«Гарнюня та Спритко» — це частина нової стратегії позиціонування України за кордоном, що була розроблена компанією CFC Consulting на замовлення МЗС України та обійшлася державному бюджету в 100 тисяч доларів. Абсолютна більшість відгуків щодо цих персонажів (а до їхньої критики долучилися навіть російські ЗМІ, зокрема «Радио «Свобода») — не надто позитивна. Утім, якщо уважно вивчити стратегію в цілому, то можна переконатися, що слушні моменти в ній все ж є, зокрема щодо сюжетів про світових знаменитостей українського походження — Енді Уорхола, Ігоря Сікорського, Миколу Гоголя, Казимира Малевича, які планують зняти. Щоправда, як і хто їх зніматиме — також велике питання.
Утім найбільшу увагу та навіть обурення серед українців викликали образи «Гарнюні та Спритка». Більшість із тих, хто вже встиг висловитися з цього приводу, небезпідставно вважає, що ці образи виглядають доволі сумнівно в ролі українських символів. Так само сумнівно звучить і запевнення з боку представників компанії CFC Consulting, що у своїх креативнх ідеях вони «не йшли за стереотипами». Можливо, так і було, але стереотипи їх самі наздогнали. А що таке стереотипи? Це передусім незнання (або небажання знати) справжньої суті явища, в нашому випадку — суті власної країни. Можливо, саме в цьому причина?
Тим часом у МЗС України наполягають на тому, що це «просто ідея».
— Ці символи — далеко не найважливіша річ у концепції іміджевої стратегії, яку ми представили. Символи відіграють допоміжну роль, яка не є принциповою, — пояснив у коментарі Дню» Олег ВОЛОШИН, керівник управління інформаційної політики МЗС України. — Ми замовили розробити стратегію тандему британської та української компаній, але ключовим виконавцем стала CFC Consulting. Це був їх креативний вибір. Зокрема, у контракті з цією компанією було записано: створення образів і символів України. А як тривав сам процес роботи? Це так само, як замовляєш кіно за державні кошти — ти ж не будеш казати режисеру, які костюми одягнути кожному актору! Я вважаю, що це абсолютно не питання для дискусії. Ми зовсім не маємо прямого зобов’язання використовувати ці символи чи нав’язувати їх комусь, адже вони не є символами України, які будуть обов’язково використовуватися всюди. Це просто ідея.
Чи не задорого для «просто ідеї»?
Естетичний бік справи оцінюють експерти «Дня».
Павло ГУДІМОВ, галерист:
— Коли йдеться про емблематику, символи, так звані елементи айдентики України, вони не обов’язково мають відображати поточний стан держави чи складатися із суто фольклорних елементів. Загалом фактор фольклору є переважно внутрішнім. Вважаю, що до проблеми символів треба підходити з іншого боку. Адже це — своєрідна реклама. А у реклами є свої закони. Як на мене, персоніфікація країни, тобто ототожнення її із певними героями, — застаріла. Мені незрозумілі, наприклад, герої-символи ЄВРО-2012. Волт Дісней карбував свого Мікі-Мауса протягом 20 років. Створенню символів, які асоціюються зі щасливим американським дитинством, передувала грандіозна робота мультиплікатора, було створено безліч характерів. Як на мене, ці нові символи не мають характеру. Це звичайна, досить пересічна ілюстрація, яка не зачепила мене як фахівця, куратора мистецтва, архітектора, дизайнера, а отже, людини, що вивчає характери. Усе повинно мати свій характер — і мистецтво, і архітектура, і, тим більше, образ, який асоціюватиметься у світу з Україною. Це такий собі аксесуарчик, але для того, щоб він спрацював, треба докласти надмірних зусиль.
На жаль, на рівні держави в нас ніколи не «дружили» з дизайном. Колись був цікавий проект, присвячений розробці української айдентики, куди мене запросили експертом. У підсумку всі експерти обрали один і той самий логотип (оцінка була такою: це логотип не сьогодення, а майбутнього), але його просто не прийняли. Таке враження, що нашу державу не цікавить майбутнє.
