У «РесПублiці» — все спокійно й передбачувано, а от «Шустер Live» вирізнився справжньою сенсацією. Але про це — нижче.
НАВІЩО ВЛАДІ ЗНАДОБИВСЯ «ГУМАНІЗМ»?
У студії у Ганни Безулик обговорювали декриміналізацію відповідальності за економічні злочини. Тобто замість камери тепер будуть штрафи. Якщо громадянин досить заможний, він може внести заставу й не перебувати під вартою. А якщо грошей немає? Тоді сиди. Словом, подальший розвиток принципу рівності всіх громадян перед законом...
Якщо представник президента у ВР Юрій Мірошніченко закон або юридичну новацію всіляко хвалив, то депутат від БЮТ Андрій Сенченко не приховував свого переконання в тому, що декриміналізацію вигадали для того, щоб відвести від кримінальної відповідальності тих, хто сьогодні купує бурові платформи за якимись дивними, підозрілими цінами. Дуже сумнівно, що ці люди повернуть країні суми завданого їй збитку. Чому ж раптом владі знадобився цей «гуманізм»? Точнісінько так, як і за гарячкової зміни норм Конституції в період помаранчевої революції, нині верхівка про всяк випадок готується до зміни караулів на чолі держави й резервує шляхи відступу. Мабуть, дивлячись на Ю.Тимошенко в Печерському суді, вони хочуть убезпечити себе від подібної перспективи.
Економіст В.Лановий зауважив, що саме поняття економічного злочину не визначене. Під нього можна підвести будь-який кримінальний злочин. До речі, знамениту аферу «Еліта-центру», коли тисячі киян залишилися й без квартир, і без грошей, можна легко подати як злочин суто економічний...
Утім представник БЮТ пообіцяв, що ті, хто сьогодні відправляє мільярди на Кіпр, усе одно не врятуються, їм доведеться відповідати в кримінальному порядку. А от простих українських заробітчан треба було б звільнити від заборони відкривати рахунки за кордоном.
Ганна Безулик негайно поцікавилася, чи не допоможе новий закон звільненню Тимошенко й Луценка? Представник захисту екс-прем’єра відповів, що він не проти такого варіанту, якщо у влади немає іншого способу вилізти із судового конфузу, в якому вона опинилася.
У студії наводилися цікаві дані: якщо два роки тому судовій владі, суддям не довіряли 40% українців, то тепер — 60%. І МВС не в кращому становищі. Деякі учасники дискусії не сумнівалися в тому, що якщо судово-правова система й надалі виконуватиме каральні функції на замовлення влади, то жодні «декриміналізовані» закони не завадять знищити будь-якого бізнесмена.
Тим паче що й експертизи дуже часто роблять під диктовку прокуратури. Жодні хороші закони не спрацюють в умовах диктатури.
Пригадаємо, що сталінська конституція СРСР 1936 року на папері була однією з найкращих у світі на той час, але кому від цього стало легше...
У студії погодилися з тим, що вести чесний бізнес у сучасній Україні практично нереально. Чимало підприємців тікають за кордон, понад десять тисяч уже закрили свій бізнес.
Підсумок, швидше політичний, ніж економічний, підбив економіст В.Лановий: у нас формується тоталітарна держава з держкапіталізмом, де на вершині піраміди сидять декілька осіб, а народ ледь животіє. Влада не зможе утримати державні фінанси й вони найближчим часом розваляться. Але не всі сварили нинішню владу, були в неї й жалісливі захисники. Зокрема, з хвалебною промовою на її адресу виступив політолог Віталій Кулик. Ну повинен же, зрештою, її хтось і хвалити...
КОЛИ ТРАДИЦІЯ ВИЗНАЧАЄ СТРАТЕГІЮ
В Савіка Шустера тим часом говорили про московські зустрічі Президента України та про перспективи для нас нових російських призначень (назвати це виборами можна лише за повної відсутності почуття гумору). На щастя, не було цих безглуздих і зовні глибокодумних розмов про те, хто з кремлівського тандему краще для України. Як сказав з дещо іншого приводу Сталін: «Обидва гірше». З часів Кучми збереглася ілюзія, що з Росією можна позитивно вирішувати свої питання на особистісному рівні.
Так, ніхто не заперечує ролі особистості в історії, значення нюансів й особливостей характеру того чи іншого сановника, але політика Росії — це щось більше, ніж особисті уподобання Петра I, Сталіна, Брежнєва, Єльцина, Путіна та Медведєва. Тут колосальну роль грає традиція, яка в Росії в стратегічному сенсі практично не змінюється. Навіть серед «реєстрових» російських демократів лише одиниці не поділяють загальноімперську парадигму. Усе це було давно зрозуміло, от тільки не нашій владі.
