У дещо дратівній, як на мене, прямо скажу, але, проте, правоті Олександра Роднянського, який в інтерв’ю газеті «Известия» минулої п’ятниці заявив, що «шлях до серця українського телеглядача лежить через російський екран», — я пересвідчилася цього літа, провівши відпустку в Закарпатті. Зізнаюся, що, будучи сама зорієнтована на українські ЗМІ і спілкуючись у колі подiбних, я з певною недовірою ставилася до рейтингів АGВ-Україна, в яких незмінно фіксується високий процент уваги наших глядачів, і до симбіозу «Інтера»-ГРТ, і до російської програми «Час»... Та ось серед моїх «колег» по санаторію в закарпатському селі Голубине були люди не тільки, скажімо, з Харкова або Дніпропетровська, але й з того ж Києва, Білої Церкви, Рівного... І я раптом із подивом виявила, що і вони розбирають на місцевій пошті передусім російські газети, а місцеві жителі дуже добре орієнтуються в програмній сітці не тільки, скажімо, польських телеканалів, але й ГРТ, РТР... Набагато краще, ніж, скажімо, УТ-1... Помітьте — в Західній Україні! І, скажімо, аж ніяк не масштабна подія (не рівня катастрофi з «Курськом»!) — повінь у Владивостоку на початку серпня — займала в санаторному «віче» набагато більше часу, аніж обговорення... Стоп. Хотіла навести за приклад якусь українську подію того ж періоду — в політиці, культурі, економіці... Але... А ви пам’ятаєте щось, шановний читачу? Ага, «Таврійські ігри» до того часу вже, здається, закінчилися... Що ще? Ну, щось там, напевно, кублилося навколо паливно-енергетичного комплексу, це перманентно, як даність, і на рівні закарпатського санаторію це хвилювало всіх виключно в площині того, чи відключають електрику, чи ні... Скажімо, пару разів затримали обід — внаслідок відсутності світла... Що ще? Не пригадаю. Ось зараз — вересень, довгожданий початок телевізійного сезону. Звичайно, до моменту написання цього матеріалу ще не відбулися головні прем’єри — ICTV з його оновленою сіткою і новими новинно-аналітичними програмами «Факти» і «Факти детально», «Без табу» та документальнi проекти «1+1» ... Та щось уже з’явилося, і розмова про прем’єри «Інтера», «Нового каналу» попереду, але... Тим часом у Росії Березовський пише лист Путіну і має намір передати свої акції ГРТ в управління творчої інтелігенції. Володимир Путін дає під час саміту 1000- ліття в Нью-Йорку інтерв’ю славетному Ларрі Кінгу («І все-таки, що сталося з вашим підводним човном?» — «Він потонув»). Сергія Доренка викидають з ефіру ГРТ... І що там наші «Показуха», «Особенности национального застолья» («Iнтер») і навіть пересаджений на грунт «1+1» «О, щасливчик» у поки незміненому його російському варіанті з тим же Дібровим... Хіба вони переплюнуть захоплююче дійство в «Гласе народа» (НТВ) , коли під керівництвом ведучої Світлани Сорокіної російська «просунута» політична інтелігенція (зокрема, в особі Ірини Хакамади) олігарху Березовському в очі висловлювала всі свої здебільшого справедливі образи, а БАБ — нічого собі, як огірочок, уміло подавав зірвану в минулому бізнес-вигоду як політичні помилки і наполягав на нинішній своїй турботі виключно про суспільне благо, якому прийде кінець зі встановленням тотального контролю Кремля над ЗМІ... А майстерно зрежисована відповідь Євгена Кисельова («Итоги») БАБу в зв’язку із запропонованими останнім акціями ГРТ керівним особам НТВ?.. А той самий Кисельов, який заявляє в прямому ефірі прямо, що президент Путін відверто брехав Ларрі Кінгу, кажучи про рівність умов для ЗМІ приватних і державних в Росії та відсутність якого б то не було політичного тиску... А «підстава» Сергія Доренка тому самому Путіну з озвучуванням у деталях їхньої розмови у зв’язку з пропозицією Сергієві Леонідовичу перейти «під Володимира Володимировича» і фраза, вимовлена Путіним: «Фініта ля комедія, маркіза...»
