Аліка Шпилюка відрекомендовувати не треба. У кінематографічних колах його знають усі. Усі без винятку. Навіть не ризикну перераховувати посади, які Алік займав за роки роботи в кінематографі. Якщо пунктирно: ще наприкінці 80-х років він був одним із засновників популярного в Києві кіноклубу «Діалог», майже десять років працював на кінофестивалі «Молодість», багато років був заступником головного редактора журналу «Кіноколо», директор програм Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК». Куратор кінопоказів, кінокритик.
На Одеському кінофестивалі — з дня заснування. Сьогодні він — програмний консультант ОМКФ, Голова відбіркової комісії, член Наглядової ради кінофестивалю. Тому, звісно, саме до нього я й звернулася за коментарем про майбутній фестиваль, який, не треба пояснювати, відбудеться в дуже непростий період нашої історії.
— 12-й Одеський кінофестиваль і професіонали, і глядачі чекали з особливим нетерпінням, оскільки всі вже втомилися від низки локдаунів, скучили за кіно на великому екрані, за спілкуванням з колегами. Коли було прийняте рішення, що ОМКФ — 2021 пройде оффлайн, і чому фестиваль з липня перемістився на серпень?
— Коли ми остаточно вирішили, що фестиваль буде «справжнім», дійсно, зараз постало питання про терміни, і дати його проведення (14 — 21 серпня) були визначені, щойно стало відомо, коли відбудеться Каннський кінофестиваль. Тому що зрозуміло: за всієї уваги, поваги і любові до конкурсної програми Одеського фесту дуже багатьох людей цікавить найсвіжіше кіно, яке показувалося в Каннах, а наш кінофестиваль завжди славився тим, що демонстрував новинки світового кіно, які прозвучали там. Сподіваюся, і цього року ми глядачів не розчаруємо.
Ще два важливі моменти. Минулий рік у всьому світі був часом онлайн кінофестивалів, і ми розуміли, що 2021-го гідні фільми для конкурсної програми знайти буде складно, оскільки сильні стрічки зарубіжні автори «притримували» протягом року (це стосується і української продукції теж) в очікуванні оффлайн фестивалів. А ті, які брали участь в онлайн форумах, часто були картинами не першого ешелону. Більш того, 24 серпня Україна відзначає 30-річчя незалежності, і саме тому ми вирішили, що акцент цьогорічного кінофестивалю необхідно зробити на національному кіно. До слова, ОМКФ пощастило, що за термінами проведення він вдало потрапив якраз у проміжок між двома престижними світовими кінооглядами — Локарно (він фінішує в день нашого відкриття) і Карловими Варами, які стартують 21 серпня, коли в Одесі відбудеться церемонія закриття ОМКФ. Ці факти важливі для іноземців, кому цікавий Одеський кінопоказ. У результаті, хочу сподіватися, ми сформували два авторитетні міжнародні журі: професійне кінематографічне і ФІПРЕССІ (це Міжнародна федерація кінопреси). Судіть самі. Головну конкурсну програму судитимуть: режисери Дарина Жук (Білорусь), її стрічка «Кришталь» була номінантом на «Оскар», і Елі Грапп (Франція / Швейцарія), який отримав за фільм «Ольга» про Євромайдан приз у Каннах, продюсер із США Жан-Шарль Леві, «найкраща актриса 2020 року версії премії «Кіноколо» за роль у фільмі Наталії Ворожбит «Погані дороги» Оксана Черкашина (Україна) і фестивальний менеджер Звіад Елізіані (Батумський міжнародний кінофестиваль авторського кіно, Грузія). До складу журі ФІПРЕССІ входять відомі у професійному співтоваристві кінокритики — Наталя Мусієнко (Україна), Діана Мартиросян (Вірменія) і Божидар Манов з Болгарії.
Плюс на фестивалі традиційно працює професійна секція Film Industry Office. Вона створена для спілкування всередині цеху, підтримки й розвитку національних кінопроєктів і кіноіндустрії в цілому. Тут проводяться круглі столи, панельні дискусії, лекції відомих кінематографістів, але найголовніше — два важливі конкурси: пітчинг кінопроєктів (нинішнього року в ньому беруть участь десять ігрових, документальних та анімаційних проєктів, які відібрала комісія) і Work in Progress, де продюсери й режисери представляють роботи, що перебувають на фінальній стадії зйомок або на стадії постпродакшн, завершення яких заплановано на 2021-2022 роки. У кожному з конкурсів працює професійне міжнародне журі, і це дуже важливо для просування українського кіно.
