На наших очах розгортається нищівний скандал, справжня драма довкола медіаімперії Руперта Мердока. Тієї імперії, історію формування і успіху якої сьогодні вивчають, зокрема, і студенти українських факультетів журналістики. Правда, без важливих політичних подробиць і моральних висновків. Упродовж буквально декількох тижнів Британія і світ зіткнулися з малоприємною картиною: виявилося, що вірусом «жовтизни» уражені не тільки значні сегменти британської й американської (імовірно, також австралійської) преси, а й британські правоохоронні органи (святе святих Скотланд-Ярд!) і вище керівництво країни. Судячи з численних коментарів, ці події виявляться революційними. Насамперед — щодо британських медіа, в системі яких уже майже впродовж двохсот років існують таблоїди. Але — що принципово важливо — поряд з якісною пресою.
В інтерв’ю виданню Газета.Ru викладач факультету журналістики СПбДУ, автор книги «Сучасні стратегії британської політичної комунікації» Світлана Бодрунова згадала про те, що ще до того, як скандал досяг усесвітніх масштабів, вичерпні репортажі у справі NоW публікувала якісна британська газета The Guardian. Саме вона «знову відкрила» цю історію, зібравши по крихтах дані, які вже існували раніше. Вочевидь, якби консолідація журналістів Британії відбувалася за принципом «хто за свободу слова і проти цензури», то журналісти The Guardian сповна могли б виявитися в одній компанії з журналістами NоW і не обтяжувати себе розслідуванням діянь своїх «колег». Але у Британії панують інші принципи, і, вочевидь, консолідація журналістів відбувається за ознакою якості преси, яку вони представляють. Це важливий аспект для українського медіасередовища. Українська ситуація складна тим, що далеко не всі і далеко не завжди розуміють, де — якісна преса, а де — суто «жовта», де преса інтелектуальна, а де та, яка лише хоче здаватися інтелектуальною й аналітичною, а насправді просто дорого торгує собою. Тому для українських журналістів, консолідація яких, безумовно, дуже важлива, шлях до об’єднання може бути лише один — через систему цінностей, через погляди на шлях розвитку суспільства, через певні принципи і бачення майбутнього своєї країни.
На прохання «Дня» ситуацію довкола медіаімперії Руперта Мердока коментує власник двох британських видань — The Independent і Evening Standard — Олександр ЛЕБЕДЄВ, а також репортер групи Financial Times Ян ЛЕПЕТУН.
Олександр ЛЕБЕДЄВ, підприємець, власник британських видань The Independent і Evening Standard, співвласник «Новой газеты»:
— Уроки цього скандалу очевидні: є мораль і закон, яких треба дотримуватися, а таблоїди гайнують час на дешеві сенсації та трагедії людей замість того, щоб займатися дослідницькою журналістикою, тобто висвічувати в темних колах надто впливових і багатих, які зневажають суспільні інтереси і права громадян. На жаль, такі скандали, на які «полювали» журналісти, прослуховуючи автовідповідачі, — більше продаються. Тому з комерційної точки зору таблоїдна журналістика вигідніша. Я, як власник нетаблоїдних газет, чудово це розумію.
Цікаво, що уроки може засвоїти лише те суспільство, яке на це здатне. Тобто суспільство, в якому є політична конкуренція, парламентський нагляд, опозиція, інші газети, які «розколупають» скандал — той же The Guardian або The Independent. Але є суспільства, де ніхто ніколи не вивчить жодних уроків. До них я відношу Україну й Росію. Тому, на мій погляд, зникнення 15 млрд. доларів у банках ВТБ і Банку Москви — це справді більша трагедія російського народу, ніж цей журналістський скандал. Врешті-решт, там ніхто не загинув — усі живі-здорові, але все це дуже декоративно. А ось на 15 млрд. доларів можна було всі дороги в нашій країні побудувати, зберігши 15-20 тис. дол., які ми щороку втрачаємо на ці ж дороги. Або замінити всі пароплави типа «Булгарії» на наших річках. Чомусь у нас це ніхто не розслідує.
