Народний депутат Андрій Шевченко і директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко стали авторами законопроекту, який передбачає внесення змін та доповнень одразу до трьох законів і стосується передвиборної агітації та висвітлення виборів.
Якою є мета і ключові тези нового законопроекту? Про це «День» запитав у одного з його авторів Андрія Шевченка.
— Пане Андрію, як довго ви працювали над цим законопроектом?
— Насправді ми над ним працювали ще з V скликання. Коли були оголошені дострокові вибори парламенту, ми навіть розробили цілий пакет змін до закону про вибори народних депутатів. Але з близько 20 змін, які ми запропонували, парламент вніс тільки одну — що в рекламі має бути зазначено хто є її замовником. Тоді вже повним ходом йшла підготовка до виборів...
— А яку ви передбачаєте цього разу реакцію на найвищому рівні?
— Я думаю, що реакція має бути позитивною. По-перше, зараз є можливість спокійно, без істерики пройтися по всіх позиціях. По-друге, я на сьогодні вже відчуваю готовність з боку парламенту почути, що є важливим для журналістів і для роботи мас-медіа.
— Яка основна місія і ключові засади нового законопроекту?
— Ми ставили два завдання. По- перше, це вільна робота мас-медіа, а по-друге, добросовісна агітація. Бо як показали останні виборчі кампанії, у нас є проблеми і з першим, і з другим.
— Які механізми мають це забезпечити?
— Цей законопроект охоплює одразу три діючі закони — «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» і «Про вибори народних депутатів України». Він доволі об’ємний. Уперше за історію українського виборчого законодавства ми створили єдиний підхід до агітації в усіх трьох законах.
Щодо змін, то по-перше, ми чітко обмежили перелік ситуацій, у яких мас-медіа можуть закрити, відібрати ліцензію або призупинити дію реєстраційного свідоцтва. Якщо у старій редакції, взагалі не написано, які порушення можуть бути підставою для цього, і більше того — є норма, що суд зобов’язаний ухвалювати рішення щодо призупинення ліцензії у разі виявлення будь-якого порушення, то зараз ми говоримо, що суд може робити це тільки в разі грубих порушень із конкретним переліком цих порушень у законі.
По-друге, є блок змін, які гарантують доступ журналістів до висвітлення виборчого процесу. Є гарантія їхнього доступу на засідання всіх виборчих комісій, гарантії доступу на дільниці в день голосування і при підрахунку голосів.
По-третє, ми по можливості зачистили весь блок, що стосується недобросовісної агітації. Наприклад, є норма, яка забороняє журналістам, які балотуються на будь-які посади, працювати в ефірі. Окрема норма скерована на боротьбу з «джинсою».
— А як визначено поняття «джинса»?
— Ми пішли іншим шляхом. Зараз ми говоримо про те, що теле- і радіоорганізації можуть надавати ефір будь-яким кандидатам безкоштовно, але вони повинні на вимогу іншого кандидата надати такий само ефірний час і йому. Ця норма взята з американського законодавства.
Також окремо виписані норми для новин і дебатів. Ми виокремлюємо новини і дебати, як специфічний продукт. Ніхто не повинен вказувати журналістам, що вони повинні показувати в новинах. Щодо дебатів, ми заклали механізм, який дозволяє редакціям маневрувати з форматом дебатів і надавати перевагу тим учасникам процесу, які насправді цікаві.
Вибори повинні бути олімпійськими іграми, а не боями без правил. Це має бути період, коли журналістам працюється вільно і вони це роблять з гордістю, щоб потім їм не було соромно за те, що відбувалося під час виборчої кампанії. Цим ми і керувалися.
— Чи можна з «джинсою» боротися виключно законодавчо?
— Ні, як раз «джинса» — це проблема з площини етики. Я думаю, що єдиний спосіб їй протистояти — це сильна журналістська корпорація, яка давала б по рукам усім тим, хто ганьбить професію.
А про те, наскільки ефективний закон у боротьбі з «джинсою» ми поговорили з ініціатором журналістської ініціативи «Не продаємося» Єгором Соболєвим.
— Єгоре, наскільки, на вашу думку, ефективний закон у боротьбі з «джинсою»?
— Будь-які зусилля в цьому напрямку є добрими. Якщо обмеження «джинси» буде на 3%, це означатиме, що мільйони глядачів отримають на 3% менше брехні. Тому це добра справа. Але, звичайно, головна голка в цьому яйці — в руках журналістів. Тобто до того моменту, поки журналісти, ведучі, редактори будуть миритися з тим, що їм нав’язують або забороняють теми, нічого не вийде. Те саме з суддями або з даїшниками чи вчителями у ВНЗ.
— Тобто це проблема моральна...
— Я би не сказав, що це моральна проблема, насправді це економічна проблема для журналістів. Коли вони стають знаряддями, інструментами, їхня вартість відчутно падає. Одна справа шукати журналістів, які вміють проводити розслідування, які мають свою думку, до якої прислуховуються глядач чи читач — і це одна зарплата. А шукати журналістів, які просто їздять на визначені не ними прес-конференції і підставляють диктофон, а потім переповідають не замислюючися — це інша зарплата. Тому я вважаю, що збереження свободи в журналістиці — це зараз тема виживання для журналістів. Ми це бачили в 2002 — 2004 роках, коли журналістські зарплати фактично не зростали. А за що було платити? У будь-який момент можна було взяти іншого молодого хлопця або дівчину, і змушувати їх начитувати ці ж цитати.
Знаєте, коли ми говоримо про моральність судді, це ж не якісь абстрактні поняття. Нам же жити в цій країні. Коли ми як журналісти робимо неправдиві вчинки, ми збіднюємо всіх — своїх дітей, друзів, родичів. Бо коли суспільство глухе або сліпе, воно не може приймати гарних рішень, не може вибирати людей, які будуть втілювати ці рішення. Воно є об’єктом маніпуляції.
На мій погляд, ключ до вирішення проблеми полягає у вихованні, навчанні нового покоління журналістів, які б розуміли, що брехати — це, по-перше, зменшувати у майбутньому свою зарплатню і зарплатню всіх колег, по-друге, зменшувати престиж і репутацію професії. По-третє, позбавляти шансу своїх родичів, друзів, дітей на те, що буде краще. Такі журналісти є в усіх країнах, де журналістика є незалежною. А свободу ніде так просто не дарують, її вибивають, вигризають. Коли такі журналісти прийдуть у професію, це і буде виходом із ситуації. Я вважаю, це реалістично.
— В Україні це «вигризання», судячи з усього, розпочалося. Цим займаєтеся ви, Інститут масової інформації, оприлюднюючи рейтинги найзначніших «джинсовиків» і так далі. Є ж зрушення...
— Я вважаю, що так, але нас мало — і це наша проблема. Бо ні Віктор Ющенко, ні Юлія Тимошенко, ні Віктор Янукович, ні Джордж Буш — ніхто нам не подарує європейське життя. Ніхто нам не подарує чистих вулиць, високих зарплат, які будуть платитися за професіоналізм, а не за те, що ти кум чи брат чи добре цілуєш одне місце у керівника. Коли це усвідомлення прийде, зокрема, і до журналістів, я впевнений, що проблеми зникнуть.
— Яку реакцію ви передбачаєте з боку тих, хто повинен безпосередньо вирішити долю цього законопроекту? Чи для всіх він вигідний?
— Складно сказати. Мені здається, більшість політичних сил над цим не замислюється. Для них це далеке питання, хоча я впевнений, що політики від замовної журналістики програють не менше, ніж самі журналісти. По-перше, вони витрачають шалені гроші. Тому що в нормальній країні передвиборчу кампанію висвітлюють безкоштовно — бо це цікаво, це важлива інформація для виборця. По-друге, коли все висвітлюється за гроші, то у політика немає ніякого шансу виділитися, бо всі транслюють рекламу, немає ніякого критичного аналізу, ніяких порівнянь, інформації про минуле кандидатів. Як ви оберете між білбордами Черновецького, Катеринчука і Турчинова? Вони всі симпатичні люди. Особисто мені найбільше подобається як виглядає на білбордах Катеринчук, але я не готовий робити це приводом для голосування.
