Не всі запрошені погоджуються на пропозицію авторів «Нічної драматургії» (СТБ) взяти участь у грі — разом з глядачами крок за кроком вгадувати наступний хід умовної п’єси, фабула якої поступово висвітлюється на екрані. Але сам момент гри, причому це важливо — інтелектуальної гри, часом перетворює передачу на сеанс одночасної шахової гри з відомим гросмейстером. Автор ідеї «Нічної драматургії», київський журналіст Андрій Куликов, який вже провів чотири з п’яти нічних ефірів, не наполягає на своїй присутності в студії. «Завтра мене в цій програмі можна замінити іншим ведучим, — каже він.— Головне — це та людина, яку ми запросили, а наша роль більш технічна». Власне, саме цю «заміну» глядачі і могли спостерігати минулої п’ятниці, коли діалог в студії з британським журналістом Девідом Мортоном вів Сергій Куций, а сам Куліков залишався за кадром, лише озвучуючи текст п’єси. Ця спроба пера Сергія Куцого, більш відомого, як автора економічної передачі «Параграф», зацікавила аудиторію, що і відобразили стрічки пейджерних повідомлень знизу екрану. До свого від’їзду до Англії на роботу на Бі-Бі-Сі Андрій планує ще провести пару нічних ефірів на СТБ, а хто буде виконувати роль драматурга надалі — Куций чи хтось інший — дізнаємося пізніше. Сьогодні на запитання «Дня» відповідає Андрій Куликов.
— Навіщо братися за проект, подібний до розповсюджених по всіх каналах ток-шоу?
— Жанр «Нічної драматургії» для себе визначаю як gest- show (від англ. gest — гість). Ми намагаємося зробити центральною постаттю все ж таки гостя, а не господаря студії. Навіщо робити те, що роблять усі? Та саме тому, що роблять усі, треба спробувати запропонувати те саме, але вищої якості.
— Оцей подвійний зв’язок з глядачем можна вважати ознакою інтерактивного телебачення, до якого ви завжди прагнули. Чому воно цікаве вам?
— Бо інтерактивне телебачення дає засіб для самовираження глядачів, які в нас активні, розумні, зацікавлені.
— Вам особисто цікаво лише спрямовувати активність глядачів? А як же авторське начало?
— Я навіть не сказав би «спрямовувати». На мою думку, над нами ще тяжіють уявлення радянської доби про журналістику, коли газета та решта ЗМІ були «колективними організаторами та пропагандистами». Не забуваймо, що англійською media — це множина від medium, себто «посередник». Я розглядаю тележурналістику, а особливо професію телеведучого, не як таку, що скеровує, а саме як місточок, як посередника «між». І це знову ж таки пов’язано з концепцією журналістів як громадських службовців, або ж навіть слуг суспільства. У нас певний час циркулювали пропозиції надати журналістам статус державного службовця. Це обумовлювалося потребою захистити журналістів. Нічого страшнішого, на мою думку, не може бути. Насправді це була би велика біда. Журналіст — це людина на службі всього суспільства. І тому він має допомагати людям виражати себе.
— А якщо люди прагнуть того, чого не прагне журналіст, він повинен підлаштовуватися під них?
— Я так не вважаю. У деяких випадках, коли це обумовлено потребою піднести популярність газети, телеканалу, радіостанції, то на якийсь період — так. Але і тут завжди є змога, зробивши вигляд, що ти підлаштовуєшся, насправді привнести туди своє бачення і головне — показати людям, що є інші можливості. 1992 року в Британії було велике обговорення, чи варто створювати українську службу на Бі-Бі-Сі? Аргументували це тим, що в Україні усі розуміють російську мову, а на самій Бі-Бі-Сі є великий обсяг мовлення російською, та й хто, скажімо, буде слухати новини українською в південних і східних областях України? Вдалося переконати, і коли вийшла нова служба з якісно новими й новинами, й звуковим оформленням, то її почали слухати і в Одесі, і в Донецьку, і в Луганську, і в Криму. От вам і розв’язання проблеми. А якби йшлося про те, щоб задовольняти тільки поверхові потреби людей, то працювала б ця служба й досі тільки на Західну Україну й Наддніпрянщину.
— Які нові можливості ви пропонуєте глядачам «Нічної драматургії»?
— Ми прагнемо, щоб вони, по-перше, активно ставили запитання гостям студії. По-друге, щоб вони подивилися на деякі проблеми, персонажi з дещо несподіваного боку. Скажімо той же Іван Драч, який торiк видав збірку, де два вірші так уже ганять політику. «Я п’ять років займався політикою, став дурнішим у п’ять разів,» — написав він в одному з них. Я хотів з’ясувати, чому ця людина після таких розчарувань або, принаймні, після заяв про розчарування повернулася в саме кубло цієї політики.
— Постійний режисер ваших телепроектів Ігор Гусєв. Яка його роль у «Нічній драматургії»?
— Величезна. Я вважаю, що насправді в цій роботі його 70%. І хоча форму виписав я, але усе оформлення студії, наповнення кадру — це Ігор. І вважаю, що без нього, фахового, класного режисера цього не було б.
— Передача змінюється на очах. Чи важливо для вас збереження відповідності назви її формі?
— «Нічна драматургія» — вдала назва, на мою думку. Головне, що поняття «драматургія» не прив’язане до форми сценарію, адже драматургія є в усьому — вона є в кожному нашому дні. У цю ідею я вірю, і ми її доведемо. Доведемо з допомогою наших гостей. Робота гостя студії тут найважливіша. Недарма ми в прикінцевих титрах пишемо: «Над програмою працювали:» — і першим називаємо гостя студії.