— Недавно з’явилася інформація: прем’єр Кемерон заявив, що цей скандал негативно вплине на подальше сприйняття медіа в британському суспільстві. А як, на вашу думку, він вплине на ставлення британців до мас-медіа?
— Я з Кемероном не зовсім погоджуюся. Зрозуміло, що великі й жахливі, багаті й всесильні не люблять журналістику і пресу. А пересічні громадяни добре розуміють, що преса на їхньому боці. Тому я б із таблоїдами не переборщував: вони, так чи сяк, грають дві ролі. Одна з них, можливо, не така вже й красива, проте ми маємо право дізнатися все про зірок, політиків, ділків бізнесу. І це єдиний спосіб зробити їхнє життя поміркованішим, а мораль — адекватнішою для суспільства. У такому разі ми весь час отримуватимемо Абрамовича, а не Франциска Ассизського, до якого закликає наш прем’єр Путін.
Я думаю, що винуваті в порушенні закону будуть покарані, адже журналісти не так часто його порушують. До речі, у нашій країні для мене першим критерієм в такій ситуації було б питання: а для чого хтось підслуховує телефони або підглядає в замкову щілину? Якби наші російські журналісти свого часу так само зробили б із кланом Лужкова (а не підслухувати автовідповідач дівчинки або людей, які втратили близьких на війні в Іраку або Пакистані), не виключаю, що я був би на стороні цих журналістів. Усе пізнається в порівнянні. Є суспільне благо, якому журналісти повинні служити.
— Чи існує сьогодні проблема інтервенції таблоїдів у приватне життя?
— Немає такої проблеми, Бог з вами! У наших країнах точно немає. До того ж, приватне життя так добре захищене, що коли ми хочемо з’ясувати, наприклад, куди поділися десятки мільярдів доларів, викрадені у російського народу через банки (які збанкрутували, а гроші там були відмиті), то на захисті цього стоять різні закони. Мене дуже цікавить приватне життя Батуріної. Мені здається, що у неї 15 млрд. доларів, які належать мені. Або приватне життя Бородіна — у нього 5 млрд. доларів. Або ж приватне життя Костіна, бо воно пов’язане з грішми з кишені російського народу, які він привласнив. Також мене останнім часом все більше цікавить приватне життя власника РосУкрЕнерго. Я б з таким задоволенням зайнявся розслідуванням! Я б дотримувався закону, шукав би способів, які дадуть журналістам можливість заглянути в банківську таємницю. Очевидно, що це гроші, які були привласнені, а не зароблені, тому належать російському й українському народам.
Для мене ця суперечка має ще інший бік. Будь-яке суспільство може перетворитися на Киргизію, Узбекистан, Зімбабве або Білорусь чи на в’язницю, де немає свободи слова і преси. Це біда. Ми так жили в СРСР, і це жахливо. Отже, поліція повинна все розслідувати, всі винні мають бути покараними. Насправді більшість англійських журналістів ніколи не підслуховують жодних телефонів, не ходять до злочинців і детективів, не слухають автовідповідачі. Таке враження, наче ніякого життя немає через цих бідних англійських журналістів. Їх не набагато більше, ніж українських або російських, і вони не в змозі розслідувати величезну кількість випадків глобальної корупції. А шкода. Так хотілося б дізнатися, де ж ці сотні мільярдів доларів, викрадені в наших країнах можновладцями.
— Що, на ваш погляд, заважає українській і російській журналістиці вийти на світовий рівень?
— «День» — чудова газета, є ще «Новая газета», «Ведомости». Просто самі ми не впораємося. У всіх цих виданнях, можливо, працює 150 хороших журналістів і ще стільки ж другорядних. Але що таке десятки журналістів проти величезної вертикалі, яка робить те, що їй заманеться? Хоче — з мигалками їздить, хоче — гроші привласнює. Журналістам із цим не впоратися: потрібний парламентський контроль, реальні, чесні, відкриті й демократичні вибори; різні партії, набагато більша кількість журналістів і незалежних ЗМІ.