Як ви гадаєте, рівень наших інформаційно-аналітичних телепрограм такий жалюгідно низький тому, що в нашій країні, в Україні, не відбуваються події? Або у нас тому й немає подій, що всі вони «під килимом», і їх не дозволено виносити на публіку, і наші т.зв. інформаційно-аналітичні телепродукти загнивають?.. Іноді в телекритичну голову закрадається крамольна думка: а може, і проблеми ПЕКу в нас ніхто не вирішує заради підтримки вітчизняного телебачення? Інакше як воно ще залучатиме до себе глядача, створюючи видимість такої собі політичної інтриги, якщо «засунуть» подалі Юлію Тимошенко, яка внаслідок своєї особистої ситуації і характеру чи не в однині представляє зараз в Україні публічну політику (у своєрiдному, прямо скажемо, виконанні)!
Або, наприклад, ще можливе запитання. Може, рівень нашої т.зв. телеаналітики такий тому, що всюди — політичнi табу, підкилимна цензура? Або саме тому й табу — що рівень аналітики такий жалюгідний?.. Ось на цьому тижні, в недільних випусках «Подробностей недели» («Інтер»), «7 днів» (УТ-1), «Вістей тижня» (ТЕТ) ідуть сюжети, наприклад, про майбутню імплементацію результатів референдуму... Детально розписуються розклади по рекрутуванню необхідних 300 голосів: ось почався вихід із фракції «Батьківщина», а ось комуністи і соціалісти вже виявляють конструктивізм, і можна розраховувати на частину їхніх голосів, а ось змінюється конфігурація в більшості і супер-інтрига: хто буде координатором парламентської більшості?! А тепер, шановні телевізійники, вийшли б ви на вулицю, таку облюбовану деякими нашими телеканалами під час бізнес- виборних кампаній, і опитали ну хоч би навіть сотню-іншу представників т.зв. електорату: чи сумнівається хто- небудь із них, що «все буде гаразд», що все внесуть і всі, «як треба», проголосують?.. Та ніхто не сумнівається! Більше того, простому т.зв. електорату більше ніж усе одно, вибачайте, хто куди які голоси при цьому підсуне і прикупить, як глибоко йому і вже давно наплювати на все, що відбувається там, нагорі, для нього недоступній, йому непотрібній і глибоко огидній. Єдине, що хвилює його у відносинах із владою — лише б не заважала, комусь — виживати, комусь — нагулювати жирок абощо. В те, що влада може в чомусь допомогти — вірять мало, але, звичайно, не відмовилися б від несподіваної уваги... Так от, хтось із шановних телеаналітиків не полінувався до початку нового політичного сезону поглянути на те, що відбувається навколо результатів референдуму з огляду на перспективи держави — глобально або з погляду «маленького українця» — ще глобальніше? Пошукати відповіді на сакраментальне запитання: в чому суть і значення того, що відбувається? Ну, наберуть 300 голосів, ну, внесуть, зрештою, зміни в Конституцію, ну, напевно, будуть наступний парламент «будувати» вже за новими правилами, ну, зміцниться влада Гаранта Конституції... І що? Заради чого? Навіщо? Які цілі? Який їх масштаб? Що від цього всього буде Україні і українцям — варіанти від найчорніших до райдужних? Хтось, скажімо, з «придворних» аналітиків на тому ж УТ-1 спробував (нехай навіть набрехавши б зо три короби, рiч в даному випадку не в цьому) пояснити глядачеві ідеологію політичних проектів, які лобіюються різними полiтичними силами? Або, припустимо, економіка, протистояння олігархів i уряду, Президента — прем’єра, Суркіса—Тимошенко, майбутня битва за бюджет... Я вже не кажу про те, що в неділю «Подробиці тижня» та «7 днів» продемонстрували недостатню компетентність ведучих — і Марини Остапенко, і Ігоря Сторожука для того, щоб розмовляти на рiвних, відповідно, із Сергієм Єрміловим та Віктором Ющенком, і на їхні ніби переконливі аргументи наводити переконливі свої... Ще більше пригнічувало інше — рівень цих розмов сам по собі... Знову — ось ви кажете, що розплатилися з тими-то, а от зате ви недодали тим-то (наводяться конкретні цифри), а ось... З однієї труби (шахт и, галузі тощо) — коротше, фігурально виражаючись, у вас витекло, а в іншу притекло — така схема аргументації і наочного завдання у телевізійників — «ущучити», а у гостей — відбитися... А що, якби наші телеведучі поговорили б знов-таки про ідеологію економічних кроків уряду? Про незгоду (або підтримку) цієї ідеології парламентом чи Президентом? Ті ж запитання: навіщо? Чому? Заради яких саме перспектив України та українців? I так поговорити, щоб дати нам, глядачам, можливість почути не тільки шаманські заклинання «заради добробуту», але й щось більш насичене реаліями, та в масштабах проекту будинку, що будується, а не технічних особливостей прокладки каналізаційних труб... А то, у відсутність подібної телеаналітики на наших екранах, хоч-не-хоч, у частини думаючої публіки з’являється думка про дуже похмурі перспективи подібного проекту, якщо про нього у нас категорично не говорять...
