Чималого резонансу набула стаття головного редактора польської «Газети Виборчої» Адама Міхніка «Прокляття Волині. Повернення примар минулого», опублікована українською мовою на сайті espreso.tv. Відомий польський громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець, дисидент і політв’язень відкрито виступив проти популярних у польському суспільстві антиукраїнських настроїв, які підігріли у Сеймі голосуванням за резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА».
Актуалізувало загострення українсько-польських відносин цього тижня також звернення відомих представників української громадськості до Верховної Ради, у якому від депутатів вимагають ухвалити постанову, котра має дати оцінку антиукраїнським постановам парламенту Республіки Польща та визнати злочинними дії польської сторони на українських етнічних територіях до, під час і після Другої Світової війни. Попри, здавалося б вже давно обговорені проблеми «камені спотикання» в непростій історії між нашими народами, розбрату і непорозумінь додають не лише політиканські й популістські рішення політиків Сейму, а й ЗМІ, де тема примирення не знайшла гідного осмислення. Про це, власне, й зауважує Адам Міхнік.
«Сталося щось дуже недобре: запекла дурість і приголомшливе боягузтво розладнали доробок кількадесятирічної мудрої політики мудрих поляків та українців, — такими словами розпочинається колонка Адама Міхнік. — Про цих привидів кількадесят років тому на сторінках паризької «Культури» писав Юзеф Лободовський — письменник із цікавою, непересічною біографією, великий прихильник польсько-українського діалогу. Торкаючись цієї гарячої теми, він зазначав: «Територія, на якій відбуваються нечисленні українсько-польські зустрічі, настільки наїжачена колючими засіками, перекопана вовчими ямами, захаращена взаємними упередженнями та підозрами, просякнута тухлою водою анархічних поглядів, що її бодай частково слід очистити й осушити, бо інакше загубимося на ній без порятунку». Звісно, по обидва боки барикад є люди, яким вже нічого не допоможе. Одні завжди ствердять: «Ти собі говори, що хочеш, а я знаю, що українці — це скажені пси!» — а інші у відповідь скажуть: «Лях, жид, собака — все віра однака».
Протягом багатьох років політика паризької «Культури» Єжи Гедройця формувала спосіб мислення польської демократичної опозиції, а потім, як результат, і наступних урядів і президентів III Речі Посполитої. Кожен конфлікт переводився у діалог, а постійна потреба в компромісі була результатом свідомої політичної волі польських і українських еліт.
...Не входячи в суперечку, чи був це геноцид чи тільки кривава етнічна чистка, з боку польських парламентарів прийняття резолюції — це демонстрація дурості, шовінізму й підлості. Це було плювком в обличчя української демократії, українським, часто пропольським, патріотам.
У цій резолюції не йшлося про історичну правду, бо через 70 років її не здатний проголосити жоден парламент. Йшлося про псевдопатріотичні перегони політичних еліт: кого звинуватять в «патріотичній недосконалості», а кому вдасться такого звинувачення уникнути...» (повну версію матеріалу можна прочитати на сайті «Еспресо ТБ» та «Дня» — у рубриці TOP-NET).
СВІЙ ВНЕСОК У РОЗВ’ЯЗАННЯ СКЛАДНИХ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН ГАЗЕТА «День» ЗРОБИЛА ЩЕ 2004 р., ВИПУСТИВШИ КНИЖКУ «ВІЙНИ І МИР, АБО «УКРАЇНЦІ — ПОЛЯКИ: БРАТИ/ВОРОГИ, СУСІДИ...». ЯКБИ УСІ КРАЩЕ І СВОЄЧАСНО ЧИТАЛИ ПРАВИЛЬНІ КНИЖКИ, ОСОБЛИВО ПОЛЬСЬКІ ПОЛІТИКИ, ЯКІ ПРАГНУТЬ ПЕРЕГЛЯНУТИ ІСТОРИЧНІ СТОРІНКИ, НАВРЯД ЧИ ВОНИ СВОЇМИ ДІЯМИ ВНОСИЛИ РОЗБРАТ У ВІДНОСИНИ ДВОХ КРАЇН, ЯКІ ДАВНО ВЖЕ ПОПРОСИЛИ ПРОЩЕННЯ ОДИН В ОДНОГО / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Поширивши текст Міхніка на свою сторінку у «Фейсбуці» народний депутат, досвідчений медіа-менеджер Микола Княжицький зауважив: «З Адамом Міхніком можна не погоджуватися, але його потрібно почути. І в Польщі, і в Україні». А головний редактор газети «День» Лариса Івшина на колонку колеги з Польщі відреагувала наступними словами: «У всіх проблемах сьогоднішньої Європи немала вина медіа, які робили дурних людей відомими, потурали популістам... Цінності та якість обмінювали на, ніби, закони ринку. Отож і бачимо у впливових газетах, часом, такі матеріали, що очам не можеш повірити... І зовсім мало, просто одиниці, тих, хто здатний плисти проти течії... Спасибі, Адам Міхнік!».
