— У зв’язку з терактами в Америці та початком бомбардування Афганістану в країнах НАТО почали говорити про необхідність прийняття закону про відповідальність ЗМІ за розповсюдження свідчень, що загрожують безпеці людей. Чи можна вважати такі дії з боку держави спробою введення цензури? І чи може це реально допомогти у справі національної безпеки?
Сергій ПИРОЖКОВ , заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України:
— У цьому питанні я виділив би два аспекти. Перший — цивілізаційне право громадянина на отримання інформації. Тут немає ніяких обмежень з точки зору втручання держави. Це право визначене конституційними правами людини, і якщо ми будуємо демократичне суспільство, то воно є невід’ємним елементом цього суспільства. Другий аспект — це зміст інформації. Наскільки вона об’єктивна і чи містить у собі елемент, котрий є загрозою для людини, про яку ця інформація розповсюджується. У цьому випадку ЗМІ мусять нести відповідальність відповідно з тим порядком, котрий діє в державі. Але це жодною мірою не можна розглядати як явище цензури — це також демократична процедура.
Василь СТОЯКІН , політолог:
— Державна цензура такого роду iнформацiї існує за визначенням. Є поняття державної, комерційної таємниці. Також є інформація, котру ЗМІ не повинні розповсюджувати. Але коли мова йде про спроби використання контролю за інформацією у боротьбі з тероризмом, то я, чесно кажучи, не дуже уявляю, як це можна здійснити. У чому може виникнути проблема? Це можуть бути спроби терористів за допомогою ЗМІ розпалити паніку серед населення, що приведе до дестабілізації ситуації в країні. Як ми бачили, в США ЗМІ без участі терористів самі влаштували паніку — і добре впорались із ціим завданням. Доцільність таких заходів видається дещо надуманою. Мова, швидше за все, має йти про морально-етичну відповідальність журналіста.
В’ячеслав ПІХОВШЕК , «1+1»:
— У цьому випадку я не говорив би про будь-яку цензуру в європейських чи американських ЗМІ. Швидше за все тут грає роль певна мода на непоширення інформації, яка може становити загрозу національній безпеці. Мода означає, що громадська думка Заходу хитається від однієї крайності до іншої. Це компенсація за ту халатність, з якою Захід ставився до своєї власної інформаційної безпеки.
Із точки зору оперативного управління можна сказати, що такий превентивний захід має лише одну раціональну мету — запобігти ситуації, коли керівники терористичних груп використовують якісь кодові слова, які є сигналом до дії людям, що посвячені у справу. Така ситуація ймовірна, але мені здається, що це той випадок, коли варто сказати: «Мета зовсім не виправдовує засобів». Принаймні, у трьох-чотирьох відомих мені випадках керівники екстремістських організацій в Іспанії та Ірландії використовували для подачі сигналу своїм прихильникам звичайні газетні оголошення про продаж собак — абсолютно невинні оголошення, які не несуть у собі ніякого загрозливого змісту. Ідея про кодові слова з’явилася тоді, коли дехто у Вашингтоні почав кваліфікувати слова бен Ладена «клянусь Богом», які він до цього не вживав, як сигнал до дій його прихильникам. Насправді це дуже примітивний підхід. Тому я думаю, що ця дія носить характер моди і неадекватного реагування на загрозу. Ця ситуація — випробування громадянського суспільства Заходу, невеликою частиною якого є преса, — наскільки воно здатне перетравлювати такого роду проблеми.
