«5 канал» у програмі Анни Безулик досить флегматично обговорював українські «реформи» і реакцію на них з боку суспільства. Обговорювати, строго кажучи, було нічого. Конвульсивні псевдореформаторські рухи влади та нескінченні слововиливи під самозомбувальні гасла про «фундаментальні зміни» та «докорінні перетворення» обертаються для мас найтривіальнішим зубожінням і соціальною деградацією. Та й реформаторів щось не видно... Це в нас, власне, хто? Клюєв, Тігіпко та Колесніков? А може, Ірина Акімова? Або геній реформаторської думки товариш Азаров, який порекомендував українцям брати лопати й копати, мабуть, від паркану до обіду... Про що говорити, коли говорити нема про що. Можна поспівчувати Анні Безулик. Чи багато рейтингових очок заробиш на такій дохлій темі? У студії панувала відверта нудьга. Ведуча безуспішно намагалася спровокувати інтерес до таких неабияких особистостей, як Анатолій Кінах, якому й довелося віддуватися за «реформаторські успіхи» Партії регіонів. Завдання було дуже непросте з огляду на те, що мало кому вдалося побачити хоч одну реформаторську спробу цієї влади, що була б чіткою та зрозумілою людям.
Соціолог Євген Головаха порадив владі для початку налагодити діалог із суспільством. Який діалог? Влада здатна чути тільки себе, болісно реагуючи на критику й репресуючи потенційних модераторів суспільного взаєморозуміння. Отут мимоволі згадаєш анекдот, розказаний свого часу діячем ВКП(б) і Комінтерну Карлом Радеком: «Трудно дискутировать с товарищем Сталиным, ты ему цитату, а он тебе — ссылку». Нинішня влада абсолютно монологічна. Вона не цікавиться іншою думкою, а грубо нав’язує свою. Є. Головаха вимагав, щоб владна еліта теж зазнавала втрат від реформ, як і простий народ, і самообмежувалася в «демонстративному споживанні». Якби вона була на це здатна, то ми мали б зовсім іншу еліту. А вимагати, звісно, можна... Поки що.
Абсолютно правильно констатували факт глибокого розчарування громадян і у владі, і в опозиції. Протестні настрої наших людей зростатимуть, але де лідери, які б викликали довіру?... Де «лоцмани майбутньої бурі»? Їх немає. Наш політикум — це якийсь балаган із паяцами і блазнями. Народ уже давав їм шанси, які були бездарно змарновані. Політики перетворюють усі зусилля мас на артіль «Марна праця». І тому ніхто більше не хоче займатися сізіфовою працею. Маси можуть вийти на вулиці, завоювати владу, але вони все одно повинні її передати професійним керівникам, менеджерам, державним діячам і політикам. Але останні, мабуть, неспроможні. Народ інстинктивно відчуває нікчемність вождів. За ким йому йти?
ГНИЛА КОЛОДА
Проблема сьогодні не в масах, а у відсутності гідного й відповідального лідерства. Складається враження, що нинішній напівзгнилий політикум повинен остаточно згнити й на цьому добриві, можливо, щось і виросте.