— Зрозуміло, що для професіоналів фестиваль — очікуваний цілий рік, насичений подіями, спілкуванням, багатогодинними переглядами час, але все-таки це робота. А що б ти порадив глядачам, які купили абонементи на ОМКФ, подивитися в першу чергу?
— Безсумнівно, національний конкурс. Мені не дуже зручно говорити про це, оскільки я — голова відбіркової комісії, але всі фільми конкурсної програми нинішнього року, як на підбір. Що кожен з шести повнометражних фільмів, що всі вісім короткого метра. До речі, ми цього року, скориставшись прикладом Канн, змінили стандартний графік показів. Тепер прем’єра фільму відбудеться ввечері, для тих, хто не встиг подивитися — повторний показ вранці наступного дня, і вже потім — прес-конференція.
Звичайно, я б порадив звернути увагу на позаконкурсну програму «Українські гала-прем’єри». Це національні фільми, які скоро вийдуть у прокат, але, погодься, завжди цікаво побачити людей, які це кіно зняли, поспілкуватися з членами знімальної групи.
Зарубіжні гала-прем’єри («Фестиваль фестивалів») також традиційно викликають у глядачів підвищений інтерес, тому що в цій програмі можна переглянути стрічки-призери найпрестижніших кінофестивалів світу. Нинішнього року, наприклад, ми покажемо «Гунду» (режисер Віктор Косаківський), яка була номінована на премію Європейської кіноакадемії як «найкращий документальний фільм» 2020 року, картини «Спокуса Бенедетто» Паула Вергувена (основний конкурс 74-го Каннського кінофестивалю), і «Поганий сусід» Даніеля Брюля (основний конкурс Берлінале). І багато іншого. Частина з цих фільмів вийде в прокат в Україні, але перевага кінофестивалів у тому, що можна насолодитися цими стрічками мовою оригіналу, не зіпсованою дубляжем.
— Що буде фільмом-відкриттям?
— Тут також є нововведення. Ми дещо змінили графік кінофестивалю — він скоротився на один день. Не з фінансових, а з логістичних міркувань. Минулими роками відкривався ОМКФ у п’ятницю, в Оперному театрі. Урочиста церемонія і зарубіжний фільм-відкриття. Наступного дня, в суботу — унікальна світова класика, німе кіно в супроводі симфонічного оркестру на Потьомкінських сходах, і через тиждень — закриття в Оперному театрі.
Будемо щирими, якість показу в Оперному не відповідає технічним нормам сучасних кінозалів. І цього року було прийняте рішення, що як такого фільму-відкриття не буде. Свято кіно відбудеться — урочиста церемонія відкриття ОМКФ-2021, з поданням журі, з концертними номерами. Усе як годиться. А потім у всіх, хто прийде на церемонію, буде достатньо часу, щоб переміститися в головний фестивальний зал, у театр музкомедії, і подивитися там перший український конкурсний фільм «Королі репу» режисера Мирослава Латика. Цей проєкт починав уже покійний продюсер Юра Мінзянов, дуже пишався ним, але, на жаль, не дожив до прем’єри. Світової прем’єри. Думаю, вона буде досить яскравою.
Відкриття, як я вже сказав, відбудеться в суботу. У день, традиційно закріплений за показом німого кіно на Потьомкінських сходах. Треба було думати, на який фестивальний день перенести цю подію, яка завжди проходить з аншлагом. І було прийнято, з моєї точки зору, абсолютно геніальне рішення зробити церемонію закриття на Потьомкінських сходах. Оскільки цього року єдиним конкурсом є український, і вперше за історію фестивалю статуетка «Золотий Дюк» за результатами глядацького голосування буде вручена найкращому національного фільму (умовно кажучи, всі глядачі фесту є членами головного журі), всі вони зможуть (так само вперше в історії ОМКФ) бути присутніми на церемонії нагородження переможців. Ну, а після цього буде традиційно показана світова класика з живим оркестром — комедійна драма 1921 року «Малюк», перша повнометражна режисерська робота Чарлі Чапліна, для якої він написав сценарій, був продюсером і зіграв головну роль.
