Насправді, цих міст було набагато більше, адже ситуації у певних регіонах характерні для багатьох населених пунктів, проте історії деяких міст стали показовими для всієї країни. Більшість ЗМІ, як і завжди, зупинилася на містах-мільйонниках: говорили про Кернеса у Харкові, про Кличка у Києві, про Садового у Львові і... Чубаку (персонаж легендарної саги «Зоряних війн») в Одесі. Фактично, ЗМІ продовжили тиражувати ними ж розкручені медіа-маркери, до яких додалися міста із прифронтової зони (теж уже «трендові», хоч як парадоксально це лунає). На тлі уже нав’язлої на зубах телегумки кілька прецедентних випадків залишилися непоміченими... або замовчаними.
ГЛУХІВ
Це єдина історія безпрецедентного успіху і перемоги народу над адмінресурсом. Здавалося б, медіа люблять такі історії. Проте жоден телеканал, крім «1+1», сюди не приїхав: ні під час передвиборчої кампанії, ні безпосередньо у день виборів.
А між іншим тут розгорталася запекла боротьба — між уже колишнім мером Глухова Юрієм Бурлакою і Мішелем Терещенком — нащадком династії Терещенків, французьким підприємцем, що повернувся на Батьківщину, щоб справді щось змінити на краще («День» неодноразово писав про цю знакову кампанію). Єдиний раз ця історія ще до дня виборів вийшла на телеекрани всієї країни у прайм-тайм — у ток-шоу «Право на владу». Шестихвилинний сюжет викликав у студії палкі, хоч, на жаль, і короткі, дискусії, під час яких відбулися дивні зізнання Олександра Черненка від «БПП», щоправда, озвучені радше мимохіть. Наприклад, нардеп заявив, що «сьогодні адмінресурс є, адмінресурс міських голів, які у десяти партіях пиляють бюджет на свої виборчі кампанії». Чому в такому разі не реагують у його партії, не звертаються до правоохоронних органів зі скаргами, депутат не зазначив. Іще цікавішою була реакція нардепа на сюжет про передвиборчу кампанію у Глухові, коли пролунала фраза «...звинувачувати, що десь людина Деркача (!) пам’ятника не скидає...» (може, у цьому і криється така неохота ЗМІ братися за цю тему?..) На що одразу голос ведучого парирував: «Пане Черненко, ви себе чули? Яка людина Деркача? (йдеться про Юрія Бурлаку. — Авт.) Він найнятий місцевою громадою...» Тут пан Черненко знітився і швидко перекинув усю відповідальність на МВС і ГПУ...
Із боєм Глухів відстояв-таки свій вибір. Мішель Терещенко набрав понад 60% голосів. І тут сталося неймовірне. У соцмережах лідери громадської думки почали вітати Глухів і говорити про «єдине позитивне» під час цих місцевих виборів, хоча до того — ні слова про столицю української Гетьманщини. Інтернетом одразу ж розлетілася історія зі щасливим фіналом. Канали (не центральні, звісно) наввипередки стали запрошувати Мішеля Терещенка у студію. А тепер запитання — чи дізнався б хоч хтось про Глухів, якби там переміг адмінресурс? Бо навіть у Росії (!) мислячі люди помітили прецедент Глухова, а що ж наші?
МАРIУПОЛЬ
Напевно, вже всі українці знають, що вибори в Маріуполі не відбулися. Та коли канали (і не лише), підходять до пояснення, чому ж саме народне волевиявлення скасували, стає все туманно і неоднозначно. І от уже авторка «майданного бестселеру», на представленні якого у музей Шевченка ходив покрасуватися весь столичний бомонд, пише про те, які погані демократи, що не дали поставити людям галочки в бюлетенях. Чомусь інформації про порушення, з якими були надруковані ці бюлетені, немає. Зате медіа кинулися цитувати голову ЦВК Михайла Охендовського і лякати кримінальною відповідальністю членів ТВК, що не дозволили поширити бюлетені з фальсифікаціями. Що ж сталося 25 жовтня у Маріуполі насправді?
Cпікер сюжету «ТСН. Тиждень», координатор маріупольської громадської організації «Разом» Петро Андрющенко повідомляє: «Неможливо порахувати, ні скільки було надруковано бюлетенів, ні коли увімкнули верстати і скільки вони працювали. Крім того, протягом двох діб бюлетені зберігалися у кімнаті з відкритим доступом і ніхто їх не охороняв». А далі — цілком сенсаційна заява від громадської активістки Галини Однорог — одному з членів ТВК, голос якого мав стати вирішальним у питанні про місце друку бюлетенів, погрожували. «У нього дома сиділи люди з його сім’єю, які йому наказували, куди йти і що робити», — говорить активістка. То, може, це має стати предметом перевірки правоохоронних органів і визначенням кримінальної відповідальності?
Цинічність так званих опозиціонерів не має меж. «Дайте можливість людям нормально проголосувати... Треба, щоб усе працювало відповідно до закону. Демократія — це верховенство закону» — говорив у ефірі ТРК «Україна» в програмі Шустера під час ночі виборів Олексій Білий, депутат від «Опозиційного блоку». Бо демократія тут трактується по-чечетовськи, коли «розводять, як кошенят».