У Савіка Шустера на Першому Національному п’ятничну програму почали з обговорення скандалу за участю колишнього голови Міжнародного валютного фонду Стросс-Кана. У благословенній, однак, країні ми живемо, усі проблеми вирішено, залишилося лише обговорювати сексуальні пригоди високопосадовця з Франції. І з яким ентузіазмом, вдаючись у всі деталі, наші нардепи вирішували: було в Стросс-Кана чи не було... Як справедливо зазначила нардеп Н. Королевська, одного з учасників податкового Майдану вже шість місяців незаконно тримають у СІЗО, а ми із захватом обговорюємо Стросс-Кана. А коли розмова перейшла на те, якими тепер стануть перспективи України в співробітництві з МВФ, нардеп Анатолій Гриценко заявив, що Україна цілком може обійтися без зовнішніх запозичень, потрібно лише припинити розкрадати країну й збагачувати олігархів за рахунок українського народу. Хоч би як добре працювали українці (нарікання М. Азарова на низьку продуктивність праці в Україні), усе буде марно, поки Україна залишається заручницею олігархату. Країна скочується в боргову яму, а влада однією рукою бере позики у МВФ, а другою — роздає мільярди вузькому колу привілейованих осіб, причому робить це з небаченою щедрістю. Закон про списання боргів приватним енергокомпаніям, прийнятий Верховною Радою, означає втрату для держбюджету трьох мільярдів доларів. А потім будемо ці три мільярди випрошувати у МВФ або в Росії, розплачуючись територіями? А нардеп Третьяков додав, що засновниками цих компаній є й члени уряду... До речі, слушність слів Анатолія Гриценка підтвердив і канал «Інтер», який розповів, що під час поїздки президента В. Януковича на Закарпаття було вирішено питання про переведення Ужгорода й області на автономне опалення, що в разі поширення цього досвіду на всю країну дозволить повністю відмовитися від закупівель російського газу для комунального господарства України. Отже, можна жити без зовнішніх подачок і скочування в боргову яму? Чому ж більш ніж 20 років незалежності ані праві, ані ліві, ані центристи — ніхто не переймався цими речами? Чи не тому, що приємно було наживатися (разом з російськими колегами) на махінаціях з імпортним газом? Поки олігархи не перестануть гнобити Україну, у нас не буде жодних перспектив розвитку та процвітання. Олігархат — це гнила колода на шляху України. Ми тупцюватимемо перед нею ще багато років, якщо не викинемо на узбіччя.
«ГЕРОЇЧНИЙ ПОДВИГ» ЧИ «СКРИНЬКА ПАНДОРИ»?
До речі, ще ніколи за ці роки в нас не було такої явної олігархічної влади, як сьогодні. Ось і думаєш щодо закарпатського досвіду, чи стануть його поширювати по всіх регіонах, якщо це означатиме, що декому доведеться злізти з російської газової труби?..
З різкою критикою уряду виступив політолог Вадим Карасьов. На нього негайно напустився нардеп від ПР Володимир Олійник, якого обурило, що критика йде від представника партії «Єдиний центр», лідер якої Віктор Балога входить до складу Кабінету Міністрів. Чому В. Олійник не згадав про інших союзників ПР у провладній коаліції — комуністів, які усно і письмово нагороджують регіоналів найдзвінкішими обвинуваченнями, але з коаліції не виходять.
Потім у Шустера взялися за Тимошенко, зокрема, обговорювали склад злочину, іменованого державною зрадою, у її діяльності на посаді прем’єр-міністра.
Буквально днями в одній київській газеті, яка спеціалізується на статтях про «велич» Ющенка та «нікчемність» Тимошенко, прочитав лист читача, дідуся 85 років, з Волині, який із гордістю написав про те, що він разом з Ющенком та іншими «противсіхами» зупинив Тимошенко. Що отримала Україна внаслідок їхнього «героїчного подвигу», читач промовчав. Утім, той, хто має очі, побачить... А що стосується «державної зради», то харківська капітуляція 2010 року набагато більше заслуговує на таке визначення, тому що ціни приходять та йдуть, а території, віддані під контроль іншій державі, можна вже й не повернути. Шкода мені Партію регіонів. Адже вчить прислів’я: «У будинку повішеного не говорять про мотузку», або ще одне: «Хай не кидає каміння той, хто сам живе в скляному будинку». Дарма вони порушили цю тему, розкривши таким чином для себе скриньку Пандори. Дуже багато з того, що ПР зробила за ці півтора року, можна буде під час зміни влади без особливих зусиль кваліфікувати за цією ж статтею.
Але сьогодні регіонали не думають про більш віддалені наслідки, їм тут і зараз потрібно за будь-яку ціну прибрати Тимошенко з політичного життя. Це ж єдина велика фігура в опозиції. Забери її — і на опозиційному фланзі зяятиме величезна діра. До речі, під час голосування в студії щодо питання про те, чи буде суд над Тимошенко справедливим, люди, які народилися в Україні, дали абсолютно негативну відповідь — 96%, а митці — 79%. Телеглядачі країни теж не вірять у справедливе ставлення вітчизняної Феміди до екс-прем’єр-міністра — 87%.