Яка роль і відповідальність медіа — як європейських, так і українських — у загостренні польсько-українського конфлікту та чому людей, готових «плисти проти течії» по обидва боки так мало — з цим запитанням «День» звернувся до експертів.
«ЧЕРЕЗ ПОПУЛІЗМ ПОЛЬЩА МОЖЕ ЛЕГКО СТАТИ ЗДОБИЧЧЮ РОСІЙСЬКОГО АГРЕСОРА»
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат України:
— Адам Міхнік сьогодні не є політичним лідером. Він — лідер громадської думки, авторитет для журналістів. На жаль, це той лідер, який у сучасній Польщі перебуває в меншості. І це означає, що Польща переживає дуже складні часи. Та політика, яку сьогодні проводять деякі тамтешні лідери, — доволі небезпечна, адже може поставити під загрозу існування саму Польську державу. Бо за популізмом дуже легко стати здобиччю російського агресора. Польські інтелектуали часів Гедройця завжди говорили, що незалежна Польща і незалежна Україна повинні підтримувати одне одного. Тодішні моральні авторитети робили все для того, щоб знайти компроміс у погляді на наше складне спільне минуле. Така однобічна позиція сучасної польської еліти на українське питання викликає обурення Адама Міхніка і добре, що в польському суспільстві є люди, які не бояться так говорити в голос.
Взагалі Європа сьогодні переживає складні часи. І ми вже стали дорослою людиною — як країна. Ми не повинні із величезним захопленням дивитися на європейських політиків, на європейську журналістику, як ми це робили раніше. Ми не повинні недооцінювати власні сили. Україна пережила складні часи в новітній історії, і довела свою спроможність бути сильним народом. Відповідно, багато хто повинен в нас вчитися. Інше питання, що це спільне навчання, — має відбуватися в єдиній європейській сім’ї. Хоч які у нас були б зауваження до європейських лідерів, чи розчарування в їхніх медіа (з розумінням впливу на суспільство), ми повинні розуміти, що мусимо разом розділяти спільні цінності. Альтернативи немає. Між Україною і країною-агресором — Росією — прірва набагато більша. Треба покладатися лише на себе, але вчитися гідно виборювати свої позиції із сусідами. І в цьому напрямку якраз важлива роль принциповості та професіоналізму медіа, які повинні не розпалювати пристрасті, а виступати платформою порозуміння.
«ПОЗИЦІЯ АДАМА МІХНІКА СЬОГОДНІ НЕ Є ТИПОВОЮ ДЛЯ ПОЛЬСЬКИХ ЕЛІТ»
Михайло БАСАРАБ, політолог:
— Практично в усіх провідних українських та польських ЗМІ написали про звернення громадськості до Верховної Ради України з вимогою встановити пам’ятні дні вшанування жертв польських злочинів проти українців. Назвали це відповіддю української сторони. Це свідчить, що тема відносин між країнами у медіа висвітлюється достатньо. Можливо, хотілося б більше якісних дискусій, зокрема на ТБ. Але всі, хто цікавиться цією тематикою, мають хороші майданчики для обговорення та отримання інформації. В тому числі тут хороший приклад — газета «День» з її увагою до цієї теми та загалом історії. Донедавна відбувалися регулярні зустрічі науковців з України та Польщі. Були офіційні заяви. Дискурс щодо спільного історичного минулого відбувся, до того ж — він був наповнений великою фактологічною базою. Однак, коли польські парламентарі ухвалювали своє відоме рішення, вони, вочевидь, керувалися не напрацюваннями наших еліт. Вони зневажили думку відомих громадських діячів в обох країнах і ухвалили не політичне, а політиканське рішення. Політичне рішення передбачає відповідальність і об’єктивність. А в цьому випадку була відверта спекуляція. Польські політики у такий популістський крок спробували спрацювати на підняття свого авторитету. Саме політики напередодні своїми заявами накрутили у ЗМІ настрій, радикалізували суспільство. А потім стали заручниками власної пропагандистської діяльності і відповідно відреагували на ті настрої суспільства.
Адам Міхнік — давній учасник українсько-польського діалогу. Це інтелектуал, який відзначається виваженою позицією. Безумовно, його нинішня позиція не є типовою для сьогоднішніх настроїв у середовищі польських еліт і настрою загалом у польському суспільстві, де відзначається радикалізація. Міхнік — поза трендом, але вірний собі. Добре, що ці люди проявляють політичну відповідальність і висловлюють свою позицію, не зважаючи на те, що вона не буде сприйнята більшістю польського суспільства.