СЛОВ’ЯНСЬК
Плодами цієї «демократії» стали вибори у Слов’янську, де в першому турі переміг кандидат, який завішав місто білбордами з обіцянками «Любити Слов’янськ, як Неля». Неля (Штепа), яку судять за співпрацю з бойовиками, яка здала місто сепаратистам. А у Краматорську — теж розгул демократії. Тут мандати в міську раду поділили «Опозиційний блок», «Наш край», «Солідарність» та «Партія пенсіонерів», тобто фактично всі колишні регіонали і ті, хто тепер із ними домовляється. І відбувалися тут вибори тихо, без зайвих камер і допитливих журналістів. Хіба що канал «dn» (Громадське телебачення Донбасу) робив короткі сюжети. А між тим, рівно рік тому, під час парламентських виборів Петро Порошенко приїздив у Краматорськ, і тоді тут камери рахувалися десятками. В одному сюжеті з тієї події — сюжеті «5 каналу» — є хвилюючий момент. Жінка підходить до Президента і зі сльозами в голосі говорить усього два слова «Врятуйте Україну». І глава держави обіймає її і каже: «Все зробимо, обіцяю»... І дивна у нас виходить реальність, коли Юрій Луценко в своєму блозі пише про те, що «нащадки Партії регіонів програли вибори. В більшості областей вони — в минулому. На сході країни вони не мають і четвертини голосів», а от ТРК «Україна» показує карту, де «Опозиційний блок» «окупує» весь схід і південь України. Таке враження, що нардеп кудись не туди дивився.
ПАВЛОГРАД
«Неймовірний цинізм це тоді, коли країна, вмиваючись кров’ю, спокійно дивиться на те, як у хлопця, що дістав 100 осколків від 122 мм, цинічні тварюки відбирають другий тур на виборах у Павлограді», — пише кандидат у мери Дніпропетровська Борис Філатов. Це — про Євгена Терехова, якого його побратими знають як «Джексона». Він захищав Донбас, дістав серйозні поранення в Донецькому аеропорту, вижив і хотів послужити своїй країні і в тилу. Проте тут «підкилимна війна» виявилася набагато підступнішою. Побачивши, що солдат може стати серйозною конкуренцією першому заступнику мера, нардепу від «Опозиційного блоку» Анатолію Вершині, який збирався сісти у крісло мера (Вершина набирав близько 30%, а Терехов — 24%), ЦВК виносить рішення про скасування другого туру виборів у місті. Та ЦВК не розрахував сили соцмереж у сьогоднішніх інформаційних процесах. Тут же сотні журналістів, політиків, активістів стали писати про Павлоград. «Це той випадок, коли в місті шахтарів Джексон може перемогти, попри накази господарів шахт, бо вперше шахтарі можуть проголосувати за свого товариша, а не за свого господаря», — написав у «Фейсбуці» юрист Святослав Олійник. І от на маленький Павлоград, який згуртував навколо себе стільки небайдужих, звернув увагу Президент. Другий тур виборів буде. Залишається лише кілька питань, які знову ж таки не в силах поставити ЗМІ (до речі, сюжети про Павлоград з’явилися на телеканалах лише після скандалу в соцмережах. — Авт.), тому поки вони курсують у соцмережах. «ЦВК провертає махінацію на користь Ахметова, від нахабства якої перехоплює дух. Президент бачить, як скипають обурені уми і публічно осаджує шахраїв. ЦВК змінює своє рішення, ніби нічого не сталося. І все? Тобто нікого більше не бентежить, що на чолі комісії залишається шахрай і пройдисвіт, якого спіймали на гарячому усією країною?» — запитує донецький журналіст Денис Казанський. І справді — нікого?
Що ми маємо у підсумку. Центральні ЗМІ не бачать своєї країни, навіть тих історій, де можна розробити яскравий і цікавий сюжет про позитивних героїв і їхню боротьбу — як от у Глухові чи Павлограді. Невідомі українським журналістам люди їм не цікаві, тому на екранах знову «еліта», яку в народі називають крадіями і злочинцями. Знову ж таки, «еліта» не була б елітою без підтримки ЗМІ, українські журналісти самі створили собі таку «еліту» і таку систему, співпрацюючи з її «архітекторами». Проте є уже і інші прецеденти, коли за підтримки хоча б одного офіційного ЗМІ, або навіть соцмереж можна відстояти справжню демократію. Ось, де потрібна була б журналістська солідарність. Бо політики уже об’єдналися, і результати цих «коаліцій» буде видно найближчим часом. А що ж медіа?
ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»
А поки наші ЗМІ грали в мовчанку, в російських інтелектуальних колах активно обговорювали прецедент Глухова. Доктор філософських наук Ігор Клямкін написав на своїй «Фейсбук»-сторінці:
«З величезним інтересом, наскільки можливо здалеку, буду стежити за тим, як європейська правова культура нового градоначальника буде у відштовхуваннях і притяганнях взаємодіяти з пострадянською олігархо- і чиновницькозалежною соціальністю, від європейської, м’яко кажучи, дещо відмінною. Дуже хочеться, щоб у Терещенка вийшло не гірше, ніж на виборах, де народний сегмент цієї соціальності йому вдалося в жорсткому протистоянні з чинним мером і глухівської бюрократією перетягнути на свій бік».