До речі, геніальне своєю простотою запитання міністрові закордонних справ Борису Тарасюку в телепередачі «Саме той» (11.09.2000) поставила Ольга Таукач — у зв’язку із Самітом Тисячоліття, що відбувся на тому тижні: як, на думку Б. Т., будуть оцінювати значення форуму через 10 років? На жаль, міністр не зміг відповісти конкретно, задовольнившись загальними словами (що, до речі, ще раз підкреслює нез’ясованість питання про те, що саме є причиною, а що — наслідком: рівень нашої політики чи рівень нашої політичної журналістики?). Але чомусь подібні резонні запитання ми частіше за все дозволяємо собі ставити тільки щодо загальносвітових подій, процесів і тенденцій...
Ось, дивлячись на нашу ситуацію, намагаєшся зрозуміти, а що ж відбувається все-таки із ЗМІ зараз у Росії? Чого все-таки хоче Путін, який порозгубив свій рейтинг — якщо вірити, зокрема, i «Куклам» НТВ ? Особисто я не беруся давати ніяких однозначних оцінок щодо того, що відбувається зараз із ГРТ, НТВ тощо. Питань — більше ніж відповідей. Ну, скажімо, іде зараз Путін чи не українським шляхом, бажаючи поставити на місце олігархів і показати, хто в домі господар... Припустімо, щоб обмежити їхні апетити і замінити хаос «бандитського капіталізму» впорядкованістю «державного»... Але чому все якось тане навколо просто олігархів, і дедалі густішають хмари саме над медіа- олігархами? Яку небезпеку вбачає Путін в особі більш-менш вільних ЗМІ своїм намірам, як кажуть деякі аналітики — провести блискавичні ринкові, радикально-ліберальні реформи «залізною рукою» могутньої держави? Адже, здавалося б, якраз більш- менш розкуті ЗМІ, що належать різним групам за інтересами, могли б бути «санітарами» як олігархічного, так і державного, чиновницького свавілля, небезпека якого зростає в період таких реформ, і яку Росія випробувала на собі вже сповна... Зрештою, чому Путін так боїться критики преси? Хіба в Росії вона кому-небудь із тих, хто дійсно має владу і кошти, заважала?..