А достатньо лише добре знати історію Росії, щоб передбачати, що там буде завтра й післязавтра. Особистості в Росії мало що означають. Перебіг подій, політику диктує імперська матриця. Неімперського формату Росія просто не знає, вона не знає, як їй бути неімперською. Адже з самого моменту її виникнення весь сенс буття цього державного утворення полягав у неухильному й неспинному територіальному розширенні, в «збиранні земель». Як чесно писав генерал Денікін в еміграції: «Ніяка Росія, ні червона, ні біла, ні «демократична», ні монархічна, ніколи не змириться з незалежністю України». Ось це ми повинні чітко собі уявляти й із цього виходити. Не треба чекати жодних послаблень від зміни фігурантів у кремлівських декораціях, не треба розраховувати на щасливу появу «українофіла» в кремлівських коридорах влади. Ми повинні за будь-яку ціну не дати себе знищити. А всілякі псевдоміжсобойчики з «братами» в Москві рано чи пізно закінчаться для нас катастрофою. Жодних «особливих» відносин з Росією, бо це будуть відносини за межами міжнародного права, що постійно спокушають сусідську правлячу верхівку на чергове «братське визволення» України.
Жодні зустрічі, хоч «без краваток», хоч без інших елементів чоловічого одягу, — не допоможуть. Тут дійсно — «нічого особистого», а тільки найвищі інтереси імперської держави...
Вадим Карасьов зробив цікаве узагальнення: формується під покривом СНД союз незмінних президентів у Росії, Казахстані, Білорусі, Азербайджані, Узбекистані й так далі. І це тоді, коли від подібної системи відмовляються вже й у Африці, і в Азії, і в Латинській Америці.
Таким чином, простір колишнього СРСР перетворюється на найбільш політично реакційну частину сучасного світу.
ХТО В «СПОРТІ» ЗРАДИ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ — ЧЕМПІОН?
Авжеж, говорили й про Тимошенко. Мені навіть шкода Партію регіонів, що так легковажно спалює за собою мости. Бідолашні регіонали! Що їх чекає, коли вони неминуче втратять владу, навіть страшно уявити. Це ж треба було створити такий грізний прецедент...
Міністр закордонних справ К.Грищенко дуже обурювався роллю Ю.Тимошенко у встановленій для України ціні на газ.
Але річ у тім, що вся політика офіційного Києва за минулі 20 років на російському напрямку — це політика поступок, більше того, капітуляції перед Росією: Кравчук здав Росії Чорноморський флот (хоча була реальна можливість узяти його під контроль України), Кучма тільки те й робив, що здавав і поступався, з ім’ям Ющенка пов’язана газова капітуляція 2006 року. Ну а Янукович у цьому «спорті» взагалі став чемпіоном. То навіщо ж усю відповідальність за цю ганебну капітулянтську «стратегію» покладати виключно на Тимошенко? Хто з українських ватажків поводився краще?
А що стосується європейських перспектив України, то одразу спадає на думку нинішній стан правосуддя в нашій країні. Як його поєднати з європейськими стандартами? Як поєднати з ними особливі права (спадщина СРСР) прокуратури в Україні, яких не мають прокуратури європейських держав?
Коли міністр Грищенко висловив сумніви в «святості й невинності» Тимошенко, то логічно було б запропонувати перевірити на «святість і невинність» нинішніх керманичів України...
Важко сперечатися з шефом МЗС, коли він стверджував, що газові угоди Тимошенко в Москві поставили країну у тяжке становище. Так. А в яке становище поставить Україну Харківська угода? За яку, зокрема, відповідатиме й міністр закордонних справ, навіть якщо він на той час стане пенсіонером...
А якщо нинішні газові переговори в Москві виявляться невдалими для нас? Кого тоді судитимемо? Кого відправимо до Родіона Кирєєва?
...И ось тут сталася не пов’язана з попереднім обговоренням Шустер-сенсація. Ведучий, кажучи про 70-річчя трагедії в Бабиному Яру, звинуватив український народ у Голокості, зокрема в погромах у липні 1941 року у Львові та участі в київських розстрілах цього ж року. Він дуже войовничо викривав українців і вимагав вибачень перед євреями. При цьому він пристрасно озвучував старі напрацювання КДБ, які до того ж були давно викриті на судових процесах в Європі. Наприклад, у процесах у ФРН у справі колишнього офіцера зв’язку при батальйоні «Нахтігаль» Теодора Оберлендера. Усі суди підтвердили, що ні Оберлендер, ні батальйон ніякої участі у львівських акціях не брав. Було точно встановлено, що винищення єврейського населення Львова здійснювали спеціальні формування СС, що спеціалізувалися на подібних злочинах на всіх територіях, окупованих Третім рейхом. А «Буковинський курінь», на який зазвичай у певних колах покладають відповідальність за масові вбивства в Бабиному Яру, як встановлено, прибув до Києва значно пізніше цих подій.