Система стереотипів є неприємною для будь-якої країни. Утім, стереотипи можна змінювати, але це питання ідеологічне, філософське, політичне. Як сказав хтось із наших сучасників, нинішній майдан Незалежності — це музика Поплавського, що завмерла. Усе пов’язано: який наш смак, такі й наші інтереси.
З іншого боку, країна розвивається незалежно від логотипів та представляє себе переважно через певні сутнісні речі. Тому найкращий варіант — це вчити всім українцям англійську, а також інші мови. Можна на цьому й зробити акцент: «Країна, де всі вас зрозуміють».
У нас дуже багато талановитих людей. У кожній родині є генії. Але про того генія знають тільки в цій родині, тому що в кожного хата скраю, ще й з великим парканом. Позносити треба всі ці паркани, причепурити країну. Але без «пластику». Треба завжди тримати певну культурну планку.
Ще один важливий і водночас складний момент полягає в тому, що зрештою народ може виявитися значно розвиненішим, ніж ті, хто ним керує. Гадаю, культурна самоорганізація — цілком можлива.
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— Цілком погоджуюся з думкою, висловленою одним із братів Капранових в матеріалі на «радіо «Свобода» про те, що ноги в цієї символіки ростуть із радянських мультів. Але ж минуло вже 20 років! Чиє взагалі міністерство замовляло цих героїв? Адже виглядають вони як демонстрація того, що наша країна пасе задніх по всіх напрямках, в тому числі і в анімації. Хоча насправді це не так. Та й імена цих героїв не те що комічні чи фривольні, а просто безглузді.
Думаю, подібні проекти варто замовляти молодим і патріотичним командам, які вміють працювати з національними елементами, глибоко розуміють їхню семантику. Інакше вони не здатні будуть органічно вплести їх у сучасні образи. Адже, попри все, виконання символіки має бути сучасним і без зайвої шароварщини.
А назвати їх можна було нормальними, звичайними красивими українськими іменами.
Микола МАЦЕНКО, художник:
— Дуже шкода, що Гарнюня та Спритко виявилися такими стереотипними. Ці образи апелюють до японських мультфільмів кількадесятирічної давності, а не до сучасної України. Я згадую чудовий талановитий малюнок Костя Лавра «Кіт і Кот» (тобто український «Кіт» і польський «Кот»), які претендували на те, щоб стати символами Євро-2012, але, на жаль, «пройшли» інші, не такі вдалі, на мою думку, персонажі. «Кіт і Кот» Лавра були справді одухотвореними, вони мали душу, а от Гарнюня і Спритко, на жаль, дещо «холості», не наповнені душею та власним змістом.
Гадаю, запропонувати розробити нову українську символіку «на експорт» варто було якомусь українському художнику, який відчуває українську душу (наприклад, згаданому вже Костю Лавру), який би значно краще та якісніше впорався б із цим завданням.
У мене, щоправда, немає власних конструктивних пропозицій щодо того, якими могли б бути вдалі образи, тому вважаю, що добре вже те, що в цьому напрямку відбувається якесь просування, що держава починає принаймні замислюватися над власним іміджем.
Євген СИВОКIНЬ, режисер, аніматор:
— Думаю, українські художники ці символи могли б зробити втричі дешевшими та втричі кращими. У нас же є чудові художники-ілюстратори, графіки, які розробляють символи. Але що зроблено, те зроблено.
а мою думку, Україну можуть відображати тільки два кольори: жовтий та блакитний. Хоча імідж країни — це складне питання, його важко зобразити якимось одним символом. Перше, що спадає на думку, — це наші козаки. Утім, Україна дуже багата на візуальні та графічні образи, можна було б запозичити щось, приміром, із прикладного мистецтва.