Імпровізоване судилище над Юлією Володимирівною викликало мимовільне співчуття до неї. У ролі обвинувача виступала пані Богословська як керівник парламентської комісії з питань газових угод з Росією 2009 року.
ЗАРУЧНИЦЯ БІЛО-СЕРДЕЧНИХ
Автор дещо здивований: чи можна призначати головою комісії зі справи того або іншого фігуранта людину, відому своєю особистою лютою ненавистю до цього фігуранта? Чи буде це об’єктивно?
Богословська запитувала: звідки взялася в Москві ціна 450 доларів за тисячу кубометрів? А то вона не знає. Спочатку, як відомо, йшлося про 230 дол. Але Ющенко заборонив погоджуватися на таку ціну. І тоді Путін сказав: «У такому разі хай платять 450». Але ющенківці ніколи не візьмуть відповідальність на себе. Не тієї породи люди, щоб чесно визнавати свої помилки.
Між іншим, підписавши харківські угоди, регіонали цілком легітимували газові домовленості Тимошенко. Хоча мені здається, що якби Тимошенко, відмовившись підписувати невигідні для України умови, пішла б у 2009 році у відставку, у 2010 вона б тріумфально стала президентом України. Але заручниця власних біло-сердечних олігархів та їхніх шкурних інтересів не змогла це зробити.
Тимошенко, звісно, не ідеал. Але її політичне знищення в історії України відіграє ту саму роль, що й підпал Рейхстагу в історії Німеччини...
Богословській дуже не сподобалися вислови Віталія Портникова щодо газових відносин із Кремлем, і вона заявила, що журналісти — це такі істоти, які можуть нести що завгодно, ні за що не відповідаючи. Ну, у нас це більше стосується народних депутатів. Здавалося б, на цій екзотичній заяві про журналістів пані Богословська могла б і зупинитися, але «Остапа понесло». Вона пригадала Портникову роботу на «Радіо Свобода» (з суто радянськими підтекстами), Шустер здався сам, визнавши, що й він працював на «Свободі»... У студії вже відверто сміялися й навіть реготали. Якщо харківська «пасіонарія» розраховувала саме на такий ефект, то вона його досягла...
А Портников привселюдно порадив главі Адміністрації Президента пану Льовочкіну більше таких людей, як Богословська, в ефір не присилати.
Як завжди, не обійшлося без московського гостя. Добре, що цього разу ним був Борис Нємцов, який виклав своє бачення проблеми. На його думку, з Тимошенко хочуть розправитися як з політичним противником. Він поцікавився, чому не переслідують високопосадовців Партії регіонів? І навіть дозволив собі гучну вислів: «Якби разом з Тимошенко розслідували й діяльність Януковича, я б погодився, що в Україні є демократія». Повідав Нємцов і про те, що за рівнем корупції і Росія, і Україна перебувають в одній компанії з найвідсталішими африканськими країнами. Повідомлення дуже стурбувало А. Гриценка, який запитав: а де Черновецький, чому він не в СІЗО, адже, якщо Ю. Луценко винен, то Черновецький узагалі має сидіти тисячу років, з огляду на масштаби втрат Києва за версією голови КМДА А. Попова. Журналістка Соня Кошкіна пояснила Анатолію Степановичу, що Черновецький допомагав Партії регіонів на виборах...
І ТУТ... З’ЯВИЛАСЯ ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО...
Власною персоною! Сцена нагадувала картину «Не чекали». З порогу вона розповіла народу, що всі підвищення цін у країні збагачують не держбюджет, а кишені олігархів. Уже не залишилося жодної державної електростанції. Людей грабують через механізм штучної інфляції. Під час цього палкого монологу «неочікуваної» Тимошенко Шустер страшенно нервував. Йому чимдалі складніше одночасно задовольняти владу та зберігати реноме незалежного й об’єктивного журналіста.