Шустер ужив поняття «українська поліція». Не зрозуміло, що тут мається на увазі. Може, існувала українська держава, яка мала свою поліцію? Не було в той момент такої держави. Чи Шустер має на увазі те, що в цій німецькій поліції служили особи українського походження? Але, дотримуючись такої логіки, ГПУ та НКВС УРСР першої половини 30-х років минулого століття доведеться називати «єврейськими», оскільки в цих установах служила велика кількість євреїв. Думаю, це абсолютно хибний підхід. Спроби нав’язати засуджений Нюрнберзьким трибуналом принцип колективної відповідальності ні до чого доброго не призведуть. До речі, саме ця злочинна ідея лежала в основі Голокосту й усіх інших геноцидів. Цілий народ не може відповідати за злочини окремих осіб.
Та й у самій інтонації Шустера було щось фальшиве, ніби він виступає представником народу-прокурора, що звинувачує народ, що перебуває в становищі підсудного. У цивілізованому світі не може бути народів-прокурорів і підсудних народів.
Якщо вже говорити про вибачення, то хто вибачився перед українцями за Голодомор, за масові вбивства, жертвами яких вони стали в ХХ столітті? Англо-американський дослідник історії ГУЛАГу Енн Еплбом писала, що Сталін знищив українців більше, ніж Гітлер євреїв. Але ж Сталін не сам це робив. Чи треба вибачатися перед українцями тим народам, представники яких брали участь у злочинах проти українців? На жаль, ця природна думка не спала на думку Савіку Шустеру, який дав зрозуміти, що якщо українці посиплють голову попелом, повісять на себе всі приписувані їм гріхи, то нас пустять до Європи, а якщо ні, то, можливо, й не пустять.
Шустер узяв на себе роль «апостола Петра», котрий пускає чи не пускає народи до «європейського раю».
Шустер кинув українському народові тяжке, ганебне й несправедливе звинувачення. Воно побудоване на ідеологічному шахрайстві, на принципово нечесному, непаритетному підході.
Це звинувачення одночасно є й провокацією, оскільки питання про колективну провину одного народу неминуче викличе питання про провину іншого. І люди будуть втягнуті в безглузде й марне обговорення того, хто перед ким більше винен і хто перед ким мусить першим вибачатися.
А якщо спростити ситуацію, про яку настільки специфічно висловлюється пан Шустер, то вона зводиться до того, що були серед українців негідники, які вбивали євреїв, і були серед євреїв негідники, які вбивали українців. Як до цього слід ставитися? Відомий діяч Української Народної Республіки, колишній заступник міністра закордонних справ УНР, а потім посол України у Великій Британії єврей Арнольд Марголін писав в еміграції в своїх спогадах: «Подібно до того, як ми, євреї, дійсно знімаємо з себе відповідальність за всі діяння комісарів-євреїв і за огидні вчинки тих євреїв, які брали участь у роботі більшовицьких надзвичайок, так і український народ має повне право зректися своїх покидьків, які заплямували себе погромними злочинами».
Позиція Арнольда Марголіна зрозуміла й прийнятна, бо вона —справедлива. Позиція Шустера — ні. Власне, це навіть не позиція, а агресивна національна нетактовність. М’яко кажучи.
Шустер щось там говорив про етику. Ну, в ролі вчителя моралі він виглядає досить карикатурно. Адже ми не забули тих часів, коли в Росії тоді ще президент-новачок громив телеканал НТВ, а С.Шустер проявляв солідарність зовсім не з журналістами НТВ і навіть не з його власником Гусинським, змушеним рятуватися втечею за кордон, аби не стати першим російським «ходорковським». Поведінка Шустера призвела до того, що йому довелося покинути російську редакцію «Радіо Свобода».
Таких провокацій буде ще дуже багато. Нам слід розуміти просту істину: спритні маніпулятори приїжджають і від’їжджають, а нам в Україні разом жити.