— Мені теж дуже подобається таке рішення!.. Що стосується позаконкурсних фестивальних програм, у мене виникло питання щодо «Української ретроспективи: Незалежні». Одразу обмовлюся: усі фільми в цій програмі гідні й знакові для свого часу. Але який був усе-таки принцип відбору, адже за тридцять років незалежності знято чимало фільмів, які могли б з таким же успіхом бути представлені в ретроспективі. Мене трохи здивувало, що в цьому списку відсутня стрічка Сергія Маслобойщикова «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ». Я пам’ятаю, як Україні в 90-ті заздрили деякі зарубіжні колеги — тому, що в нас можна було знімати таке штучне авторське кіно.
— Ми щороку робимо ретроспективи українського кіно. Останнім часом — спільно з Центром Довженка. У рік 30-річчя незалежності країни було вирішено скласти програму з фільмів, характерних для 90-х, нульових, 10-х років. Нещодавно Центр, незалежно від нас, провів опитування серед українських кінокритиків (близько ста професіоналів брали в ньому участь), метою якого було визначити сто найкращих стрічок за всю історію України. Логічно було саме з цієї сотні вибрати фільми для ретроспективи «Незалежні». Фільм «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ» ми також обговорювали, але так вже вийшло, що 90-ті роки виявилися досить цікавими, було складно вибирати, до того ж ми хотіли, щоб відібрані стрічки рівномірно розподілилися по трьом десятиліттям незалежності.
— За роки існування ОМКФ зайняв певну нішу в реєстрі кінофестивалів світу. Його робить високопрофесійна команда, яка працює, як швейцарський годинник. І конкурсні, в позаконкурсні програми сильні, наповнені світовими і національними прем’єрами. Чому ж тоді Одеський фестиваль викликає шалене відторгнення у деяких шанованих мною професіоналів-одеситів? Можеш прокоментувати?
— Коментувати не буду, але про те, яке місце за 12 років існування ОМКФ посів у ієрархії кінофорумів світу, скажу, звичайно. Одеський кінофестиваль сьогодні поважають не лише українські й зарубіжні кінематографісти, які приїжджають до Одеси для показів своїх робіт у конкурсних програмах, він також приваблює іноземних фахівців, які щорічно беруть участь в українській професійній секції, в міжнародних журі. І найголовніше, фестиваль любить публіка, адже крім одеситів на фест з’їжджається дуже багато людей з різних міст України, а іноді й з ближнього зарубіжжя. Тому що фестивальна програма на ОМКФ завжди — а) унікальна; б) цікава. І фестиваль заслужено пишається тим, що будучи (з одного боку) досить комерційним (щоб подивитися фільми, потрібно купити — або квитки, або абонемент, або акредитацію), він завжди збирає переповнені зали! Це мотивує, тому що багато форумів подібної відвідуваності лише прагнуть.
Крім того, 2011 року українська асоціація кінокритиків була прийнята до ФІПРЕССІ, і з наступного року на фестивалі почало працювати журі Міжнародної федерації кінопреси, чия думка дуже важлива для кінематографістів. До речі, в цьому випадку Одеський кінофестиваль по-своєму унікальний, це єдиний форум, зареєстрований ФІПРЕССІ, де журі присуджує не один приз, як на інших фестивалях, а два: найкращому українському повнометражному фільму і найкращому українському короткому метру. Така домовленість з керівництвом ФІПРЕССІ існує вже 10 років, подібними діями організація підтримує розвиток українського кінематографа. І за минулі роки чітко видно, як розвивається вітчизняне кіно, багато в чому завдяки і ОМКФ.
— Особисте питання можна? Які пігулки п’є Алік Шпилюк, щоб переглядати нечувану кількість фільмів і пам’ятати не лише режисера та провідних акторів, а й виконавців другорядних, навіть епізодичних ролей, композиторів, монтажерів?
— (Сміється) Напевно, так відбувається тому, що моя робота — не «обов’язково зробити!», а «хочеться робити»! Те, що лежить у сфері особистої зацікавленості, легше відкладається в пам’яті.