А в Кисельова вирішували питання про геополітичний вибір України. Аудиторія «Інтеру», дотримуючись заклику президента сусідньої країни «не сидіти на двох стільцях», а визначитися, дала за простій в українському фарватері Росії 66% голосів. Правильно, чи дарма існує телеканал «Інтер» із його цілодобовими російськими телесеріалами й цілком очікуваним геополітичним ефектом. Дякувати Богові, що не вся Україна — аудиторія «Інтеру». А якщо представники такої аудиторії мріють жити не, як у Відні чи Празі, а як у Сизрані та Челябінську, то було б добре, якби вони здійснювали свої мрії в індивідуальному порядку, без України. На найбільш проросійському нашому телеканалі дізнатися правду про реальну Росію вкрай складно, скоріше про це скажуть самі росіяни. Що вже тут дивуватися антинатовським настроям, якщо на них працює і всередині країни й за її межами потужна інформаційна індустрія?
Тож дарма дивується Лариса Губіна на 5-му, знайомлячи телеглядачів із черговими даними соціологічних опитувань, за якими виходить, що серед молоді в Польщі, Росії та Казахстані патріотів своїх країн набагато більше, ніж в Україні. Справа в тому, що в названих країнах із молодих людей виховують патріотів. Принаймні, намагаються це зробити. А в нас робиться все, щоб виховати зрадників, готових зустрічати з квітами будь-якого окупанта. Вчать любити всіх, окрім своєї країни, свого народу, мови, культури та історії.
У Росії В. Путін із гордістю й привселюдно говорить про те, що вони з Д. Медведєвим — російські націоналісти. А в Україні залякують людей ОУН-УПА, якими пишалися б у будь-якій країні з неспотвореною національною та історичною свідомістю, хоча справжнє звільнення й самовизначення України неможливе без визнання заслуг борців за незалежність.
ЗА КАФКОЮ
Інформаційний простір нашої держави працює проти України, будучи насправді антиукраїнським, антинаціональним й антидержавним. Із таким простором подальше існування країни малоймовірне. Та й виховний процес відбувається в рамках усе ще не зжитої комуно-імперської парадигми. Нещодавно стало відомо, що в нас відбулася чергова мілітаристська гра для дітей, вигадана у СРСР і відроджена ПР, «Зарница», яка проходить винятково під червоним прапором. Патріотів якої країни там виховують? Можна з абсолютною впевненістю сказати, що не України.
На цьому ж «5 каналі» колишній офіційний вождь офіційних профспілок, а нині депутат від регіоналів, товариш (чи вже пан?) Стоян, знайомив аудиторію зі своїми поглядами на життя взагалі й на голодування в СІЗО Юрія Луценка зокрема. До речі, нинішній офіційний вождь офіційних профспілок такий собі Хара (не плутати із чилійським композитором і громадським діячем Віктором Харой) теж є нардепом від ПР.
На думку Стояна, Луценко марно голодує, оскільки його поведінка нагадує самогубство. Ні, панове з Партії регіонів, це не самогубство, а вбивство, якщо з Юрієм Луценком щось станеться, то на владу, на всю вашу партію й на кожного з вас ляже колосальна морально-політична відповідальність. І не тільки. В Росії після смерті в СІЗО юриста Магнітського, якого просто довели до смерті (юрист мав необережність кинути виклик російській мафії), у деяких російських чиновників виникли проблеми з відвідуванням країн Заходу, а зараз навіть розглядається питання про арешт їхніх банківських рахунків.
А апеляції Стояна до судів — не вражають, адже останнім часом суди України дуже нагадують юстицію О. Лукашенка в Білорусії. Немає віри в ці суди. У Партії регіонів, звісно, є... У Луценка просто немає іншого способу захистити свою гідність в умовах знущання над здоровим глуздом і правосуддям, що чимдалі більше змушує згадувати «Процес» Франца Кафки. Суди наші політично заангажовані, й на опозиціонерів там чекає тільки політична помста. Стоян закликав Луценка «довести свою невинність». Здається, презумпція невинності тепер поширюється тільки на членів Партії регіонів...
Залишилося ще згадати нашого земляка-киянина Андрія Януарієвича Вишинського з його «царицею доказів» — особистими зізнаннями обвинувачуваного... Тоді й восторжествує в усій красі регіональне царство в Україні.
Регіонали ніколи не вражали глибиною свого мислення. Але як вони можуть не бачити, що метнули бумеранг, а цей «літальний апарат» має специфічні аеродинамічні властивості.
А в нашому випадку — ще й політичні, та юридичні...