У цьому плані я навіть шкодую, що в Англії закрили газету The News of the World. Все ж таки щороку її читало 3,5 млн. людей, і за 168 років вона зробила багато хорошого для суспільства, адже не лише розважала скандалами, які підглядала або підслухувала в замковій щілині, як це робиться зараз. Урок уже засвоєний: мені здається, що у всіх цих лужкових, березовських, мердоків, сталінів обов’язково все погано закінчується, коли вони «роздуваються» до непомірних розмірів по впливу і грошах. Усі ці мубараки, асади, мілошевичі... Добре було б, якби вони з цього зробили висновки, тому що рано чи пізно зароджується презирство. Дивіться, як Рупертом Мердоком закрутило життя. Інша справа — винен у цьому лише він або ті політики, які намагалися здобути його прихильність, чи ті уряди, що давали йому величезні пільги. У Штатах і закони змінювалися для того, щоб він зміг купити телебачення. А тепер всі ці люди кинулися його терзати і рвати, як Тузик грілку. Хто б міг передбачити ще два місяці тому, що цим все обернеться?
Але, знову ж таки, так влаштоване суспільство в Англії. Сподіваюся, що перегинати палицю не будуть, і свобода слова не постраждає. Там її більше, ніж у нас, але навіть в Англії їй необхідний захист, тому що рука ринку грає проти незалежної преси.
Я впевнений, що онлайн не замінить глибокої і просвітницької журналістики, яка має важливу суспільну функцію, оскільки захищає права громадян від вертикалей різного типу. Онлайн і телебачення не роблять цього. Газети треба якимось чином захищати.
Ян ЛЕПЕТУН, журналіст групи Financial Times, Велика Британія:
— Для британського суспільства цей скандал виявився шоком. The News of the World були дуже специфічним виданням: з одного боку, це таблоїд, а з іншого — це таблоїд із давніми традиціями журналістики. Напевно, з десяток серйозних скандалів загальнонаціонального значення здійняла саме ця газета. Хоча NoW і належить до медіаімперії Мердока, це видання мало зовсім інший статус, ніж газета The Sun, яка постійно друкує оголених дівчат. Тобто NоW завдяки своєму таблоїдному статусу мала доступ до великої читацької аудиторії, але, з іншого боку, видання йшло набагато далі, ніж інші таблоїди.
Найбільшим шоком було те, що журналісти The News of the World вдавалися до конкретних методів збору інформації.
Тут ми приходимо до цікавої позиції: таблоїди надзвичайно популярні у Великій Британії — всі їх читають. Але, з іншого боку, ця ситуація показує, що суспільство розуміє межу дозволеного для журналістів. Громадськість була однозначною, коли засудила газету, акцентуючи на тому, що вона переступила всі можливі межі. Думаю, що принаймні зараз подібної практики не повториться — інші медіа більш виважено підходитимуть до своїх обов’язків.
Це буде дуже серйозним сигналом для інших газет, в основному таблоїдів, які дивним чином (а це досить підозріло) мовчать із цього приводу. Відбулися слухання в парламенті, спеціальна парламентська комісія цілий день засідала з цього приводу. Це можна було переглянути й у прямому ефірі Бі-Бі-Сі. І найважливіше: на цей інцидент, окрім громадян, відреагували ще й політики. До речі, від останніх уже лунають заклики створити окремий департамент при уряді, який би займався моніторингом преси. Це вже знайшло критичні відгуки у самих мас-медіа та громадських організацій, адже це можна розглядати як контроль із боку уряду над журналістами.
Тим не менш, попит «на жовту» пресу поки що стабільний — це доводить той факт, що після закриття The News of the World продажі The Daily Mail та The Sun значно виросли.
