Публічна доброчинність: щирість чи фарс? Таким запитанням була сформульована тема програми «Лінія конфлікту» із Машою Єфросиніною, що транслювалася минулої п’ятниці на телеканалі ICTV. Гості програми намагалися з’ясувати: чому, коли йдеться про доброчинність на державному чи хоча б на місцевому рівнях, одразу починають фігурувати такі поняття, як «піар», «публічність», «відмивання грошей», «уникнення сплати податків» і чи є це вкрай негативним? Як слушно зауважив Олег Скрипка, лідер гурту «ВВ», гість «Лінії конфлікту», яку б сторону не зайняв у цій дискусії — однаково виявишся неправим. «Треба займатися цим, але робити це якісно», — додав він. Тема публічної доброчинності виявилася досить складною, через що гості часом відходили від окресленої проблеми чи наводили приклади, які підтверджували думки опонентів. «Настає період у житті суспільства, — сказав Михайло Слабошпицький, виконавчий директор Ліги українських меценатів, гість програми (до речі, прибічник тези «Доброчинність — це щирість»), — коли раптом літають ангели, коли благодійництво скрізь і повсюди. Це йдуть вибори...»
Звісно, наприклад, знедоленим дітям байдуже, хто робить собі ім’я, допомагаючи їм. Головне, що зірки, політики, відомі люди допомагають матеріально й підбадьорюють морально, зустрічаючись із дітьми. Але тут постає інше питання: чи не зникло б усе благодійництво, коли б раптом вимкнулись телекамери?.. «Треба робити гарну справу й не слід про себе кричати, — переконаний Олег Скрипка. — Гарно виховані люди так і роблять. Люди, які негарно виховані, тобто негідники, про себе кричать. Дуже цікава річ: відомі люди, в основному, негідники. У нас саме суспільство набагато краще, ніж так звана еліта...»
Хоча, з іншого боку, чи не приклад інших людей часом спонукає нас до певних роздумів і дій? І чи не є цей «піар» популяризацією благодійності? Звісно, не сприяє цьому післявиборне згортання більшості благодійних програм і обіцянок, але навіть така недовготривала благодійність допомагає чималій кількості знедолених.
Ще однією проблемою українського благодійництва, що тісно пов’язана з піаром, є його нерівномірний розподіл. Річ у тім, що одні й ті ж самі дитячі притулки є повсякчасним об’єктом благодійництва й зустрічей відомих людей з дітьми. Знаменитості вважають мало не хорошим тоном відвідувати їх. Це, звісно, досить позитивно. Біда в тім, що дитбудинки мають властивість розташовуватись не тільки в регіональних центрах. Є вони в містечках та селах. А туди наші благодійники, як правило, не дуже вхожі. Ці процеси, мабуть, повинні контролюватись державою, але, за словами Михайла Слабошпицького, функцію держави в цьому напрямку виконують люди.
Та не слід думати, що благодійність у нас тільки публічна. Багато людей не те що не наполягають, щоб їхні імена афішували, а взагалі воліють залишитись невідомими, мовляв, роблять це заради себе, заради духовного задоволення, а не задля реклами. Серед них є й знаменитості, але, як повідомила журналістка Віолета Кіртока, в більшості випадків гроші перераховують на потребу нужденних звичайні люди. Похвально, що суспільство хвилюють питання благодійництва. І немає значення, хто й як підтримує людей, які потребують допомоги. Головне, щоб це було. І, бажано, щиро. Щоправда, під кінець програми багато глядачів у студії, які були переконані, що доброчинність — це щирість, змінили свою думку на протилежну. У той же час у щирості доброчинних вчинків протягом програми гостям вдалося переконати тільки трьох глядачів, хоча, за іронією долі й через непорозуміння, захисників цієї тези було аж четверо, на відміну від тільки двох опонентів: Олега Скрипки та фотографа Олександра Ктиторчука. Залишається тільки сподіватись, що життя нам дасть інші результати. А чи досягла дискусія на «Лінії конфлікту» своєї мети, чи виллється вона в певні висновки та дії щодо покращення становища у сфері благодійництва — покаже час.