З іншого боку — нинішня ситуація з Доренком. Зняли передачу з ефіру — адміністрація Путіна, безсумнівно. Цензура? Здається, так. Але — держава володіє 51% акцій ГРТ. А що, хтось із приватних власників ЗМІ дозволив би виступити у своїх володіннях журналісту, чиї позиції не відповідають його інтересам? Сам же Євген Кисельов, мотивуючи свою відмову прийняти акції ГРТ від Березовського тим, що таким чином він був би вимушений «викладатися» заради інтересів та прерогатив останнього, мимоволі тим самим визначив і схему своїх взаємин із Гусинським... Ну так, звичайно, цензура держави і цензура приватна — різні речі. Хоча, власне, чому? Чим відрізнялася цензура Березовського від нинішньої цензури Волошина або Путіна? Інша справа — що запитання «що є держава?» (у зв’язку з тим, що держакціями ГРТ розпоряджається тільки адміністрація президента) не менш цiкаве, аніж запитання «Хто є Путін?» Та це вже інша тема, як і запитання про принципи організації громадського ТБ і можливість його існування в наших країнах, де, за словами Глеба Павловського, і акції приватних власників — це лише цукеркові фантики. А хіба у нас — не так, зокрема і на суто приватних, здавалося б, каналах? Пригадайте історію СТБ, та i не тiльки його... Ну так, звичайно, романтик Олег Попцов, який свого часу керував Російським телебаченням (ВТРТК), якось сказав, що «вони прагнули до парадоксальної речі — до незалежності думок і думок на держТБ. Адже суть відмінності тоталітарного режиму і демократичної держави в тому, що останнє не просто дозволяє говорити безсторонню правду, але оплачує її свідомо. Як кожен із нас готовий платити за ліки, якими б гіркими вони не були». Та, як відомо, з подібними прагненнями О. Попцов виявився не дуже-то потрібним не тільки держТБ, але й приватним каналам... Не тільки український, але і російський досвід показує, що до слов’янського Бі-Бі-Сі нам ще далеко...
Тому для мене є однозначним одне: потрібно, щоб Березовських, Гусинських, etc було багато, тому що чим більше їх — тим більше різниці в їхніх інтересах, і тим виразніше крізь безліч їх — так, цензур, але цензур різних, просочуватиметься об’єктивної інформації, як, власне, і відбувається в демократично розвинених країнах. І тільки в умовах подібного плюралізму, збудованого на економічній і політичній самодостатності великого капіталу, і можуть виростати телеаналітики, здатні аналізувати те, що відбувається, не тільки з висоти мурашника. Бо хоч, як я вже відзначала на початку цих нотаток, зв’язок між рівнем влади та рівнем ТБ — взаємозворотний, проте я упевнена, що Кисельов із Доренком не були б (не стали б) в Україні тим, чим вони стали в Росії. І якщо Володимир Путін хоче, щоб зрештою в Росії зараз залишився тільки один головний аналітик — припустімо, Сванідзе з купою альтер-его сванідзят (або — зламайся Доренко — з купою доренчат), то щось я поки не помітила особливих економічних, ринкових успіхів в Україні, де вже давно віщає один великий Лапікура з Лапікурихою... І взагалі, з чого б це вони, ці можновладці в наших пострадянських країнах, так учепилися в нас — пресу і ТБ, іноді хочеться вигукнути в серцях. Та навіщо ми вам потрібні? Для чого вам така політична зброя, що дорого коштує — якщо адмінресурс та підкилимні домовленості куди надійніші і обходяться дешевше? То «кинули» б ви нас — у той же просто (а не політичний) бізнес. За що ми вас, дивись, і віддячили б, нехай іноді вставляючи скалки, але й відзначаючи широту душі... Невже досі процес, підтверджений досвідом багатьох і багатьох правителів, народів і держав, не зрозумілий? Що — в масштабах історії — все ж не почет короля, а, навпаки, король завжди грає почет. Якщо, звісно, він Король. А якщо інакше — то навіщо й город городити? Або — повертаючись суто до справ ТБ, — тi ж «Особенности национального застолья» ? Ось подивилася я на «Інтері» уже дві серії — «Зустріч випускників» та «Весілля» — і все згадую, як у недавній, дуже дотепній статті московської «Общей газеты» про телекритиків автор — Олена Риковцева — тонко помітила: «Критику — чим більше ТВ-фуфла, чим це фуфло «фуфлее» — тим краще. Тим яскравіше, виграшніше виглядає його критика. Тим більше шансів, що Федір Петрович з Валентиною Іванівною скажуть: от молодець! Правильно вмазав! Так їм і треба, халтурникам!» А тому — замовкаю, щоб не використати ситуації у своїх відверто корисливих, телекритичних, цілях, в очікуванні рецензій на цю телепрем’єру нового вітчизняного телесезону від наших читачів. Зовсім невиграшно тільки зазначу, що в «Проснись и пой» від Кроликів хоч страшно вульгарно, зате іноді смішно. А в «Застолье» — ну що ж так нудно? Що вітчизняних телеполітиці, що в телерозважалівці...
