Україну, бо один із наших пріоритетів — це вихід, так би мовити, на зовнішній ринок.
Тетяна ЛЯШЕНКО:
— Журналістика повинна тримати руку на пульсі часу, знаходити нові форми і методи подачі матеріалу. По-друге, вона повинна професійно інформувати суспільство про події в Україні й світі, однак, як на мене, увага повинна бути зосереджена саме на питаннях національного характеру. Журналістика повинна бути державотворчим елементом. Вона повинна допомагати нам, українцям, не втрачати відчуття національної ідентичності. Ну і, звичайно, журналістика повинна бути правдивою, об’єктивною, актуальною, глибокою за суттю і змістом — піднімати питання соціального, національного характеру. Мені здається, скоро в журналістиці з’явиться багато нових імен, які працюватимуть саме за такими принципами.