У студії була група нашої (тут я тяжко зітхну) української інтелігенції, яка з якимсь хворобливим ентузіазмом підхопила всі інвективи Шустера проти українського народу. Думаю, що якби Шустер звинуватив українців узагалі в чомусь фантастичному, ці люди із захватом підхопили й розвинули б його «ідеї». Комплекс національного Захер-Мазоха невідступно присутній у них. Проте українці в цьому аж ніяк не самотні. Коли нещодавно в ООН обговорювалося питання про проголошення держави Палестина, чимало американців (штаб-квартира ООН міститься в Нью-Йорку) єврейського походження вийшли протестувати, оскільки така дія на тлі відсутності визнаних кордонів, заперечування палестинцями статусу Єрусалима, відсутність якихось гарантій безпеки Ізраїлю означає ініціацію ще однієї війни на Близькому Сході. Але знайшлися й ті, хто вимагав від Ізраїлю негайно подати «руку дружби» палестинцям і виконати всі їхні вимоги. Руку Ізраїль подав, щоправда, потім недорахувався певної кількості пальців. А зараз є реальний шанс втратити її аж до плечового суглоба. Виконання ж усіх вимог палестинців означає фактичну ліквідацію держави Ізраїль.
Отже, не ми одні такі, й це дещо утішає.
Різниця (й величезна!) в тому, що в Ізраїлі цю специфічну публіку ніхто не рекламуватиме як найбільш гідних і моральних представників єврейського народу, а в Україні ідейних побратимів Шустера вихвалятимуть як носіїв «вищого етичного начала».
ПРО СУТО КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ...
Російське телебачення минулого тижня розважило програмою на каналі НТВ. Вона так і називається «НТВешники», тобто творчий колектив цього каналу. Тема була гостропровокаційною: «За що ненавидять Росію?». Вона, мабуть, була навіяна все тими ж таки проблемами зі сприйняттям російських туристів за кордоном. В обговоренні виконували соло: депутат Держдуми Мединський, історик Нарочницька і професійний російський патріот Холмогоров, редактор журналу «Русский обозреватель». Пан Холмогоров вразив ідеєю всім росіянам, які проживають за межами Росії, вклеювати в їхні національні паспорти постійну російську візу. Дякувати Богу, що він не висунув вимогу пришивати їм на одяг особливу позначку.
Знову звучали розповіді про те, як ображають росіян у Туреччині.
До речі, приблизно цими ж днями на російському «Первом канале» в програмі «Свобода і справедливість» відомий російський адвокат Андрій Макаров поговорив з двома дівчатами з Підмосков’я, в яких виникли проблеми в турецькому готелі. Дівулі, добряче хильнувши, пізно вночі ввімкнули гучну музику...
У результаті — конфлікт, бійка й так далі. Дівчата щиро не розуміли, чим завинили. Ну не звикли вони в рідному Підмосков’ї розважаючись зважати на оточуючих...
Ведучий «НТВешників» Антон Хреков визнав: «Дуже багато наших туристів поводяться по-скотськи». Якби лише туристи... А політики? Чого варті візити Лужкова до Криму, а Затулін, а С.Марков, а Жириновський, а...
Але солісти в студії дали свою версію західної нелюбові до Росії.
Представниця пропагандистського телеканалу «Russia-Today» Симоньян сказала, що Захід не розуміє Росію. Нарочницька — що Захід не усвідомлює величі Росії. А патріот Холмогоров — Захід хоче захопити російську нафту й російський газ. А великий співак Віллі Токарєв, якого буквально розпирало від російського патріотизму, безжалісно таврував усе той же Захід. Дивувало лише одне, як за такої полум’яної любові до Росії людина постійно живе в США...
Присутній у студії турецький журналіст, який багато років працює в Москві й російську (зокрема й жаргонну її частину) добре вивчив, сказав росіянам: «Ваша біда в тому, що ви їдете за кордон не відпочити, а «відірватися». Що це означає? Коли п’яний російський купець крушив ресторацію, ламав столи й бив шибки, він кричав офіціантові: «За все плачу, по нраву моему не препятствуй!» Купець «відривався».
Про культурологічні проблеми, що виникають у росіян за кордоном, вельми дотепно повідав Олексій Толстой у романі «Петро І». Як відомо, російський цар інкогніто працював у Голландії теслярем. Але ця була таємниця Полішинеля, бо всі знали, що тесляр величезного зросту — російський монарх.
І якось йшов Петро вулицею голландського міста, де скрізь канали, а попереду крокував голландський хлопчисько й гриз яблуко. Петру набридло, що в нього плутаються під ногами, він схопив хлопчака за комір і перекинув на інший бік каналу. Маленький голландець впав на землю, підвівся й запустив огризком яблука у фізіономію російському цареві. Цікавою є реакція Петра: він обтрусився, витер обличчя, підійшов до хлопця й сказав: «Вибач, брате, забувся. Думав, Москвою йду». Sapienti sat — розумному достатньо.
