Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Бій із тінню» за серіальними правилами

10 березня, 2006 - 00:00
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «БІЙ ІЗ ТІННЮ»

У кіно й телебачення — свої закони існування. Іноді молодший із винаходів інтертейменту (ТБ) підживлює старший (кіно). Тоді на світ з’являються кінематографічні версії знаменитих телесеріалів — «Твін Пікс», «Секретні матеріали» або український досвід «Украденого щастя» (вже зроблений, але, на жаль, не показаний на вітчизняних кіноекранах). До останнього безпосередньо був причетний канал «1+1», який із наступного тижня представляє проект, що ілюструє якраз класичний варіант взаємодії телебачення та кіно. Серіал «Бій із тінню» — це не експлуатація розкрученої назви торішнього російського кінохіта, а саме те, що ви подумали, — подовжена версія кінематографічного сюжету.

Отже, автор телевізійної бомби 2002 року — телесеріалу «Бригада» — Олексій Сидоров, попри божевільний рейтинг і безвідмовну касу для сиквела, відмовився від принадної пропозиції знімати «Бригаду-2», але зробив контрхід й ініціював розтягнути матеріал «Бою з тінню» в чотирисерійний телефільм. Історія зародження нової зірки боксу Артема Колчіна, з якого цинічний російський мафіозі Вагіт хоче зробити чемпіона міжнародного класу, а той у результаті катастрофи вибирає свій шлях — помсти й особистого щастя — швидко стала популярною в усьому СНД. Фільм виразно заявляв про зміну поколінь. На місце тих, хто вихований у вуличних розбірках, приходять інші, які прагнуть свою долю завоювати в боях цивілізованого світу, наприклад, на рингу. Але якщо вже обставини складаються інакше, ці хлопці здатні постояти за себе й за іншими правилами.

На цю нехитру ідею, а ще — на адаптовані під рідні реалії закони голівудського жанру, які Сидоров так вправно обробив у «Бої з тінню», йшли охоче і вдруге, і вп’яте. «Я подивився багато картин про боксерів, — розказує Олексій Сидоров. — Але шедеврів, які могли б мене стимулювати, серед них майже немає. Мені взагалі не подобаються такі порівняння: оце — російський «Роккі», це — російський Тарантіно, це — ще хтось російський... Ми самодостатня нація, і безглуздо шукати якісь зіставлення. Інша річ, що це правильно з погляду продажу. Я не можу розкривати всі сюжетні зав’язки картини, але досить сказати, що «Бій із тінню» — це російський «Роккі», й все, кіно продане!»

«Продане кіно» розумні телепродюсери підхопили одразу. Не минуло й року як на екрани вийде серіальна версія. У ній буде багато нового, але ідея та сюжет залишаться незміненими. Лише більше подробиць. Тепер глядач зможе загострити свою увагу не тільки на камео (епізодичній появі у фільмі) Саші Білого, тобто Сергія Безрукова (який, до речі, відмовився від гонорару за цю знакову роль), але й, наприклад, на епізоді, в якому слідчий Нечаєв (Дмитро Шевченко) демонструє фото наркобаронів. Обговорюючи з підлеглими характер злочину в нічному клубі, він приколює на дошку згадані портрети. Насправді Сидоров добряче зіронізував над колегами та «пришпилив» фізіономії своїх колег-режисерів — Олександра Веледінського («Російське») й Андрія Прошкіна («Спартак і Калашников», «Ігри метеликів»). Це й називається «гримасами постмодернізму», яких у «Бої з тінню» — з лихвою. У серіалі їх теж буде предостатньо. А ще — хвацька інтрига й мелодраматичні колізії — головні ознаки телевізійного кіно.

Діна ВОРОШИЛОВА
Газета: 
Рубрика: